Виступ Віктора Ющенка з нагоди Дня Свободи

Дорогі присутні, я переконаний, що у ці хвилини ми стали на п’ять років молодшими.

Громадо і дорогі співвітчизники,

Дорогі однодумці,

Дорогий наш Український народе,

Я хотів би розпочати свій виступ у, переконаний, цей святий для моєї нації день зі слів: ми живемо в умовах свободи.

Ця теза є абсолютною правдою.

І дуже часто, під тиском щоденних обставин ця теза здається ілюзією.

Кожен дає свою відповідь.

Моя відповідь – перед вами.

Наша свобода ніким не подарована.

Наша свобода – це наша незалежність і наша державність.

Але є і дещо більше.

Свобода у нашому розумінні – це свобода особистості.

Свобода має мету.

В один з найсвітліших моментів історії Українського народу ми стали на шлях реалізації одного з наймогутніших і найблагородніших прагнень людини – жити за принципами справедливості і бути собою, реалізувати себе і своє покликання, яке кожному дають Господь, Думка і Природа.

Жити у гідності, добрі, безпеці, у внутрішній впевненості за себе, своїх близьких, своїх дітей і внуків, зрештою, за рідний народ, бо ти живеш його хлібом, ти на його землі і серед нього – він був до тебе і буде після тебе.

Ми не одинокі на цій славній дорозі.

29 років тому, переймаючи рух свободи з рук великих предтеч, повстала Польща і польська "Солідарність".

20 років тому цей рух розтрощив Берлінську стіну.

20 років тому він розпочав Оксамитову революцію у Празі.

20 років тому він підняв до свободи всі Балтійські народи.

18 років тому він вивів на площі Москви велику, сповнену надій, демократичну Росію.

24 серпня 1991 року і Майдан осені 2004 року – це великий рух нації і людини до свободи.

З мільйонів українських доль, поглядів і надій складається цей рух.

Для нас його сутність – українська. Його природа – загальнолюдська. Масштаб ідеї свободи і добра, безумовно, є світовий.

Всесвіт, як здогадуються вчені, народився з Великого вибуху творення.

Людина починається з великого вибуху особистої, внутрішньої свободи.

Ця материнська свобода – найважча. І вона – найсильніша, бо з неї розпочинається безмежність особистих можливостей. І не тільки це. Це – фізичний, природний початок принципів і законів. Це – початок відповідальності. Перед собою та за інших людей.

Я вірю у цю свободу.

Мотиви моїх дій розшифровують як завгодно. Головних мотивів у мене завжди було три.

Перший – це демократія. Демократія, яку я обстоював за будь-яких обставин і будь-якою ціною. Бо був і залишаюся глибоко переконаним, що тільки демократична Україна має перспективу територіальної цілісності і власної незалежності. Тільки демократична Україна.

Саме тому відбулося двоє вільних виборів, за яких двічі до влади приходила опозиція.

Саме тому не було політичної цензури, не кажучи про переслідування чи репресії.

Саме тому ми маємо сьогодні свободу слова.

Саме через це ми сьогодні прагнемо зрештою мати вільного журналіста.

Саме тому було моє постійне апелювання до гідності вчинків, віри, духу, що, певно, викликало іронію, бо апелювання без кари для нас незвичне.

Друге. Це наш розвиток. Це – другий мотив. Йдеться про розвиток не лише буквальний, виражений фізично, у цифрах. Але внутрішній, він непростий і його дуже складно вимірювати.

За останні п’ять років наш економічний рух здолав колосальну відстань. Попри кризу.

Ви знаєте мою вдачу. Я б дуже хотів говорити з аудиторією цифрами, бо вони, як на мене, дуже точно фіксують і тенденції, і рух. Я не буду зловживати, але кілька цифр наведу сьогодні всім тільки для того, щоб у вас не опускалася голова і не падали руки.

На початку мого президентства наш з вами бюджет становив 80 мільярдів гривень. Це було 4 роки тому. 80 мільярдів гривень. Очевидно, це – велика сума. Але сьогодні бюджет України – 300 мільярдів. Я не пригадую, щоб у нашій історії була така динаміка державних фінансів.

