Підвищення соціальних стандартів: Що гірше, то краще

Підвищення соціальних стандартів, недавно затверджене парламентом, більше нагадує рейдерську атаку на активи країни, аніж усвідомлений крок до поліпшення рівня життя населення. Так само, як і дії рейдерів, воно супроводжувалося скандальними заявами, агресивними висловами та рукопашними бійками учасників. Так само, як і під час рейдерського нападу, справжні мотиви дійових осіб камуфлювалися погано підігнаними муляжами законності, справедливості та спільного блага.

Що ж все таки відбулося в країні такого, що, судячи з коментарів політиків, думок експертів і репортажів журналістів, позбавило сну та апетиту Президента та Прем’єра-міністра, коаліцію та опозицію, Національний банк України та Міжнародний валютний фонд? Починаючи з першого листопада цього року, збільшено прожитковий мінімум і мінімальну заробітну плату – двох базових показників, що є основою для розрахунку зарплат усіх працівників бюджетної сфери, більшої частини державних соціальних гарантій, а також відрахувань з фонду оплати праці всіх підприємств країни.

У результаті, якщо вірити розрахункам Міністерства фінансів України, на забезпечення нових соціальних стандартів знадобиться додатково 8 млрд грн цього року та 71 млрд грн – наступного. Тимчасом як зведені видатки Державного бюджету 2009 року становлять 274 млрд грн. Отже, на кожен місяць цього року умовно припадає приблизно по 23 млрд. грн. запланованих бюджетних видатків, а на останні два, з яких починають діяти нові соціальні стандарти, – відповідно ще по 4 млрд грн додаткових видатків. Тобто видаткова частина державного бюджету України в розрахунку на місяць зростає на 17%.

Можна довго сперечатися, наскільки неупереджені та достовірні розрахунки Мінфіну, проте реальність така, що навіть у наявних цифрах бюджет нині повноцінно не виконується. Звичайно, не йдеться про його соціально-захищений і найбільш політично-чутливий складник: зарплати, пенсії та соціальні допомоги принаймні виплачуються без особливих затримок. Скорочення цих видатків було б рівнозначно політичному самогубству і для чинного, і для будь-якого іншого уряду. Утім, виконання державою своїх соціальних зобов’язань уже тривалий час фактично відбувається за рахунок інших, не так помітних широкому загалу, видатків бюджету.

І найгірше навіть не це. Припустимо, що можна було б махнути рукою на нашу науку чи освіту, армію чи ЖКГ – лише б пенсіонери та багатодітні матері були ситі. Як казав професор Преображенський у відомій повісті Михайла Булгакова: "Нехай: якщо соціальна революція – не потрібно топити". Однак уся справа в тому, що номінальне зростання доходів населення є безпідставним з економічного погляду, оскільки не забезпечується ані зростанням ВВП, ані збільшенням продуктивності. І це не може не позначитися на стані економіки загалом. Умовно кажучи, економіка такого не пробачає. За своєю природою вона є системою, що прагне до стану рівноваги. Якщо баланс порушується, економіка самостійно повернеться до нього підвищенням цін і подальшим знеціненням національної валюти.

Хоч як несподівано це звучить, проте дуже ймовірно, що саме на такий сценарій найбільше сподіваються всі сторони цієї політичної сутички. Подальша інфляцію та девальвація гривні може виявитися рятувальним кругом і для чинного уряду, і для будь-якого іншого, що буде сформовано після президентських виборів. Адже в такому разі на забезпечення нових соціальних стандартів 2009 року знадобиться вже не близько одного млрд. доларів США, а, можливо, набагато менша сума. Що більше, такий розвиток подій цілком прийнятний для двох найвпливовіших політичних сил України. Адже падіння вартості національної валюти означає зростання рентабельності експортних галузей промисловості, передусім металургійної, що зараз переживає не кращі часи та переважно контролюється представниками Партії реґіонів і БЮТ. А в обвалі гривні завжди можна буде звинуватити політичних конкурентів або недоброчесних спекулянтів.

Не викликає сумнівів той факт, що рішення про підняття соціальних стандартів є політичним кроком, що має погіршити і без того не найкращу ситуацію з виконанням державного бюджету і, таким чином, дискредитувати нинішній уряд і Прем’єр-міністра як одного з фаворитів майбутніх президентських виборів. Така ситуація повністю влаштовує представників інших політичних сил, що засвідчують результати голосування за законопроект з підвищення соціальних стандартів. Рішення ухвалювалося за принципом "що гірше, то краще", а всі його негативні наслідки гратимуть проти Прем’єра та на руку його політичним конкурентам.

Однак іронія полягає в тому, що уряд Юлії Тимошенко сам став заручником власного популізму та марнотратної соціальної політики. Адже саме на невиправдано щедрі соціальні виплати і спиралася великою мірою електоральна підтримка БЮТ. Згадаймо хоча б 1000 грн. компенсації вкладникам радянського Ощадбанку, що свого часу добряче підстьобнули інфляцію. Тепер діяти всупереч власному позиціюванню у свідомості виборців загрожує цій політичній силі втратою великої частини електорату. Таким чином уряд БЮТ опинився у патовій ситуації, коли будь-який хід ставить під удар його головну фігуру. "Білі" починають, проте не завжди виграють...

Автор: Максим БОРОДА
Джерело: Міжнародний центр перспективних досліджень
Обговорити на форумі