Безжальний аналіз ситуації в Росії від Медвєдєва

Революційні правителі з давніх-давен вперто намагалися спроектувати нове Царство Боже у Сонячній системі чи поставити літочислення з ніг на голову. Не відставати від них вирішив і російський президент Дмітрій Медвєдєв у своєму посланні до Федеральних зборів: доцільність збереження одинадцяти часових поясів Росії, цей улюблений аргумент тих, хто намагався похвалитися величиною російської імперії, тепер ставиться під сумнів. Так само іспит на доцільність має пройти й перехід на зимовий-літній час. Такі пропозиції революціонера-“лайт” Медвєдєва, навряд чи хто очікував під час його промови у сяючій золотим блиском Георгіївській залі Кремля.

Еліта чиновників і функціонерів країни (а серед них – багато блідолицих підспівувачів) традиційно збиралася на щорічну програмну промову президента. Цей ритуал мав чітко викарбуваний характер російського “дня бабака” щоправда з благородним блиском корони. Але того дня не все було так, як завжди.

Спічрайтери Медвєдєва доклали зусиль до того, щоб здебільшого добре відомі тези президента прикрасити міццю бунтарських реплік. Медвєдєв поставив виклики, з якими зіткнеться його країна наступного року, в один історичний ряд з перемогою над фашизмом у Великій вітчизняній війні. Настільки велике завдання стоїть перед Росією, що було б недоречним прикрашати його дрібнішими успіхами минулих років – так можна сприйняти месідж російського президента. Верховний головнокомандувач модернізації має намір збудувати нову сучасну Росію, наддержаву на новій основі.

Оплески в залі лунали доволі часто. Хоча цього разу здавалося, що були вони доволі стриманими. Коли зазвучав національний гімн, то присутні здивовано питали один одного: що це було?

Медвєдєв, як і у своїй програмній статті, опублікованій у вересні під назвою “Вперед, Росіє”, подав доволі безжальний, інколи навіть злий аналіз ситуації в Росії. Він зробив розтин російських вад: примітивна господарка, базована на продажу сировини, нездало функціонуюча державна кооперація, галопуюча корупція, недемократичні вибори та брак політичної конкуренції. До цього: брак контролю посадовців, агонія науки, бездумне розтранжирювання енергії, правовий нігілізм, недосконала система освіти, нездоровий спосіб життя багатьох росіян і “велика невирішена проблема” – пожежа насильства на Північному Кавказі.

Але ще Владімір Путін, коли був президентом, проголошував полум’яні промови проте, що йде не так у Росії через два десятиліття після розвалу Радянського Союзу. Після цього мало що змінилося. Медвєдєв з 2000-го року працював на провідних ролях у президентському секретаріаті, 2005-го року його було призначено на посаду заступника прем’єр-міністра. Тобто, він теж несе свою частку відповідальності за промахи керівної системи. Але за всієї самокритики він не подав жодного пояснення тому, чому попередні президентські промови не мали жодних реальних наслідків. Хто несе за це відповідальність? Хто перешкоджає реформам і поступу? Це чомусь не стало для Медвєдєва публічною темою. Проте, саме в цьому й лежить ключ відповіді на засадниче запитання, яке залишається з часу його вступу на посаду: а чи ця його промова матиме якісь наслідки?

Суттєву роль треба у кожному разі відвести його попереднику Путіну. А саме: чи слід сприймати промову Медвєдєва як радикальну критику чинного прем’єр-міністра й все ще справжнього властителя Росії? Президент виступає за те, щоб замість архаїчного суспільства, де все вирішує “людина з верхів”, збудувати суспільство мудрих і вільних людей. Це звучить як оголошення війни системі Путіна, творця безумовної владної вертикалі.

Однак, без свого ментора Путіна, котрий упродовж промови багаторазово радше невдоволено позирав на стелю залу, Медвєдєву навряд чи вдасться втілити свої наміри в життя. Президентське слово потребує ще затвердження прем’єр-міністром і патріархом російської політики. Досі Путін зберігав мовчанку.

Медвєдєв репрезентував себе у класичній ролі модернізатора країни, орієнтованого на Захід. Водночас він відмежовується від історичних модернізаторів на кшталт Петра Великого чи Сталіна у той спосіб, що він їхнім технократичним, антигуманним проектам протиставляє свою візію, що ґрунтується на гуманістичних цінностях і демократії. Він позиціонує себе як національний політик, котрий зовнішні зносини хотів би підпорядкувати справі внутрішньої модернізації.

Президент намагається розпочати діалог передовсім з молодими, освіченими росіянами, з підприємцями і науковцями після того, як багато з них за минулі роки відмежувалися від політики – через апатію, незацікавленість, а також через непрозорість політичної системи кулуарних рішень за Путіна, системи, що не передбачала публічних дискусій, позбавляла інтелектуалів дорадчого голосу. Для своєї доленосної промови Медвєдєв навмисне використав побажання й критичні зауваження з коментарів до свого відеоблогу в Інтернеті.

Водночас промова Медведєва швидко перетворилася з полум’яного революційного маніфесту (“мова йде про виживання країни”) на технократичний каталог завдань, наповнений “систематикою”, “стратегією” та “оптимізацією”. Після абстрактних речей пішла повінь з деталей у риторичному форсованому галопі: від використання торфу як біоенергетичного ресурсу, всеросійське запровадження цифрового телебачення до гарячих обідів і тригодинного на тиждень заняття спортом у школах країни. І все це звучало радше як нововведення згори, ніж як реальне бажання створити інноваційне суспільство мудрих і вільних людей. Те, що щось не складається зі самоусвідомленням суспільства, розуміє і Медвєдєв. “Будь-які спроби під демократичними гаслами розхитати ситуацію, дестабілізувати державу, розколоти суспільство будуть переслідуватися”, – заявив президент. Щоб це мало означати?

Реакція на промову у середовищі політиків та експертів була здебільшого позитивною, але зі скептичною стриманістю. Оптимісти наголошували: у такій централізованій державі є дуже важливим те, що президент задасть як центральну лінію. Але водночас існують і обмеження, які полягають, зокрема, в тому, що багато хто саме Путіна вважає найвладнішою людиною країни.

Водночас більшість програмно ліберальних промов Медведєва, проголошених ним за минулий місяць, вже встигли створити мотиваційний ефект à la Обама. Проте, найважливіші сигнали повинні врешті-решт перетворитися на конкретні дії. Але кому зможе Медвєдєв доручити проголошену ним модернізацію? Георгіївська зала була наповнена успішним політичним класом. Нині їм у житті ведеться доволі добре, тож вони навряд чи бажали б якихось змін. Суттєвого владного базису Медведєву за минулі півтора року так і не вдалося створити шляхом власного кадрового підбору. Тож він стояв на трибуні Георгіївської зали, як цар без свого почету й вірної армії.

Росії необхідні зміни, про це Медвєдєв переконливо заявив у своїй промові. Але відповідь на запитання: як він планує реалізувати ці зміни – все ще залишається за президентом.

Автор: Йоганес Фозвінкель [Johannes Voswinkel]
Назва оригіналу: Ein Revolutionär ohne Truppen
Джерело: Die Zeit. 18.11.2009
Зреферував Любко Петренко, Західна аналітична група
Обговорити на форумі