Україна в 2004 році мала 8 мільярдів доларів іноземних інвестицій. За чотири роки ми прийшли на цифру 38 мільярдів доларів інвестицій. Я істинно хочу, щоб майбутні 5 чи 10 років хоча би повторили цю тенденцію.

Україна за ці роки якось уже звикла до імені житниці Європи. Кожен з останніх двох років ми експортували по 20 млн. тонн зерна, вийшли на п’яте місце в світі з продажу зерна, четверте місце з продажу кукурудзи, перше місце з продажу ячменю, і ми вертаємо те, що колись давно нам належало.

Сьогодні ми маємо найнижчий за роки української незалежності рівень безробіття.

Вперше за 18 років ми маємо демографічний оптимізм. Якщо збережуться ці темпи приросту нації, які ми мали за останні 4 роки, починаючи з 2015 року ми матимемо абсолютний приріст української нації. Чотири роки назад вона була на 14-му місці в Європі, на останньому місці в Європі серед вимираючих націй.

Ми на порозі доленосних рішень нашої інтеграції до Європейського Союзу. Переконаний, нас відділяють кілька місяців від підписання базової угоди про політичну інтеграцію та економічну асоціацію Україна – ЄС.

Що означає це і багато іншого, про яке ми говоримо зараз? Це означає, що маємо колосальну можливість для нашої свободи, для нашої української перспективи.

Але її ніколи не буде, якщо повіримо лише в гроші і цифри. Вибачте, ці слова говорить фінансист.

Я вірю в економічну свободу і добре знаю принципи її побудови.

Свобода завжди має мету. Мета – це розвиток. Розвиток – це наш достаток – духовний, фізичний.

Але щоб розвиватися у нинішньому жорстокому світі, треба бути нацією. Впевненою у своїх силах. Я уточню – переконаною у своїх силах. Самодостатньою у своїх силах.

Наша тисячолітня мрія здійснилася – ми маємо власну державу. Тепер залишилося зробити найголовнішу справу – створити власну націю. Це третій, можливо, найголовніший мотив моєї роботи – створити націю відповідальних громадян, яких об’єднує рідна мова, рідна історія, власна культура, батьківська традиція, збережені звичаї наших предків, територіальна цілісність, національний суверенітет і спільна велика ціль майбутнього для всієї нації. Нинішня незавершеність багатьох із цих справ і процесів не означає неможливість їх завершення. Віра в ідею не означає, що ідея належить лише тому, хто її проголошує. І навіть глибше – не тільки тому, хто в неї вірить.

І ще одне – політичний рейтинг абсолютно не означає хибність політики. Не будемо забувати, що більшість часто помиляється. Я б уточнив – як правило помиляється.

Моя особиста свобода дозволяє мені сказати найважливіше: визнаю помилки і водночас вірю у силу духа, який після стількох випробувань є і відроджується у наших українських серцях.

Його сила – вічна.

Громадо,

Свобода громадянська.

Бачимо кадри з Майдану. Бачимо один одного.

Яке це було щастя! Який це був радісний усміх!

Це – ми. Можливо, найкрасивіші в нашому житті. Можливо, найкрасивіші в історії людства на початку XXI століття.

Майдан стояв не тільки за Ющенка.

Дякую кожному голосу, який промовляв моє ім’я.

Український Майдан стояв за власну мрію.

Емоційно він був, безумовно, дивом. Несподіваним, великим, всеперемагаючим дивом раптової віри у власні сили і віри у спільні сили загальні, які підтвердили, що ти у своїх мріях і можливостях далеко-далеко не одинокий.

Майдан не був ярмарком обіцянок і гасел. Багато хто це і досі не розуміє.

Саме тому Майдан ніколи і нікому не вдасться провести за гроші – що дуже важливо.

Майдан був солідарним виявом нашої громадянської і національної позиції, чиїм головним носієм і двигуном виступала зростаюча середня верства.

Я згоден з тими, хто вважає, що Майдан є складовою масштабного суспільного процесу, що пам’ятає і революцію "На граніті", і схвалення Конституції 1996 року та інші знакові події. Майдан – це не зміни, безумовно. Це шанс на такі зміни.

Рух не припинився. Він триває.

Так само, як десятиліття тривала Американська революція, що вела до створення потужної і модерної сучасної нації і держави.

Так само, як Польська – від "Солідарності" до повалення комуністичного режиму. Це довга дорога польської революції.

Рух продовжується. Це – великі, тривалі, світоглядні зміни. І їх ніхто, безумовно, не зупинить.

Ніхто не зуміє применшити, принизити чи заперечити значення нашого Майдану.

Його політичні і суспільні наслідки, безумовно, колосальні. Влада, яка не розумітиме суті цих процесів, неминуче отримає нові Майдани.

Майдан не був протистоянням людей – я хотів би особливо підкреслити. Майдан був прагненням свободи.

Якщо Майдан не здобуде свободи, він повториться.

Саме тому не треба відводити очі. Не цуратися власної свободи сьогодні.

Енергія не розвіялася. Але для кожного з нас вона має трансформуватися у щоденний захист власних громадянських прав.

Треба бути свідомими, що антидемократична реакція рівною мірою не ослабла.

За останні п’ять років ми зупинили не одну загрозу узурпації влади в Україні нечесним бандитським способом, шляхом зговору, її консервації за найбільшими політичними "кланами". І сьогодні цей виклик, можливо, найсерйозніший за останні 15-18 років.

Очевидно, такий тиск буде продовжуватися. І кожен наступний Майдан – це Майдан особистий: це – відповідальність кожного за те, що ти обираєш, яку систему цінностей, пріоритетів ти обираєш. І вже після цього – кого ти обираєш.

Найважливіше, на мій погляд, сьогодні – не обміняти свободу на мішок "добробуту", який щедро обіцяють ті, хто претендує на найвищу посаду в Українській державі.

Свобода – найвища цінність людського буття.

Саме свобода, яка має своїм другим виміром відповідальність, а не сваволя, однаково руйнівна, коли йдеться про політику чи про приватне життя.

У цьому – суть свободи громадянської.

Дорогі співвітчизники,

Свобода державна.

Я розумію її як здатність Української держави здійснювати самостійну і відповідальну політику, розраховану не лише на поточні, щоденні потреби, але й на довгу національну перспективу.

Це – здатність діяти і захищати власні інтереси, попри будь-який зовнішній тиск, антипатію чи навіть відверту ворожість.

Яке наше місце у світі? На яку роль претендуємо? Хто ми – велика держава чи великий сателіт? Хто ми – українці чи малороси? Хто ми – нація чи населення? Хто кожен з нас – людина чи ще й громадянин?

Глибоко переконаний, це – не марні запитання.

Я наведу для спогадів кілька цитат.

Перша. "Так звана держава, що не має ніякої національної, історичної, культурної та моральної основи".

Далі. "Штучно створена держава, нами подарована…"

Далі. "Улюблений хатній песик західних демократій, якого взагалі не можна вважати за культурний народ".

Вам це нічого не нагадує? Це говорили лідери Німеччини про Польщу і Польський народ у 1939 році.

З брутальних лайок, які відображали єфрейторський інтелект, розпочалася велика катастрофа людства, яку потім історики, люди назвали Другою Світовою війною.

Щоб вберегтися від катастроф, треба мати не лише чітку мету, але й силу і вміння не гнутися перед обставинами, твердо і невідступно захищати власні національні інтереси.

Для багатьох столиць Україна є постійною і незручною несподіванкою, яка ламає стереотипи і давні схеми стосунків, в тому числі по діагоналі між західним світом і Росією.

У всьому мереживі міжнародних відносин Україна зобов’язана нарощувати і закріпляти свої позиції. Не як сателіта. Не як прохача. А як принципового, активного і наполегливого гравця. Тим більше, маючи таку унікальну геополітику.

