Повага до старості - квінтесенція передвиборчої програми В.Януковича

Довіреною особою кандидата на пост Президента України Януковича В.Ф. на нашому територіальному виборчому окрузі №89 є наш знаний краянин Олег Пилип’юк.

— Олеже Мусійовичу, що спонукало Вас стати довіреною особою Віктора Януковича?
— Щоб бути довіреною особою того чи іншого кандидата на пост Президента України, на моє переконання, слід не лише добре знати його передвиборчу програму, але й довіряти йому як особистості. З Віктором Федоровичем я неодноразово перетинався у своєму житті. Перше знайомство відбулося в період його першого прем’єрства у 2002—2004 роках. За ініціативою і довірою тодішнього голови облдержадміністрації Михайла Вишиванюка мене, на той час — директора Коломийського інституту Прикарпатського державного університету ім. Василя Стефаника, рекомендували на посаду заступника голови ОДА. Співбесіду я проходив особисто у Віктора Януковича. Переглянувши мій особовий послужний список, Прем’єр-міністр звернув увагу, що я здебільшого працював на освітянській ниві. Тож у нашій розмові він, здебільшого, акцентував свою увагу на обов’язках держслужбовця. Дотепер пам’ятаю його настанови. "Для державного службовця головне, — казав він,— ніколи не тішитися тим, що ти зробив сьогодні. Адже завтрашній день поставить перед тобою ще важчі завдання. А той день, коли ти почнеш святкувати свої успіхи, може стати останнім у роботі". Також він наголошував, що ніколи не можна залишати недовершених справ. Неодноразово я бував і на всеукраїнських нарадах з різних питань. Одна з них, присвячена соціальним питанням, відбулась у м.Рівному. Я мав можливість побачити, наскільки гостро вони стоять у роботі уряду Януковича 2002—2004 років. Тож теперішній акцент на соціальній політиці — не якась данина сучасній політичній моді, а наступність політики Партії регіонів узагалі, зокрема, і Миколи Азарова, і Михайла Папієва.

— Зважаючи на наступність політики Партії регіонів, якими бачаться перші кроки Віктора Януковича в разі перемоги як Президента?
— Свого часу, коли уряд Януковича лише прийшов до влади, соціальні стандарти були понижені. Тоді економічна ситуація теж була непростою і довелося робити крок назад, з тим, щоб згодом зробити два кроки вперед. Вдалося наростити виробництво, а за тим не забарилося і підвищення соціальних стандартів: зросли зарплати, пенсії, і вже 2004 року держава вийшла на відповідний рівень.

Коли ми це питання зревізуємо сьогодні, коли тільки й чути, що через світову економічну кризу соціальні стандарти ніде не зростають, то, певно, питання слід поставити в іншій площині. Адже в жодній іншій країні так не зростають ціни на продукти харчування, як у нас. Ніде так не погіршилася цінова політика, як в Україні, ніде так різко не зупиняються виробництва. Так, зупиняються банки, фінансові установи, котрі опинилися в епіцентрі кризи. Але підвищення соціальних стандартів, усе ж, не може відбуватися за рахунок запозичень, що, закономірно, призводить до розбалансування фінансової системи і падіння країни у боргову яму. Тож коли опозиційний уряд (що й можна вважати його першим кроком з подолання кризи) поставив питання про підвищення соціальних стандартів, то це, передусім, передбачало спонукання уряду діючому дбати про виробництво, а вже через нього — про підняття соціальних стандартів. Тим паче, що питання на голосування поставила одна із коаліційних фракцій — блок Литвина. Партія регіонів і не приховує, що питання підвищення соціальних стандартів вважає кроком із мінімізації наслідків економічної кризи, щоб бодай трохи допомогти тій людині, вартість життя якої вже сягає неймовірних висот. Відкриймо, для прикладу, один із останніх номерів популярної в Україні газети "Експрес" і на першій же сторінці читаємо, що з 1 січня літр молока коштуватиме вже більше десяти гривень. Та й самі представники БЮТу, зокрема, заступник голови парламентського комітету з державної фінансової політики народний депутат Полунєєв озвучив, що, через припинення кредитування МВФ, тарифи на житлово-комунальні послуги зростуть на 70 відсотків. І це нас неабияк хвилює. Тільки ріст виробництва може запобігти подальшому розгортанню кризи.

