Подолати бідність можна тільки працюючи

Одним із ключових завдань програми кандидата на пост Президента України Володимира Литвина є відновлення економічної справедливості та подолання бідності. Про реальність таких змін у економічній та соціальній сфері ми вирішили поспілкуватися з директором Рівненського обласного центру зайнятості, членом Політради Народної Партії Іваном Ткачуком.

- Іване Федоровичу, що вас, як керівника обласного центру зайнятості, найбільше зацікавило у програмі Володимира Литвина?
- Володимир Михайлович дуже дієва людина. Він чіткий та послідовний політик, який знає вартість робочого часу та вміє його цінувати. Тому його програма така ж виважена і зрозуміла. Особливо мені імпонує прописаний у програмі намір докорінно змінити систему нарахування зарплати найманих працівників з доведенням частки оплати праці у виробничій сфері з 8% до 30% від собівартості продукції та збільшення реальних доходів через скорочення відрахувань із неї. Сьогодні приблизно 70% підприємств, де є вакансії, інформують про мінімальну заробітну плату. Скажіть, будь ласка, хто туди піде працювати? Роботодавці або не хочуть показувати реальну заробітну плату тому, що частину грошей виплачують у конвертах, або просто не хочуть, щоб до них ішли люди. Нині держава фінансує навчання спеціалістів, а не роботодавець. Від нього вимагається лише виплата реальної заробітної плати працівникам. Але вони цього не роблять із різних причин. То ж дуже вигідний для людей підхід у програмі Володимира Литвина, що передбачає скасування системи обрахунку мінімальної зарплати та заміни її на соціальний стандарт споживання. Він буде формуватися на основі обрахування витрат на придбання чи оренду житла, комунальні послуги, освіту, лікування, харчування, відпочинок. Також передбачається встановити співвідношення мінімальної до максимальної заробітної плати в пропорції 1 до 5. Тобто мінімальна заробітна плата буде меншою за максимальну лише у 5 разів, а не у 100, як нині.

- Підвищити заробітну плату – добре. Але сьогодні, на жаль, люди втратили звичайну цікавість до роботи. Більшість ходить не працювати, а заробляти гроші.
- Я з вами згоден. Зараз украй необхідно відновити моральні стимули праці. Слід підвищити престиж робітничих професій, забезпечити, так звану, етичну мотивацію до продуктивної та якісної роботи. Сьогодні немає державної політики щодо мотивації здобуття робітничих професій. З молоддю практично не ведеться профорієнтаційна робота. Нині є вакантні посади з великою зарплатнею, токаря, слюсаря, газо-електрозварювальника тощо. Наприклад, на "Азоті" є вакансії, з пристойною зарплатнею. Здається, отримуй професію і йди працюй. Але ні. Молодь іде вчитися на економістів, банкірів та менеджерів, юристів. Потім виходить із ВНЗ, а працювати їм ніде. Цей дисбаланс психологічно впливає на людину. Тому вкрай необхідно відновити престиж робітничих професій не тільки на словах. Скажіть, за останні 20 років чи з’явилися якісь фільм чи книжка, де б показувався престиж робітничої професії, гордість робітничих династій? Так, як це було раніше? Немає. А треба це робити. Люди повинні читати у пресі, бачити телепрограми, як сьогодні можна нормально жити та працювати.

- Але ж чи вам не здається, що регулювати співвідношення так званих престижних і непрестижних професій слід на державному рівні?
- Це також дуже важлива проблема. Держава повинна регулювати питання підготовки кадрів, їх навчання. Але щоб це виходило не з міністерства, згори, а знизу. Запити про потребу області в тих чи інших спеціалістах повинні формувати місцеві адміністрації чи ради. Відповідно від них повинні йти державні замовлення до профільних ВНЗ, а не навпаки. Бо зараз склалася практика, коли замовлення спускаються з Києва. Під них готують спеціалістів, а вакансій немає, тобто люди після навчання не забезпечуються робочими місцями, стають безробітними. Виходить, що держава витрачає величезні кошти, витрачають кошти батьки, а чи отримають роботу студенти чи учні, якщо запиту на таку професію немає, – ніхто не знає.

