Голодомор: як це було

У фондах музею історії міста Коломиї зберігається добірка українського тижневика часопису "Народна справа" за 1933-1934 рр., який виходив у Львові. Завдяки цьому часопису на Коломийщині довідувалися про голод на Великій Україні. Пропонуємо читачам добірку публікацій з "Народної справи".

Лист з України. Оцей лист прислав нам недавно оден наш передплатник з просьбою помістити в газеті. Містимо його без жадних змін, так, як він написаний, — не подаємо лише прізвиська посилаючого ані адресата, — аби не наражувати посилаючого на небезпеку. З тих самих причин пропускаємо кілька місць в листі.

"Дорогий Брате, Братова і діти, перші слова мого листа Слава Ісусу Христу! Дорогий брате, довідуюся о Вашім здоровлю і поводзеню чи сте всі здорові і як учаться Ваші діти, і чи великий уже син, чи учаться якого ремесла донечки, чи багато сіяв в тім році хліба і якого, і який був на него урожай, яку маєш худобу і чи багато, і чи маєш для роботи бики або коні, одним словом рад би м знати, як ти жиєш, чи бідно чи богато. Яка була погода у Вас в тім році, чи зародили і яка ціна на всі продукти і овочі у Вас. Прошу Тебе відпиши мені на ті всі запитання. Я від липня місяця ожидаю листа і Тебе і не можу дочекатися, я в серпню місяцю отримав лист від ... пише, що жиє незле.

Тепер доношу Вам відомість о нашім здоровю і поводзеню. Ми всі пока живі, а здоровє у нас дуже зле, я вже другий рік тяжко болію і не знаю, чи і виздоровію, так чую себе дуже слабим, все мене дуже болит, а саме головне серце, нирки, печінка і цілий живіт і до того ще острий ревматизм і всі кости дуже болять. Недавно вже думав, що умру, але якось видужав, а тепер мені знов погіршало, бо нема що їсти, ту таке всьо дороге, що можна зварювати. Курка 12-15 рублів, яйце 60 копійок, м’ясо 15 рублів за фунт, качка 15-20 рублів, паця — 130-150 рублів, а річне сухе 600—650 рублів, чоботи з паршивої юхти — 80-100 рублів, корова 1500-2000 рублів. Хліб нам віддають чорний житний, пшеничної муки хоть би і чорної не купиш ніґде ні за які гроші, весною продавали 10 дека по 2 рублі, яблок і груш і сливок в тім році не виділи, молоко 3 рублі літер, масло коров’яче фунт 10-12 рублів, олій пів літра 25 рублів, 100 кільо картопель дрібних, як горох, — 70 рублів і тої ніґде не найдеш. І подумай як ту можна жити, коли кожний день коштує нас 8-10 рублів, а заробити не можемо й 5. Про обув і одежу й мислити не можемо, ми кожний день лише про їду думаємо, а діти цілими днями тільки їсти просять, і нема їм що дати, бо нічого нема. Їдять оден раз денно, всі ми страшно сухії і на людей не виглядаємо. Що дальше буде сам не знаю, боюся, щоби ми зимою не пропали від голоду і холоду. Я писав до консула в Харкові, або розрішили мені відси виїхати у свій край, я з радістю поїхав би, але нічого не відписує і сам не знаю, що з нами буде. Свого нічого не маємо, бо не маємо на то жадного права, а ще й мешкати нема де, вже рік прошу властий, аби дали підходяще мешкання, але не можу допроситися. Власти не хотять і говорити зо мною. Мій дорогий, я ніколи не думав, щоби я ту дожився до того, щоби сидів з дітьми голодний і кожний день думав лише о їді. Ту тепер жиє лише той, хто є якимсь урядником і побирає добрі гроші. Для него все открито і він закупає все, що видит а бідний селянин чи робітник, що має 50 до 100 рублів на цілу родину, ходить голодний, бо докупитися нічого не може. Я би рад був видіти то, що я їв до війни вдома і желав би вмерти, то напевно більше того не увижу ні я ні мої діти і така нещаслива доля постигла нас. Ще якби я був здоровий, то якось давав би собі раду, або пішком би ішов з дітьми і женою до свого рідного краю, щоби умерти на своїй земля, чим ту. Прошу тебе відпиши мені дрібно як лише дістанеш лист. Поздоровляємо Вас всіх і цілуємо ми всі, я, жена і діти, до милого побачення. Писано при кінці жовтня 1932 року. Підпис".

