друкувати
Українсько-польська дружба: від діда до онука
Коломия ВЕБ Портал | Публіцистика та аналіз | 2009-11-25 03:37:20
Представник славної гуцульської родини Яківчуків сьогодні продовжує українсько-польську співпрацю, яку ще на початку минулого століття розпочинав його дід.
Ігор Яківчук нині знаний на Західній Україні громадський діяч. Своїми починаннями та ініціативами розбудовує свою малу батьківщину — село Дору, що біля знаного курортного містечка Яремче, та Прикарпаття, допомагає розвитку українсько-польських стосунків. Отож малими кроками у своєму селі та регіоні показує, як громада може наблизити євроінтеграцію України.
"Хоча я не з польської родини, як багато інших людей в нашому регіоні, — розповідає "Кур’єрові Галіційському" пан Ігор, — але ще з діда-прадіда наша родина приязнилася з поляками". Заглиблюючись в історію своєї родини, пан Яківчук з усмішкою та гордістю каже, що ще його дід Іван був за часів польського уряду радним, а дід дружини, Андрій Бойко — колишній солтис Дори, до якого ходили за порадою і українці, і поляки, і євреї. Маючи тільки кілька класів освіти, Іван Яківчук володів німецькою, польською, російською мовами, міг поговорити й на ідиш. Зрештою, на той час у багатокультурному гуцульському курортному середовищі це не була дивина.
"Нині маленьке село колись було великим відпочинковим центром, адже неподалік знаходилася Ворохта, яка тоді була другим після Закопаного, знаним курортом. Дора та Микуличин знаходилися поряд. Отож в Дору часто приїздили відпочивальники, так звані "літники", — продовжує внук польського радного. — Переважно це були представники інтелігенції двох націй, надзвичайно освічені, виховані та культурні люди, знали по кілька іноземних мов, були обізнаними у багатьох справах. Між ними тоді ні про яку ворожнечу не йшлося. А якщо навіть і точилися суперечки, то на такому високому рівні, що нині нашим багатьом політикам від них ще вчитися й вчитися".
Літники часто розмовляли із гуцульськими радними та війтами, які походили хоча з простих, але багатих родів. Можливо вони не були настільки вчені але мали таку внутрішню інтелігентність та вихованість, що її одразу зауважували високоосвічені українські та польські письменники, художники. політики та громадські діячі.
Про те, що відпочинковий центр Дора був розвинений свідчить те, що на початку минулого століття тут вже була електрика, діяли кілька магазинів, кооперативи і навіть проводилися своєрідні "рекламні кампанії". Так радний Іван Яківчук організовував місцевих хлопців, аби ті на початку туристичного сезону роздавали літникам саморобні поштівки, на яких було написано "Запрошуємо до Дори". А для урізноманітнення вільного часу приїжджих гуцули показували концерти.
Такий відпочинок та доброзичливе ставлення не забувається після кількох десятиліть. За словами пана Яківчука, і досі стара польська інтелігенція та їхні нащадки приїжджають до Дори, зупиняються в місцевих агросадибах та зі сльозами згадають минулі часи. Чимало поляків прямують на старий сільський цвинтар біля школи, де поруч з українцями поховані польські шляхтичі. Люди з Гданська, Любліна, Варшави, Вроцлава знаходять могили своїх рідних, які прибрані місцевими жителями.
Особливо позитивно до літників була налаштована сільська влада. І навіть біля могили Українських Січових Стрільців Дорі в ті часи було вивішено два прапори: синьо-жовтий і червоно-білий. Тому мене часто дивує, холи хтось нині говорить про українсько-польську неприязнь. Звісно, політики та втручання інших країн наробили багато біди між нашими народами. Але треба просто згадати наших дідів, як вони мирно сусідили та не зважати на чиїсь чорні язики.
Доля радного минулого століття склалася добре. Він дожив до 89 років, виростив двох синів і двох доньок. Через внутрішню інтелігентність та дипломатичність, вміння більше мовчати і слухати, аніж говорити він, на щастя, зумів уникнути радянських репресій. Усе життя господарював на полонинах, хоча уже й націоналізованих тоталітарною владою. Навчившись у ті часи залишатися при будь-яких життєвих перипетіях ЛЮДИНОЮ, він передав своїм нащадкам прості, але водночас повні життєвої мудрості поради.