- Вам, як керівнику обласного центру зайнятості, достеменно відомо, що нині існує проблема так званого сільського безробіття. У міських центрах стоять на обліку сотні вчителів, медиків, а в селі є вакансії на ці спеціальності.
- Чому в нас сьогодні на селі не вистачає вчителів, медиків і тому подібне? Причина не тільки в заробітній платі. Тут ще велику роль відіграє і відсутність житла. Тому нині виходить такий парадокс – люди, які сьогодні годують державу, які сьогодні забезпечують доходи держави, - живуть гірше за всіх, найважче працюють, найбільше обділені та ображені державою. За будь-якими соціальними послугами вони змушені їздити в міста. В сільських школах працюють учителі, які ведуть по три різнопланові предмети одночасно. То про які державні стандарти в освіті йдеться, якщо на селі дітей англійській мові вчить учитель праці? Чому не їдуть у село? Низька заробітна плата – раз, немає де жити – два. До того ж ніякими пільгами молоді спеціалісти села не користуються. Ну не може лікар після 8 років навчання приїхати працювати в село й отримувати заробітну плату 600-800 гривень. Так само, як і вчитель зарплату – 700 гривень. В той час, коли в банках зарплати по 3-4 тисячі гривень. Це соціальна несправедливість, коли держава не фінансує та не забезпечує житлом тих людей, від яких залежить майбутнє цієї держави. Саме тому у програмі Володимира Литвина чітко прописано: держава фінансуватиме будівництво соціального житла в необхідних обсягах. Крім того, слід через податки заохотити бізнес надавати кредити для будівництва житла усім, хто його потребує. Також майно та землі військових містечок, які вже звільнені або будуть звільнятися військовими частинами, повинні передаватися у власність територіальних громад для вирішення соціальних проблем та будівництва житла для військовослужбовців, військових пенсіонерів, ветеранів, працівників бюджетної сфери.

- Якщо вже згадали пенсіонерів, то які зміни чекають на них після запровадження програми Володимира Литвина?
- Батьки Володимира Литвина – прості селяни, пенсіонери. Він, як ніхто інший, розуміє їхні проблеми. Тому в своїй програмі відвів питанням людей похилого віку не останнє місце. Володимир Михайлович впевнений, що обов’язково слід підвищити пенсії до 80% від середньої заробітної плати в економічній сфері, надати персональну державну опіку кожній самотній літній людині. Слід забезпечити реальну можливість працевлаштування безробітних людей старшого та передпенсійного віку, створити умови для реальної соціально-професійної і трудової реабілітації інвалідів, удосконалення нормативно-правової бази їх працевлаштування. Сьогодні багато пенсіонерів можуть працювати та заробляти додатково до своїх пенсій. Ці кадри держава просто не має права втрачати, бо станеться так, що в країні взагалі не буде кому працювати. Сьогодні великий прошарок – це кваліфіковані люди пенсійного віку. А середнього ж класу практично немає. Ці люди пішли свого часу на базари, поїхали на заробітки за кордон. Тому, поки оця молодь здобуде необхідну кваліфікацію, треба утримати старших професіоналів на своїх робочих місцях.

- Дякуємо вам, Іване Федоровичу, за цікаву розмову. І наостанок, ви вірите в те, що нинішню ситуацію в країні дійсно можна змінити на краще?
- Так. Треба тільки думати і зробити правильний вибір. Бо сьогодні не так важко зробити гарненьку популістську програму й кричати про свої здобутки. Складніше думати, як насправді можна допомогти людям. Передвиборча програма Володимира Литвина – справжня і реальна. Вона практична і реалістична. Якщо втілити її у життя, люди отримають шанс і гарантію того, що у нашої країни є майбутнє, і у цьому майбутньому ми матимемо нормальне життя.

Джерело: Офіційний сайт Народної Партії
Обговорити на форумі