Подібні листи дістаємо частіше, але на жаль, не можемо всіх друкувати, через недостачу місця. Зрештою й цього одного вистарчить, аби довідатися від наочного свідка, який то "рай" завели московські большевики в такім колись богатім краю. Не диво, що тепер уже й комуністи — в яких ще б’є українське серце — не погоджується з політикою Москви. Неділя 19 лютня 1933 р.

Голодові заворушення. Німецькі консулати повідомляють, що в південній Росії, на Україні, в краях донських козаків і на Кавказі панує великий голод. Хліб став тепер найдорожчою річею. Його продають лише за золото.

Залізниці переповнені робітниками й хліборобами, що їдуть на північ шукати хліба. По станціях порозставлювано окремі військові підрозділи, аби здержувати цих подорожних і викидати з вагонів.

В містах Одеса, Київ і Харків множаться голодові заворушення мас. Заворушення трапляються кожного дня. Голодуючі нападають на державні склади й поїзди з поживою. Криваві бійки з відділами ГПУ дуже часті. Залізниці з харчами їдуть під сильною військовою сторожею. Вивантаження роблять лише ніччу. Всі державні харчеві склади постійно під сильною сторожею військ ГПУ. Все ж таки напади голодного населення на них не вгавають.

В західній Сибірі мали бути заворушення в багатьох колективних господарствах. Туди вислано військо на "пацифікацію".

Не лише з Кубані, а й з Полтавщини і з інших округів України большевики повиселювали богато селянських родин, цілі села на Сибір, а їх майно сконфіскували. Роблять це за опір приписам про хлібозаготівлю. Недавно виселили около 20 тисяч люда, а між ними навіть богато членів комуністичної партії, в яких з них обізвалося серце і які хотіли заступитися за селян. По дорозі на Сибір богато людей вигинуло від холоду й голоду. Неділя 5 лютня 1933 р.

Америка про голод на Україні. В американськім Конгресі (парламенті) посол Фиш вніс резолюцію в справі голоду на Україні, такого змісту: Звертаємо увагу, що на Україні в р. 1933 померло наслідком голоду кілька міліонів людей. Большевицький уряд не старався зарадити цему лихові, але навпаки, вживав його для ще більшого утиску українського народу".

Потім пригадується у тій резолюції, що американський уряд виступав не раз в обороні покривджених. Тому резолюція, внесена послом Фишом пропонує, щоби палата послів висловилася в справі голоду на Україні та завізвала большевицький уряд змінити їхню політику супроти голодуючих та направити всякі кривди заподіяні українському народові.

Палата послів висказує надію, що большевицький уряд не буде ставити ніяких перепон, коли американські громадяни будуть допомагати голодуючим на Україні. Цю резолюцію палата відіслала до полагоди комісії за граничних справ. Неділя 24 червня 1934 р.

Чужі люди свідчать про голод на Україні. До Америки прибув Др. Амменде, секретар Міжнародного Комітету Допомоги Голодним під большевицьким ярмом (головою такого комітету є віденський кардинал Др. Інніцер). Др. Амменде оголосив в американських часописах, що в цім році можна сподіватися знову страшного голоду на Україні і коли большевики не позволять помогти, то знову вимруть міліони людей.

Др. Амменде питає, де совість культурного світа, що позволяє погибати міліонам людей з голоду і то в такім краю, звідки большевики вивозять збіжжя за границю або в Московщину. Минулого року — пише Др. Амменде — був на Україні добрий врожай, але большевики вивезли около міліон сотнарів збіжжя в Московщину і за границю, а зате на Україні згинуло з голоду около 10 міліонів люда.

В справі голоду на Україні були недавно запити в інтерпеляції в англійськім парламенті і в палаті льордів (панів). І тут урядово ствердили, що в той час, коли на Україні гинули міліони в голоду, большевики вивезли міліони сотнарів хліба за границю.

Однак без огляду на те світ кумається з большевиками — собі на велику шкоду або на загибель. Неділя 29 липня 1934 р.

Голод на Україні. Англійські газети містять тепер багато статей про страшні переживання голодуючого населення на Україні. Пишуть про це багато й німецькі газети, бо большевики не позволили Німеччині посилати поміч голодуючим німцям на Україні. Большевики арештують тих, що дістають яку поміч, і примушують їх писати до родин лист, що нібито їм дуже добре і жадної помочі не потребують. І таких катів думають тепер нібито культурні держави прийняти до Союзу народів. Світ тратить розум. Неділя 26 серпня 1934 р.

Автор: Маґда НИКОЛИШИН, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі