Микола Зінчук: Земля як мати – її не можна продавати

Сьогодні українське село занепадає. Воно залишене наодинці зі своїми проблемами. Чиновники з Києва намагаються створити видимість підтримки сільгоспвиробників, утім, крім порожніх балачок, село нічого не отримує. Про те чи є вихід із цієї ситуації, ми спілкуємося із Героєм Соціалістичної Праці, директором ДП "Тучинське", членом Політради Народної Партії, Миколою Зінчуком.

- Миколо Пилиповичу, ви людина, яка практично все своє життя віддала селу. Вас знають як керівника одного з відомих сільськогосподарських підприємств області. Чим вас привабила програма кандидата Литвина?
- Мені прикро дивитися, як сьогодні руйнується все те, що з таким трудом досягалося нашими батьками та дідами. Село вимирає. Молодь їде з нього, а той, хто хоче працювати, немає ані техніки, ані можливості її придбати. Влада кричить про підтримку села, але насправді підтримує тільки свої амбіції. Володимир Литвин сам із села. Він знає не тільки його проблеми, а й як можна реально допомогти селу вижити. Сьогодні посередники за безцінь скуповують зерно та землю в селян, позбавляючи галузь ресурсів, а людей – можливості гідно жити. Зернотрейдери в Україні процвітають, а селяни-хлібороби – доведені до відчаю, господарства балансують на межі банкрутства. Посередники правдами-неправдами виманюють у людей паї, вирізають худобу, за кілька років виснажують родючі ґрунти, вижимають із них все, що можна, а потім ідуть далі. Людям не платять за оренду їхніх паїв, та ще й ставлять перед фактом, що їхня земля і майно вже їм не належать. І саме тут необхідна підтримка держави.

- Але ж усі говорять про підтримку держави. Якою вона має бути насправді?
- Ось тут дуже правильне рішення знайшов Володимир Литвин. В його програмі написано – створити Державний земельний банк, який матиме виключне право на купівлю земельних паїв. Що це значить? Дивіться, сьогодні існує дві течії щодо вирішення стану землі. Одні кажуть – земля товар, її слід продавати та купляти. Інші – справжні, на мою думку, аграрії та господарі, впевнені – землю не можна продавати. Вона повинна бути у державній власності. І так є у більшості цивілізованих країн. У США після Другої світової війни у власності держави було лише 3 відсотки землі, зараз більше 70. Там розуміють – держава без землі – це не держава. А що ж робиться у нас? Якби не мораторій Верховної Ради України на продаж землі, то сьогодні би вже півкраїни було скуплено за безцінь найбільшими олігархічними кланами у кращому разі, у гіршому – через підставних осіб наші землі дісталися би іноземним ділкам.

- Але ж цей мораторій діятиме лише до 1 січня. Що тоді?
- Ось тому я і кажу, треба терміново вирішувати земельне питання. Зробити це може тільки Литвин. Він не дозволить торгувати землею. Він розуміє, що значить для простого селянина та для цілої держави шматок українського чорнозему. Земля України це її найбільше багатство. Без землі не може бути держави. Якщо землю перетворять на товар, то Україна втратить від цього все – незалежність, державність, самостійність. Тут господарюватимуть інші країни. Це не тільки політичне, а й економічне і соціальне питання. У всьому світі селянин в найбільший пошані – бо він годує націю, в нього не нормований робочий день, в стужу і в спеку він працює під відкритим небом. Тому майже у всіх країнах світу уряди взяли на бюджетне утримання агропромисловий комплекс. У нас навпаки, на селянина дивляться зі зневагою, як на бездомного. Бо він безправний та беззахисний. Влада і олігархи зробили його приреченим. Він виснажений фізично і морально. На селі відбувається деградація особистості. Тому створення державного земельного банку має величезне економічне та політичне значення.

- А де державі брати кошти, щоб скупити паї у селян?
- Я вважаю, що це питання можна вирішити цивілізовано. Держава братиме землю, так би мовити, на виплату, на 25 років, 30 і більше. І сама даватиме цю землю в оренду. З цих коштів платитиме пайовикам і частина лишатиметься на інші потреби. Я про це говорив уже давно, і думав над тим, як це все має бути. Але якщо чесно, не передбачив, що ж саме таке держава. Хто цим конкретно займатиметься. А тут Литвин тисячу раз правий – Державний земельний банк. Тут держава мусить взяти на себе повну відповідальність за плановий підхід до ведення агропромислового комплексу, його фінансування, заготівлю та переробку сільськогосподарської продукції, а також за родючість землі, за ефективне використання гектара. А це дасть можливості для соціального розвитку села.

- Сьогодні багато говорять про спеціальні пільгові програми для селян. Які вони потрібні і для чого?
- Ми вважаємо, що тут допомоги потребують саме ті, хто насправді працює та годує країну. Тому пропонуємо надати пільгове кредитування господарствам, які використовують землі за прямим призначенням. А щоб люди могли нормально працювати, а не стягувати кінці з кінцями, слід сільським підприємствам надати пільгове оподаткування. Підтримувати сільських виробників має ДЕРЖАВА. Вона повинна взяти на себе вихід сільськогосподарської продукції на ринки. Бо саме держава тримається на праці простого селянина. Його слід захищати в першу чергу.

- Тобто ви впевнені, що, якщо підтримати селян на рівні держави, село відродиться?
- Саме так. Село треба зробити живим, діючим та актуальним. Тому ми пропонуємо створити спеціальний Фонд підтримки села, який фінансуватиме нові робочі місця. Украй необхідно створити гідні умови життя для людей. Зацікавити їх новими видами діяльності. Хоча б сільським зеленим туризмом. Ми вважаємо, що необхідно обов’язково відновити фельдшерсько-акушерські пункти у кожному селі. Треба, щоб працювали школи, садочки магазини та заклади побутового обслуговування населення. Селу треба повернути молодь. Бо село без молоді вимре дуже швидко. Так само як і держава не зможе існувати без простого працьовитого села.

- Дякуємо вам, Миколо Пилиповичу за цікаву розмову! Бажаємо, щоб наміри вашого лідера Володимира Литвина здійснилися якомога швидше.
- Так, я сподіваюся на це, бо розумію, що агітувати за нього потрібно не лише селянам, яким створення Державного земельного банку необхідне просто край. Від цього виграють усі, хто мешкає на селі, – особливо сільська інтелігенція – лікарі, вчителі, культпрацівники, пенсіонери. Тому вірю в те, що люди уважно вивчатимуть програми кандидатів і побачать, за кого варто віддавати свої голоси на виборчих дільницях 17 січня 2010 року – За Володимира Литвина!

Джерело: Офіційний сайт Народної Партії
Обговорити на форумі