Пунктуальні, як приміські поїзди

Неорганізованість, непунктуальність, не вчасно виконане завдання... Після цього переліку більшість людей починають згадувати всі свої "смертні гріхи". В останню ніч перед екзаменом відкривається вражаюча істина: ще б 24 години, - і тоді вивчив би всі білети! Ще б 10 хвилин щоранку, - і не спізнювався б на роботу. Ще б кілька годин, - і вчасно здав би матеріал до друку в редакцію газети, ще б кілька тижнів, - і доробив би ремонт в квартирі до Нового року. Скільки цих "ще б" і "якби" живуть в нашій свідомості!

До мого переїзду до Києва я мало не щодня "летіла" на роботу з думкою: "Завтра точно встану після першого будильника". А накручувала я їх аж три: перший – "ще можна подрімати", другий – "пора вставати" і третій – "ого, через 20 хвилин потрібно виходити!". І, звісно, з ліжка я вставала зазвичай після третього. Інколи навіть бували рідкісні випадки, коли я прокидалась і виходила на роботу вчасно. Але тоді, немов фатум, щось траплялось: то забувала ключ взяти, то дощ раптово починався, то ще якась незапланована причина для спізнення. Після переїзду до столиці ситуація змінилась кардинально: новий строгий директор після п’ятихвилинного спізнення вимагав пояснювальну записку у себе на столі. Спочатку всі працівники страшенно обурювались, мовляв, це ж не людина, а робот якийсь. Життя ж непередбачуване: затори на дорогах, стихійні лиха, такі як ожеледь і дощ, через ранковий туман спізнюється весь громадський транспорт, в тому числі й метро. Але через кілька тижнів співробітники якимось неймовірним чином почали перемагати закон вселенського спізнення. А за місяць приходити вчасно стало нормою.

Не відкладай на завтра те, що можна зробити післязавтра, - саме за таким принципом живе більшість українців щодня. Мабуть, кожен учень хоча б раз в житті перед іспитом цілу ніч не спав, намагаючись вивчити матеріал чи не за весь навчальний рік. Український студент. Європейці і, тим більше, американці чітко дотримуються твердження, що час – це гроші. І свій час вони цінують дуже високо. У французів є вислів: "Пунктуальний як приміський поїзд". І вони справді на зустріч приходять з точністю до хвилини, навіть якщо рандеву назначене з найближчим другом. Ми також пунктуальні, як приміські поїзди. Але поїзди наші, українські. І тут ця фраза набуває зовсім іншого комічного значення. Протилежного. Якщо ви щодня добираєтесь на роботу з передмістя і їздите приміською електричною, то розумієте, про що я. Вона спізнюється завжди. Ранкові рейси на десять хвилин, а обідні – буває й на сорок. Як ексклюзив, трапляється й таке, що потяг не приїздить взагалі. Так сталося. Всі сприймають це як належне.

І громадянин А. приходить на роботу не о 9.00, а о 9.15. Його клієнт Б. з запізненням вирішує питання, з яким до нього звертався. В свою чергу, він не в стані дотримати свого зобов’язання перед громадянином В. І так вся країна спізнюється.

Концерти починаються через півгодини після оголошеного часу. Звісно, й глядачі ніколи не приходять вчасно. Після п’ятнадцяти хвилин вистави в театрі кільканадцять "інтелігентів", піднімають ряди глядачів і, вибачаючись, пробираються до свого місця.

На літаки ми також спізнюємося, проте рідше, адже тут немає запасного варіанту, як в поїзді – доганяти на таксі до першої зупинки.

Зарплата виплачується з затримкою на кілька днів, і, як наслідок, банківські кредити не погашаються вчасно, далі ростуть боргові відсотки.

Парламент не приймає бюджету до початку грудня, люди не отримують соціальних виплат.

Газові проблеми Україна починає вирішувати, коли вдаряють перші морози. І наші закордонні "партнери" з легкістю шантажують захмарним підняттям цін.

Вакцина від каліфорнійського грипу A/H1N1 тільки проходить тестування і відповідну реєстрацію в нашій країні. І впроваджувати її можна буде лише через місяць-другий. Про це заявляє Міністерство охорони здоров’я. А перший випадок хвороби в Україні офіційно зареєстровано ще 5 червня. І вже на той час від свинячого грипу померло 115 людей у 62 країнах світу. Але ці прикрі події ніяк не вплинули на тогочасні рішення влади. Навіть зараз, коли 17 країн вже проводять щеплення для своїх громадян, наші політики героїчно пробиваючись, немов через блокаду, у західні області України, привозять дефіцитні ліки, про які можна було подбати задовго до цього. Це щось на кшталт: "Визнання вини пом’якшує покарання"? А ніхто й не карає, адже всі живуть в такій фатальній всеукраїнській не пунктуальності та безнаказаності.

Мені соромно за себе і за українців взагалі, адже держава, на яку ми автоматично нарікаємо, це і є ми. Біда наша тільки в тому, що немає на нас "строгого директора".

Автор: Христина ЗАНИК, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі