Перемога в Холодній війні була і початком, і кінцем

"Криза – це дивний спосіб для відзначення річниці". Це іронічна думка Еріка Берґльофа [Erik Berglöf], головного економіста Європейського банку реконструкції і розвитку. [Transition Report 2009]. Проте криза – це те, що ми бачимо в країнах, які почали перехід від комунізму два десятиліття тому. Отже, капіталізм зазнав поразки, як і комунізм? Якщо одним словом – "ні". Деякі країни з перехідною економікою переживають кризу; але сам перехід – ні. Така сама думка справедлива щодо іншого: капіталістичні країни перебувають у кризі; але сам капіталізм – ні. Проте реформи необхідні. Велика чеснота ліберальних демократій і ринкових економік – їхня здатність до реформ і пристосування. Вони продемонстрували ці якості. Вони повинні зробити це ще раз.

Для тих, хто народився, як і я, невдовзі після Другої світової війни, Холодна війна була визначальною інтелектуальною та політичною боротьбою нашого життя. З крахом комунізму закінчилася катастрофічна епоха утопічної політики й ілюзії раціональної планової економіки. Свобода, запропонована демократією, і процвітання, яке забезпечують ринки, перемогли. Але тим, що комунізм закінчився не вибухом, а стогонами, ми завдячуємо значною мірою Міхаїлу Ґорбачову.

Проте, 2009-й – рік витверезіння, коли варто озирнутися. Рік тому капіталізм був над прірвою. Доклавши значних зусиль, держави поставили його на місце. На думку П’єрджорджо Алессандрі [Piergiorgio Alessandri] й Ендрю Гелдейна [Andrew Haldane] з Банку Англії, висловлену в прекрасній свіжій статті [ Banking on the State], загальна вартість урядових інтервенцій для захисту банків становила $14000 млрд (?9400 млрд, £8400 млрд). Це державний соціалізм.

Що ж тоді означає криза для країн, що вийшли із соціалізму два десятиліття тому? Що ж це означає для світу?

Для перших це означає велике падіння виробництва. За даними ЄБРР, 2009-го падіння ВВП у країнах з перехідною економікою становитиме в середньому 6,2%. Зниження є різним: від 18,4% у Литві, 16% у Латвії, 14% в Україні і 13,2% в Естонії – це ознаки депресії – до 7,8% у Словенії, 6,5% в Угорщині, 6% у Словаччині та 4,3% у Чехії. Польська економіка, як прогнозують, зросте цього року на 1,3%. Загалом, зазначає ЄБРР, "рівень виробництва корелюється з докризовими бумами кредитування та зовнішнім боргом". Лускання бульбашок є дуже болісним.

Це скорочення виробництва реальне і тривожне. Але його треба розуміти в характерному для нього контексті. Під час переходу після початкової та значною мірою неминучої фази спадання багато країн пережили велике збільшення виробництва (див. діаграму). Польща була зіркою. Взагалі, успішними були ті країни, які зазнали найсерйозніших реформ. По-друге, можливо, дивно, але країни з перехідною економікою рідко коли відмовлялися від реформ. Як зазначено в доповіді ЄБРР, "урядові зміни від початку 2008 року або не спричиняли жодних змін у позиції щодо реформ, або дійсно сприяли реформістським партіям". Це цілком узгоджується з тим, що трапляється в інших країнах з ринками, що розвиваються. Очевидна відсутність імовірної альтернативної економічної моделі. Популістський авантюризм також видається непривабливим.

У час, коли світова економіка починає виходити з кризи, залишається незмінною велика спадщина краху Радянської імперії – інтеграція багатьох її уламків у Європу та супутнє до цього поширення свободи до кордонів Росії, якщо не поза них.

Проте криза дала важливі уроки. Філософ Карл Поппер заклав правильний підхід. Він відрізняв "часткову соціальну інженерію", що має намір вилікувати суспільство від специфічних хвороб, від "утопічної соціальної інженерії", що прагне перетворити суспільство повністю – мета, яка на практиці "призвела тільки до застосування насильства замість розуму".

Реформатор повинен з’ясувати причину хвороби перед тим, як спробувати лікувати. Із цією кризою проблеми полягають не стільки в ринковій системі, скільки у вадах світових фінансових і монетарних систем. Декотрі із цих проблем неминучі. Майбутнє невизначене саме по собі. Буде зроблено великі помилки. Там, де парадигми, що превалюють, спричинять надмірно масштабні ризики, корекції, ймовірно, будуть безжалісними. Там, де ризикування передбачає масштабні запозичення для забезпечення інвестицій у фінансовому секторі, корекції, ймовірно, означатимуть крах і кредитних потоків, і економіки. Якщо краху не запобігти, то наслідки, як каже нам історія, можуть бути істотними.

На щастя, уряди і центральні банки вивчили уроки 1930-х і вирішили, що правильно запобігти колапсу і фінансової системи, і економіки. Це, власне, правильний тип "часткової соціальної інженерії". Аналогічно великих зусиль було докладено, щоб порятувати уражені кризою країни Центрально-Східної Європи. Зокрема, підтримка з боку МВФ і ЄУ становила від 4 до 6% ВВП (або й більше) для чотирьох східноєвропейських держав, які прийняли програми МВФ.

Такий прагматизм слід продемонструвати зараз, під час завершення виходу з кризи. Це вимагає суттєво збалансувати глобальний попит. Це також вимагатиме подальших реформ. Для країн з перехідною економікою відмова від фінансової інтеграції, ймовірно, буде дорогою та непотрібною. Натомість головні цілі реформи повинні полягати в тому, щоб зробити економіку менш вразливою до потрясінь і стримати надмірне зростання кредитування в майбутньому.

Так само на глобальному рівні радикальні реформи слід провести у фінансових і монетарних системах. Простіше кажучи, банківська система ризикувала грошима платників податків у нестерпних масштабах. Це потрібно припинити одним із двох шляхів: банківський сектор має підпорядкуватися ринку або стати сильно регульованою територією під опікою держави. Знову ж таки, стримування виникнення величезних кредитних бульбашок повинно стати невід’ємним елементом у формуванні регуляторної та монетарної політики. Врешті-решт, залежність глобальної монетарної системи від валюти супердержави, що перебуває по вуха в боргах, ані не бажана, ані не тривала.

Річниці – добрий час для переобліку. Крах радянського комунізму був славним моментом. Він залишається ним, незважаючи на помилки та розчарування на цьому шляху. Але нинішня криза каже нам про невдачі ейфорійного капіталізму. Капіталізм зараз не загине, що сталося з комунізмом. Неймовірна здатність ліберальної демократії – вчитися і пристосовуватися. Ми вчилися з 1930-х рр. Ми повинні й зараз вивчити уроки 2000-х.

Автор: Мартін Вулф [Martin Wolf]
Назва оригіналу: Victory in the cold war was a start as well as an ending
Джерело: The Financial Times, 11.11.2009
Зреферував: Омелян Радимський, Західна аналітична група
Обговорити на форумі