"Я згадую, що дід був добрим, справедливим, до всіх звертався з пошаною, а що вже був охайний. Навіть пораючись біля худоби, він не зміг дозволити собі бути нечистим, небритим, в брудному одязі, — згадує пан Яківчук. — А його поради стали для нас життєвим кредо. Так колишній польський радний казав, аби на руках членів нашої родини ніколи не було сирітських та вдовиних сліз, аби ми нікому, а в першу чергу самі собі не прощали зради, бо зрадник — це вже не людина. Дивує і його мудрість щодо наступних поколінь. Він казав, що не треба давати синові хату а тільки допомогти йому побудувати свою. А будинок варто тримати для онуків".
Так і тримається, як дідівська хата родина Яківчуків. Свого часу радний Іван розпочав у Дорі будівництво школи. Тепер справу знову починає онук, багато зусиль докладаючи до зведення сучасного навчального закладу. Сьогодні Михайло Яківчук — член сільського громадського комітету села, своєрідний радний, як і його дід. Не забуває онук і про поляків. Так із бургомістром Намислова, яке є побратимом Яремче, Кшиштофом Кухчиньскі, пан Яківчук відчуває братню спорідненість душ.
"Наш регіон провів українські дні культури в Намислові, — розповідає Ігор Яківчук. — Туди приїхало 48 дітей із Яремчанщини і гурт "Гринджоли". На святі гуцули сподобалися всім. Отож після урочистостей наші діти залишилися у сусідній державі на два тижні. Ними належно опікувалися, возили на екскурсії, намагалися догодити у всьому. Згодом на Яремчанщину прибули польські харцери, відбувся українсько-польський пробіг дружби, на честь якого ми поставили пам’ятний камінь. Сусіди допомогли в час повені та грипу. Незабаром співпрацюватимуть і підприємці. А Кшиштоф Кухчиньські отримав золоту відзнаку за співпрацю із закордонним містом-партнером. Ми раді, що це була Яремча. Отож, гадаю, що праця, започаткована дідом та багатьма іншими ініціативними людьми на початку минулого століття продовжуватиметься їхніми правнуками".
Автор: Галина ПЛУГАТОР, Дора
"Kurier Galicyjski" для Коломия ВЕБ Порталу
Фото Г.Плугатор
Обговорити на форумі
Ігор Яківчук нині знаний на Західній Україні громадський діяч. Своїми починаннями та ініціативами розбудовує свою малу батьківщину — село Дору, що біля знаного курортного містечка Яремче, та Прикарпаття, допомагає розвитку українсько-польських стосунків. Отож малими кроками у своєму селі та регіоні показує, як громада може наблизити євроінтеграцію України.
"Хоча я не з польської родини, як багато інших людей в нашому регіоні, — розповідає "Кур’єрові Галіційському" пан Ігор, — але ще з діда-прадіда наша родина приязнилася з поляками". Заглиблюючись в історію своєї родини, пан Яківчук з усмішкою та гордістю каже, що ще його дід Іван був за часів польського уряду радним, а дід дружини, Андрій Бойко — колишній солтис Дори, до якого ходили за порадою і українці, і поляки, і євреї. Маючи тільки кілька класів освіти, Іван Яківчук володів німецькою, польською, російською мовами, міг поговорити й на ідиш. Зрештою, на той час у багатокультурному гуцульському курортному середовищі це не була дивина.
"Нині маленьке село колись було великим відпочинковим центром, адже неподалік знаходилася Ворохта, яка тоді була другим після Закопаного, знаним курортом. Дора та Микуличин знаходилися поряд. Отож в Дору часто приїздили відпочивальники, так звані "літники", — продовжує внук польського радного. — Переважно це були представники інтелігенції двох націй, надзвичайно освічені, виховані та культурні люди, знали по кілька іноземних мов, були обізнаними у багатьох справах. Між ними тоді ні про яку ворожнечу не йшлося. А якщо навіть і точилися суперечки, то на такому високому рівні, що нині нашим багатьом політикам від них ще вчитися й вчитися".
Літники часто розмовляли із гуцульськими радними та війтами, які походили хоча з простих, але багатих родів. Можливо вони не були настільки вчені але мали таку внутрішню інтелігентність та вихованість, що її одразу зауважували високоосвічені українські та польські письменники, художники. політики та громадські діячі.
Про те, що відпочинковий центр Дора був розвинений свідчить те, що на початку минулого століття тут вже була електрика, діяли кілька магазинів, кооперативи і навіть проводилися своєрідні "рекламні кампанії". Так радний Іван Яківчук організовував місцевих хлопців, аби ті на початку туристичного сезону роздавали літникам саморобні поштівки, на яких було написано "Запрошуємо до Дори". А для урізноманітнення вільного часу приїжджих гуцули показували концерти.
Такий відпочинок та доброзичливе ставлення не забувається після кількох десятиліть. За словами пана Яківчука, і досі стара польська інтелігенція та їхні нащадки приїжджають до Дори, зупиняються в місцевих агросадибах та зі сльозами згадають минулі часи. Чимало поляків прямують на старий сільський цвинтар біля школи, де поруч з українцями поховані польські шляхтичі. Люди з Гданська, Любліна, Варшави, Вроцлава знаходять могили своїх рідних, які прибрані місцевими жителями.
Особливо позитивно до літників була налаштована сільська влада. І навіть біля могили Українських Січових Стрільців Дорі в ті часи було вивішено два прапори: синьо-жовтий і червоно-білий. Тому мене часто дивує, холи хтось нині говорить про українсько-польську неприязнь. Звісно, політики та втручання інших країн наробили багато біди між нашими народами. Але треба просто згадати наших дідів, як вони мирно сусідили та не зважати на чиїсь чорні язики.
Доля радного минулого століття склалася добре. Він дожив до 89 років, виростив двох синів і двох доньок. Через внутрішню інтелігентність та дипломатичність, вміння більше мовчати і слухати, аніж говорити він, на щастя, зумів уникнути радянських репресій. Усе життя господарював на полонинах, хоча уже й націоналізованих тоталітарною владою. Навчившись у ті часи залишатися при будь-яких життєвих перипетіях ЛЮДИНОЮ, він передав своїм нащадкам прості, але водночас повні життєвої мудрості поради.
"Я згадую, що дід був добрим, справедливим, до всіх звертався з пошаною, а що вже був охайний. Навіть пораючись біля худоби, він не зміг дозволити собі бути нечистим, небритим, в брудному одязі, — згадує пан Яківчук. — А його поради стали для нас життєвим кредо. Так колишній польський радний казав, аби на руках членів нашої родини ніколи не було сирітських та вдовиних сліз, аби ми нікому, а в першу чергу самі собі не прощали зради, бо зрадник — це вже не людина. Дивує і його мудрість щодо наступних поколінь. Він казав, що не треба давати синові хату а тільки допомогти йому побудувати свою. А будинок варто тримати для онуків".
Так і тримається, як дідівська хата родина Яківчуків. Свого часу радний Іван розпочав у Дорі будівництво школи. Тепер справу знову починає онук, багато зусиль докладаючи до зведення сучасного навчального закладу. Сьогодні Михайло Яківчук — член сільського громадського комітету села, своєрідний радний, як і його дід. Не забуває онук і про поляків. Так із бургомістром Намислова, яке є побратимом Яремче, Кшиштофом Кухчиньскі, пан Яківчук відчуває братню спорідненість душ.
"Наш регіон провів українські дні культури в Намислові, — розповідає Ігор Яківчук. — Туди приїхало 48 дітей із Яремчанщини і гурт "Гринджоли". На святі гуцули сподобалися всім. Отож після урочистостей наші діти залишилися у сусідній державі на два тижні. Ними належно опікувалися, возили на екскурсії, намагалися догодити у всьому. Згодом на Яремчанщину прибули польські харцери, відбувся українсько-польський пробіг дружби, на честь якого ми поставили пам’ятний камінь. Сусіди допомогли в час повені та грипу. Незабаром співпрацюватимуть і підприємці. А Кшиштоф Кухчиньські отримав золоту відзнаку за співпрацю із закордонним містом-партнером. Ми раді, що це була Яремча. Отож, гадаю, що праця, започаткована дідом та багатьма іншими ініціативними людьми на початку минулого століття продовжуватиметься їхніми правнуками".
Автор: Галина ПЛУГАТОР, Дора
"Kurier Galicyjski" для Коломия ВЕБ Порталу
Фото Г.Плугатор
Обговорити на форумі