— Яким чином можна підняти те ж виробництво?
— Саме виробництво потребує не просто створення робочих місць — треба, щоб на них прийшли люди, котрі хочуть працювати. І тут ми маємо парадокс країни, яка не працює і не хоче працювати. У нас працюють лише очільники держави, а всі решта можуть і не робити. Мовляв, увесь світ живе на кредитах. Принаймні, таке враження можна винести із зустрічі з виборцями. За останні кілька років, коли люди дістали змогу одержувати кредити і купувати на них квартири, машини, побутову техніку, і ніби зросли статки, тим самим виробивши у суспільстві споживацьку психологію. Більше того, вона поширилася й на село. Селянин тепер, як він каже, не хоче "гибіти" працюючи на місто. Мовляв, хай містяни беруть у нього землю в оренду і вирощують, що їм потрібно. Маємо у суспільстві тотальне небажання працювати.

Для цього селянина Партія регіонів пропонує створення гуртових ринків сільськогосподарської продукції, ідею яких підтримала і Юлія Володимирівна. Саме продовольча програма — один із домінуючих моментів програми Віктора Януковича. Бо навіть коли й підніметься виробництво, обов’язково спрацює інноваційно-інвестиційна модель розвитку суспільства, продовольча проблема завжди залишатиметься, а вона безпосередньо пов’язана зі здоров’ям нації.

— Програми кандидатів на пост Президента України мало чим різняться між собою. Який пункт із програми Віктора Януковича, на Вашу думку, ключовий?
— Одним із пунктів програми Віктора Януковича є збільшення кількості населення України до 2020 року до 50 мільйонів. І йдеться не лише про зростання народжуваності. Швидше, акцент зроблено на збільшення середньої тривалості життя (яка у нас на сьогодні — найнижча в Європі) за рахунок поліпшення якості життя. А це — цілий комплекс питань: і економіка, і соціальна політика, і охорона здоров’я, і культура, і духовність. На одній із останніх зустрічей Віктора Януковича із довіреними особами, говорячи про питання моралі, духовності, етики, він, зокрема, сказав, що для нього найважливіше — повага до старших. Я вважаю, що саме повага до старших і є квінтесенцією всієї його передвиборчої програми. Адже з цього витікає і все решта: і покращення якості життя, і повага до усталених традицій у тому чи іншому регіоні, і духовність. Людина, яка шанує старість, уже є високоморальною. Через те, що за традиціями батьків не йдуть, ми втрачаємо цілі села, ми втратили багато династій, ми втратили, фактично, спадкоємність поколінь.

— У самій назві Партії регіонів вже закладено установка на розвиток регіонів держави...
— Інколи Віктору Федоровичу закидають, що лише центр Донецька "вилизаний", а на околицях твориться казна-що, не кажучи про інші міста області. Мовляв, як він керуватиме державою, коли навіть у Донецьку не може навести порядку?

Тут доводиться лише констатувати, що Україна розвивається нерівномірно. Свого часу, 2002—2004 року, були запроваджені вільні економічні зони, і не лише в Донецьку, а й у м. Харкові, в Яворові Львівської області, де був потужний сірчаний комбінат. Після розпаду Радянського Союзу комбінат занепав, але вільна економічна зона дозволила регіону компенсувати ці втрати за рахунок розвитку іншого бізнесу. Своєрідною моделлю такої зони була й Івано-Франківська область за часів головування Михайла Вишиванюка. Тоді за рахунок накопичення коштів зі всіх районних центрів і проведення фестивалів удалося їх рік за роком реконструювати. Справа була не лише в "помальованих" фасадах, а в поновленні всіх комунікацій. Тепер наші районні центри обмине доля Алчевська, який просто замерз. У майбутньому справа мала дійти й до сіл, до реконструкції центральних садиб, які є обличчям будь-якого населеного пункту. Це і були міні-економічні зони. За рахунок такої системної роботи нам вдалося зробити область привабливішою і красивішою. Тому й слід пам’ятати, що ми живемо в єдиній державі і коли буде добре Донецьку — добре буде і Галичині.

— Останнім часом особливо мусуються центральними ЗМІ питання приватизації Віктором Федоровичем дачі у Міжгір’ї...
— Питання дачі у Міжгір’ї має свою довгу історію. Тут була державна дача першого секретаря ЦК Компартії України Володимира Щербицького, де він приймав іноземних гостей. Згодом вона втратила своє значення, поскільки були побудовані інші резиденції. Юлія Володимирівна вирішила відновити тут державну резиденцію і... підготувала всі необхідні документи для приватизації цього комплексу із шести будівель. Коли Віктор Федорович вдруге прийшов на прем’єрство, то в нього на столі, можна сказати, лежали вже готові папери на приватизацію цього приміщення, чим він і скористався. Але земля, 140 га, й досі залишається в оренді. Проте, чомусь галас почався не 2005 року, а саме перед виборами? Інакше, як політичними спекуляціями це і не назвеш.

А закінчити нашу розмову я хочу словами Віктора Федоровича з його програми: "Тільки разом ми зможемо відродити Україну!".

Автор: Микола ГОДОВАНЕЦЬ, Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі