Бандура, її слава і трагедія

За багатотисячолітню історію життя і боротьби наш народ створив колосальну кількість пісень, які залюбки співав у різні хвилини свого буття. Пісні веселі і сумні, жартівливі і ліричні, побутові та історичні, побутово-культові і світські завжди супроводжують людину — від колиски до могили. Для супроводу співу створив народ і багато музичних інструментів. Серед них перші місця посідають кобза і бандура. Ці два інструменти дуже споріднені між собою, бо ж бандура розвинулася до сучасного досконалого інструменту саме на основі кобзи.

Кобза відома ще з фресок у Софії Київській, вона набагато старша за бандуру. Первісна кобза, що мала кругловидну форму з опуклим корпусом і трьома струнами, поступово вдосконалювалася, збільшувалася за розміром і кількістю струн. Сучасна кобза має здебільшого по шість основних струн і приструнків. Бандура ніби потіснила кобзу, бо поширена більше і можливості її набагато більші. Бандура помандрувала з вихідцями з нашої землі на всі континенти світу, всюди шанована і залюбки використовується на найповажніших фестивалях української пісні. Її сріблястий голос, м’який і ніжний, то рокітливий і грізний найкраще підходить саме до українського пісенного мелосу, як супровід до голосу сольного, чи групового співу, а також у суто інструментальному звучанні.

Розвиток бандури, її вдосконалення до сучасного вигляду були непростими. Крок за кроком у поступі бандури ішла її слава і її трагедія.

Згадаймо найдавніший епос "Слово про Ігорів похід". Там є такі слова:

Чи не гоже нам, браття,
Розпочати давніми словами
Скорбну повість про Ігорів похід.
Боян бо наш віщий,
Як хотів кому пісню творити,
Розтікався мислію по дереву,
Випускав він десять соколів
На зграю лебединую:
Котру сокіл доганяє,
То перша і пісню зачинає.
Боян же, браття, не десять соколів
Пускав на зграю лебединую, —
Накладав він на живі струни
Віщі персти свої
І самі вони славу князям рокотали.

Чи не вчувається сьогодні той рокіт струн бояна в сріблястому передзвоні бандуриних звуків? Чи не від віщого бояна і його наступників перейняли той звичай прославляти подвиги степових лицарів козаків-запорожців сліпі кобзарі-перебенді, що йшли від села до села будити бойовий дух наших предків, закликати приспану силу до боротьби за волю, до захисту рідної землі?

Так! Саме бандура стала не тільки інструментом, під супровід якого бандуристи, кобзарі пригравали молоді до танцю, але і

Заспіває про Чалого,
На Горлицю зверне,
З дівчатами на вигоні —
Гриця та веснянку,
А у шинку з парубками —
Сарбина Шинкарку,
На базарі — про Лазаря
Або, щоб те знали,
Тяжко-важко заспіває,
Як Січ руйнували, —
напише згодом Тарас Шевченко.

Історія бандури ішла поряд з історією українського народу. Бандуристи не тільки розважали своїх сучасників на вигоні і на базарах, не тільки таким чином сліпі каліки заробляли собі на прожиття. Бандуристи були у свій час джерелом інформації, вештаючись по світі, вони збирали і розповсюджували найважливіші вісті. А що були вони завжди патріотами своєї землі, то люди їх дуже любили, ставилися з величезним пієтизмом, з побожністю, бо вважали, що кобзарі, сліпі каліки, з Богом розмовляють:

... Старий заховавсь
В степу на могилі, щоб ніхто не бачив,
Щоб люди не чули, бо то Боже Слово,
То серце поволі з Богом розмовля,
То серце щебече Господнюю Славу,
А думка край світла на хмарі гуля
Орлом сизокрилим...

Тарас Шевченко.

Бандуристи сліпі і зрячі йшли з полками повсталих козаків, складали пісні-думи про їх подвиги, оплакували тих, хто в бою зложив свої голови, часто і самі були карані на горло польськими магнатами і царськими посіпаками. Не раз виконували складні і ризиковані завдання розвідки і зв’язку у війську Богдана Хмельницького, разом з козаками перейшли в легенду, в думу і в безсмертя, передавши нам свою славу, свої пісні і свою бандуру.

Сучасна бандура має асиметричний неглибокий корпус здебільшого з вербового дерева, до якого зверху приклеєна дека з ялиці, короткий гриф, що закінчується головкою з кілочками для натягування довгих струн. Характерною особливістю бандури є наявність коротких струн, або приструнків, розміщених на правому боці деки. Дальше вдосконалення інструмента йшло шляхом збільшення кількості приструнків. Майстер Олександр Корнієвський застосував систему півтонів у приструнках, як у фортепіано, що дало змогу розширити діапазон бандури. Івану Скляреві вдалося виготовити механізм перестроювання бандури. Сучасна концертна бандура має повний хроматичний звукоряд. Її конструкція дає можливості виконувати найскладніші твори.

При консерваторіях, музичних училищах і школах працюють відділення бандури. По всій Україні не проходить жодного музичного свята, на якому б не звучала бандура, спів під її супровід у сольному виконанні, тріо і капел. Видається спеціальна література, а також композиції для бандури. Престижно володіти грою на бандурі для камерного і домашнього концертування.

Варто згадати, що наприкінці ХVІІІ і до кінця ХІХ ст. в Україні був поширений ще один вид бандури, який називався торбан. Співаків, що грали на торбані, називали торбаністами. Їх при своїх маєтках утримували українські і польські шляхтичі. Траплялися цілі капели торбаністів — переважно з кріпаків. Тому і сам інструмент мав додаткову назву — панська бандура. Торбан мав 30-40 струн і додатковий гриф для басових струн. Вивченням його свого часу займався М. Лисенко, досліди він виклав у книжці "Народні музичні інструменти на Україні".

Відомими торбаністами були Григорій Відорт, його син Коетан Відорт та Іван Кошовий. Поступово торбан був витіснений іншими "панськими" інструментами, а бандура розповсюдилась по всіх українських землях.

Автор: о. Зеновій КАРАСЬ
Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі