Другий тур? Чи недругам Майдану вистачить першого?

Що було? Ставлячи свій підпис під зверненням інтелігенції про необхідність об’єднання демократів у другому турі керувався перш за все досвідом президентської кампанії 1991 року. Тоді демократи так і не змогли постати єдиною силою проти партноменклатури і весь виборчий пасьянс склався за сценарієм Леоніда Кравчука. Зла великого не сталося – тобто кровопролиття, але Україна з тих пір і до Майдану продовжила намотувати кола власного цивілізаційного вибору. Нагадаю – Леонід Кравчук, на той час уже запопадливо декомунізований, переміг 1991-го року у першому турі, і це стало можливим лише тому, що Чорновіл, Лук’яненко, Гриньов, Юхновський, Табурянський розтягли між собою голоси. Об’єднання, хоча б перших трьох, давало б синергетичний ефект – не тільки збільшення голосів за єдиного кандидата від демократів, а ще й радикальне відтікання голосів від Леоніда Кравчука. Таким чином – другий тур у цій кампанії ставав би беззаперечним. Пам’ятаючи загальний антикомуністичний запал суспільства на той час ніхто не гарантував би Кравчукові перемоги у другому турі. Але цей випадок здається так нікого в демократичному таборі і не навчив. Тобто навчив лише на період Майдану коли поставала реальна загроза зміни цивілізаційного вибору. Чи від того часу недруги Майдану стали більшими демократами ніж оборонці Майдану, що робить загрозу не такою загрозливою? Невже нинішня кампанія криє в собі менше загроз ніж вибори 2004 року?

Що буде? В передчассі Майдану сталося не просто об’єднання демократів. Це можна зараз просторікувати про те, що не всі там були демократи, але факт об’єднання довкола Віктора Ющенка зробив їх таки демократами. І це було розумно з точки зору оперування людськими настроями і симпатіями. Ющенко був беззаперечним лідером цих симпатій і відмова від конкуренції з боку Юлії Тимошенко зробила її рівноцінним політичним акціонером ЗАТ "Майдан", а внутрішня самоорганізація дозволила навіть у майбутньому перетягти на себе симпатії майданного електорату. Що це було – розумна шия при ніякій голові чи перехоплення ініціативи – кожен вправі визначати сам для себе. Розкидання симпатій виборців на сьогоднішній день – оскільки нових облич і нових очікувань особливо не спостерігається – це в першу чергу - плата виборця за невиконані обіцянки, і лише в другу – віра в можливість виконання нових обіцянок. Це плата Ющенку за свободу, котрою нажаль скористались не ті кому вона адресована, плата Тимошенко за спробу занадто регламентувати все і всі, за посилення фактора держави, плата Януковичу за експлуатацію минулого, за сепаратизм, за небажання сприймати вибір більшості і служити цьому виборові.

Отже, вже вкотре переконуємося – демократи здатні об’єднатися лише за п’ять хвилин до розстрілу. Тому, підписуючись за об’єднання всіх пост-майданних сил хоча б у другому турі, звернувся до присутніх з гірким нагадуванням про ймовірність завершення виборів у першому турі. Як це було в грудні 1991-го. Закликаючи об’єднатися хоча б у другому турі ми гіпотетично можемо розраховувати чи на Тимошенко, чи на Яценюка, чи на Ющенка. Але чи на сьогодні вже можна в цьому списку бачити Яценюка, котрому сприяють деякі штаби регіоналів на місцях. А в чому полягає виборча місія Костенка, котрий вже давно перетворив партію в клуб шанувальників себе коханого?

Свій хід зробила Тимошенко - під час заходів з нагоди святкування 165-річчя Національного університету "Львівська політехніка", за інформацією "РБК-Україна" вона сказала наступне: - "Хто б не переміг у першому турі, на другий тур всім об`єднатися і підтримати того кандидата, який від демократичних сил переможе у першому турі. Я особисто можу вам твердо сказати: хто б з кандидатів не переміг, я підтримаю". Для когось ці слова – лише технологія, хтось вчитає за цим певний символізм, але якщо ці наміри не будуть почуті в штабах інших постмайданних кандидатів, віри в демократичний потенціал України у громадян не прибавиться. Але в очах виборця національноорієнтованого ті з кандидатів, хто не зреагує на будь-які об’єднавчі ініціативи як мінімум почне перетворюватися у технічного кандидата Януковича.

Чим серце заспокоїться? Апатія гарантує як мінімум непідзвітність влади перед народом. Зрозуміло що за післямайданний період виявилося, що і Янукович – не з хвостом і рогами, і Ющенко з Тимошенко далеко не білі й пухнасті. Але йдучи на вибори ми голосуватимемо не лише за ефективну владу, а й за символ. Президент – такий самий символ держави, як і Прапор, Герб і Славень. Або ж Гімн. А чи славен буде Президент, котрому не всі двері порядних палаців світу будуть відкриті. Ми будемо обирати для себе людину, в світлі чеснот якої і ми виглядатимемо краще. Чи Україна вже настільки має високу репутацію у світі, що навіть якщо чорт з рогами буде її очільником – кожен із нас нічого не втратить?

За тиждень до виборів варто буде знову нагадати кандидатам про об’єднання. Це буде один з останніх шансів спробувати зробити своїх політиків підзвітними. Підзвітними за всі виборчі обіцянки. Якщо в Україні таке можливе!

Джерело: Володимир Цибулько :: [персональний сайт]
Обговорити на форумі