Безумовно, ми здатні на це. І нам треба розуміти всю складність і серйозність зовнішніх загроз.

Якщо хочемо доброго майбутнього для України, нам усім, незалежно від політичних поглядів чи електоральних симпатій, потрібно погодитися з єдиною зовнішньою нашою метою.

У ній також наша свобода. Про цю мету як Президент я сотню разів повторюю. Повторю і сьогодні.

Наша довгострокова мета – повноцінне входження України до Об’єднаної Європи, інтеграція у Європейський Союз і вступ до загальноєвропейської колективної безпеки.

Сильна Україна у складі Об’єднаної Європи – це також історичний порятунок для Росії і захист для неї від сповзання у трясовину, в якій загинула Російська імперія, а потім і Радянський Союз.

Свобода передбачає відповідальність.

І свобода передбачає принциповість.

Саме тому я поїхав у Тбілісі у серпні 2008 року. Бо там йшлося про речі фундаментальні. Про вашу свободу, про їхню свободу – про нашу свободу.

Там, у Тбілісі прозвучав голос тієї Європи, якій небайдужа людська свобода і життя, незалежність суверенних держав і суверенних демократій.

Ми повинні належати до цієї Європи. Навіть якщо вона мовчить. Бо це – головна запорука нашої свободи.

Україна повинна думати і діяти наперед, дбаючи про стратегічну власну перспективу.

Нас можуть не розуміти. З безсиллям нам можуть погрожувати. Про нас можуть брехати. Нас можуть наважуватися ображати.

Наша справа – йти вперед і довести світові нашу силу, діяльну присутність і наш український вплив.

Так я розумію свободу Української держави.

Дорогі співвітчизники!

На цьому великому полі свобод – особистої, громадянської, державної – народжується свобода, чия суть для нас, громадян України, є національна.

Свобода національна – це усвідомлення себе нацією, яка на цій землі живе понад тисячу літ і здатна творити своє власне нове життя.

Революція нашої свободи веде нас не лише до впорядкування життя і нашого добробуту.

Вона повинна привести нас до побудови сучасної європейської національної держави як Батьківщини, об’єднаної морально-культурницькими засадами і спільними проектами задля майбутнього.

Я добре розумію настрій людей, які у керівниках держави не раз хочуть бачити твердих господарників, управлінців.

Я маю чим засвідчити свій досвід і успіх як управлінця за десятиліття державної роботи.

Саме тому я твердо знаю:

Коли поміж хлібом і свободою народ обирає хліб, він зрештою втрачає все, в тому числі і хліб.

Якщо народ обирає свободу, він матиме хліб, вирощений ним самим і ніким не відібраний.

Але для цього народ у всій великій своїй масі повинен достеменно точно зрозуміти хто він, з якого джерела походить, що відбувалося з ним, які травми пережито і як треба одужувати, щоб йти далі вперед.

За останні п’ять років я прагнув повернутися до нашого джерела, яке упродовж десятиліть і століть засипалося різним піском і камінням.

Ми разом підняли великі камінні брили.

Це – тема Великого Голодомору, вбивства голодом 1932-1933 років нашого народу.

Це – тема Єдиної рідної Помісної української Церкви.

Це – тема нашої мови, культури, наших освіти, звичаїв, традицій. Це – тема нашої родини і наших сімейних цінностей.

Це тема – наших великих імен і наших великих перемог, очищених від брехні і фальшувань.

Очевидно, мова йде про працю велику і конче потрібну.

Ця праця потребує мільйонів українських рук.

Бо пояснює нам рідну природу, наше буття.

Пояснити це означає зрозуміти допущені помилки, взяти на себе відповідальність за минуле, нинішнє, майбутнє – і впевнено йти вперед.

Зрештою це означає стати вільною нацією.

Назавжди. На сотні і тисячі років уперед.

Наш рух до свободи тільки почався.

Він продовжується.

Свободі складаю свою сповідь і свою віру.

Віру всепереможну.

Слава Україні!

Джерело: Офiцiйне Інтернет-представництво Президента України
Обговорити на форумі