Василь Ткачук: Розбудити душу

Коли над нашим краєм в смертельному протистоянні за сфери впливу зіткнулись два людиноненависницькі мілітарні режими — фашистський і большевицький, він був ще дитиною. Потайки спостерігав, як дорослі сусідські юнаки гуртувались, як на очах дорослішали і мужніли, як гартували свій дух і тіло для якоїсь великої справи, ідеї, чину, які для нього, малого, залишались великою, привабливою і недосяжною таїною.

Цю таїну вони довірили йому лише тоді, коли, вже посріблений літами і досвідом, схиливши голову, стояв у скорботному велелюдді біля відновленої криївки в микитинецькому лісі, що стала для них і останньою домівкою, і повстанською Голготою. Мовчки силкувався до найменшої рисочки пригадати обличчя кожного і відчути серцем і душею ту велику самопосвяту, яка кликала юнаків до самопожертви і подвигу.

Може, тому з надзвичайною симпатією і пошанівком ставиться сьогодні до всіх, хто пройшов школу повстанського гарту і подвигу; хто свою молодість і життя офірував найсвятішій ідеї незалежності і свободи. За щастя мав короткі хвилини спілкування зі, світлої пам’яті, соратника Степана Бандери Григорієм Пришляком, надрайонним провідником ОУН Василем Федюком ("Курявою"); сьогодні має за честь і дорожить кожною зустріччю з легендарним сотенним УПА Мирославом Симчичем ("Кривоносом"). Власне їх і таких, як вони, називає справжніми Героями України, перед якими ми назавжди залишимося в боргу.

По-синівськи сприйняв їхню самопожертву і героїку, бо десь глибоко найпотаємніші закутини української душі спонукали свідомість і розум до найсвятішого переконання: немає нічого дорожчого, вищого і святішого, як воля і незалежність рідної неньки-України.

Він, що наперекір нелюдському режимові, зумів залишитись Людиною; він, що своєю працею і життєвою позицією заставляв властьімущих рахуватися з собою, він, що врешті-решт не був обділений увагою системи і навіть удостоївся заслуг — це людина, яку знає чи не кожен в нашій окрузі — Герой України Василь Ткачук. Про нього багато говориться, пишеться. До нього йдуть за допомогою і порадою. Днями пан Василь вкотре відзначив день своїх уродин в ошатній світлиці родинного обійстя, яке, як і все, що створив своїми руками, серцем і душею, створене з мистецьким смаком і любов’ю.

Напередодні свята — відверті роздуми пана Василя про сьогодення, про мрії і сподівання, про сумніви і тривоги.

Василь Ткачук:
— Найважливішим для кожного сучасника вважаю доконечну потребу розбудити власну душу і піднести її до величі героїчного подвигу всіх попередніх поколінь борців за волю України. І це не пафосні слова, а необхідність часу і велика небезпека втратити те, за що вони боролись і віддали свої життя. Кожен українець-патріот мусить сьогодні, як ніколи пройнятись Франковим болем:
Кожен думай, що на тобі міліонів стан стоїть,
Що за долю України мусиш дати ти отвіт...
А відповідати доведеться...

Перед своїм сумлінням, перед майбутніми поколіннями: наших дітей, онуків і правнуків. Бо не нинішнім днем маємо жити, не потребами тільки власного живота турбуватись. Маємо прагнути залишити своїм дітям і онукам у спадок щось вічне і незнищенне — а це не що інше, як "дух, свобода, думка, воля...", це та омріяна й оплачена мільйонами життів державність України.

Ми стоїмо перед вибором. І, слава Богу, що це право, право вибору нам вдалося відстояти на Майдані. Але кожне з нас має усвідомити, що реальний вибір лежить не в переліку персоналій, конкретно тих кандидатів, котрим до омріяної булави ще конче потрібно українські душі і голови... Це має бути вибір системи цінностей, до якої тяжіє український дух всіх поколінь разом і кожного зокрема. І, коли йдеться саме про такий вибір, то зі всієї палітри претендентів залишається один у полі воїн, здатний перевернути українську націю з манівців історії до рідного дому, споконвіків європейського і демократичного, вирвати її врешті-решт із задушливих обіймів "старшого брата" і зробити європейським народом. Таким, у моєму глибокому усвідомленні і твердому переконанні, є діючий Президент України Віктор Ющенко.

Волею Божою він переміг силу смертельного діоксину, яким щедро почастували його ті, хто ще вчора вчиняв атентати над Коновальцем та Бандерою. Один тільки аргумент, що саме Віктора Ющенка на посаді Президента так не хоче бачити Москва, говорить про те, що він є істинно українським Президентом!

А я хочу звернутись до кожного звичайного громадянина — чи молодого, чи збагаченого досвідом: не спокушайтеся на дешеві обіцянки, не продавайтеся за дрібні копійки... Все в нас буде: і хліб, і до хліба; і гідний заробіток та пенсії; і діти наші не їхатимуть у світи заробітчанами, якщо відстоїмо свою державу. Якщо ж ні — то і світ нам стане немилим, бо ми вже це проходили.

Ми маємо, мусимо це відчути, зрозуміти, розбудити власні душі від ковбасної ситості та переїдання і заради тих поколінь українців, які щойно приходять у цей світ, згуртуватись навколо вічної української ідеї. Цей вибір мусить зробити кожен своєю душею, розумом, серцем. Вірю, що це станеться. Вірю, що найменший продовжувач мого роду — правнучок Василько, якого ще сьогодні тримаю на руках, буде жити в могутній, незалежній, соборній Українській державі!

Автор: Ольга РУДАНЕЦЬ, голова Конгресу української інтелігенції Коломийщини
Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі