Відкриття води на Місяці залишилося обділеним увагою суспільства та ЗМІ

Уявіть собі житло на верхівці пагорба у теплому сонячному світлі на краю кратера біля південного полюсу Місяця. У скелях поблизу є металеві руди, а нижче, у затінку кратера – лід. Сонячні батареї встановлені на реголіті, який вкриває поверхню Місяця. Люди живуть у сформованих із лави герметичних печерах, захищених від спалахів сонця, та живляться за допомогою величезних зовнішніх теплиць. Уявіть Місяць як перше автономне людське поселення поза Землею і вузол високошвидкісного транспорту в межах Сонячної системи.

Ми можемо нарешті почати думати серйозно про заснування такого самодостатнього поселення на Місяці, тому що минулого тижня NASA оголосила, що знайшла там великі поклади води.

Хоча ми й знали вже багато десятиліть, що Місяць має всі необхідні хімічні речовини для підтримання життя, та вважали, що вони заховані у скелях, і тому їх важко буде видобувати. Відкриття великих покладів місячної води має велику вагу для людства та нашого виживання у довготерміновому періоді.

На Місяці були 73 місії – як пілотовані, так і безпілотні – і розуміння його хімічного складу, особливо пошуки води, завжди були пріоритетом. То чому ж ми не побачили значної кількості води раніше?

Відповідь полягає в обертанні Місяця. На відміну від Землі, яка обертається на істотному нахилі до Сонця, Місяць ледь-ледь є нахиленим. На полюсах деякі пагорби залишаються постійно освітлені сонцем, натомість деякі улоговини знаходяться завжди в тіні. Якщо вода потрапляє на освітлені сонцем місця, наприклад, з комет чи астероїдів, вона перетворюється відразу на газ, якщо ж вона потрапляє у тінь, вона замерзає і може залишатися у формі льоду невизначений період часу. Брак світла пояснює, чому спектрометри – інструменти, які можна використовувати для віддаленого виявлення води, але лише за допомогою відбитого світла – ніколи не знаходили води.

Все змінилося минулого місяця, коли NASA провела бомбардування Місяця у постійно темному місці на його поверхні, піднявши з тіні хмару пилу, що містила також воду.

З перспективи підкорення космосу людиною, ця вода є головним науковим відкриттям з 1960-х рр. Ми можемо пити її, вирощувати продовольство за її допомогою й дихати нею – відокремлюючи кисень від водню шляхом процесу, відомого як електроліз. Ці елементи можна навіть використовувати як паливо для ракетних двигунів (відкриття води на Марсі було не таким важливим, тому що головний бар’єр для заснування постійних поселень там – це восьмимісячна подорож).

Створення постійного місячного середовища для життя важливе насамперед для виживання нашого виду. Людству потрібен більше ніж один будинок, тому що, зі всіма нашими яйцями в одному кошику, над нами нависає ризик катастроф із низькою ймовірністю, але з важкими наслідками, таких як падіння астероїда, ядерна війна чи біотероризм.

Але це також призвело б до важливих технологічних та інших відкриттів. Зверніть увагу на побічні ефекти програми Аполлон: вона сприяла розробці малих комп’ютерів, подвоїла число аспірантів у точних науках і математиці за одне десятиліття та позначила собою нову фазу у відносинах між Америкою та СРСР.

Уявіть, про що ми можемо дізнатися, мешкаючи постійно на Місяці. На його темному боці, захищеному від радіогаласу із Землі, є тиха зона, чудова для радіоастрономії – яка дозволяє нам побачити об’єкти, які ми не можемо побачити із Землі. Через потребу ми могли б створити бактерії, щоб видобувати ресурси безпосередньо з реголіту – це була б корисна технологія також для Землі. Спільні міжнародні зусилля могли б відкрити нову епоху глобальної співпраці.

Майже так само несподіваною, як і заява NASA, є відсутність уваги до цього відкриття. Тридцять років тому така подія була б оцінена як одне з найбільших відкриттів людства. Можливо, байдужість пояснюється частково розчаруванням астрономів, аматорів та професіоналів, які намагалися спостерігати за жовтневим бомбардуванням Місяця через свої телескопи, але не змогли побачити хмари пилу. А можливо це – симптом нашої епохи, що проблеми, які мучать нас на Землі, обмежують наш інтерес до інших світів – саме тоді, коли вони нам потрібні (як і натхнення, яке вони пропонують) найбільше.

Автор: Вільям Маршал [William S. Marshall], науковий співробітник Асоціації університетів з дослідження космосу
Назва оригіналу: The Wet Side of the Moon
Джерело: The New York Times, 20.11.2009
Зреферував Омелян Радимський, Західна аналітична група
Обговорити на форумі