Памятаймо Чорнобиль: Яким має бути герой сучасності?

З казок дітвора вперше знайомиться з образом героя, який рятує чи принцесу, чи навіть весь світ. Змалку в дітях виховуються такі якості як: відвага, мужність та героїзм. Багато людей в житті потрапляють в такі обставини, коли від них вимагається проявити всі найкращі риси характеру, але далеко не всі витримують таке випробування.

26 квітня 1986 року – це день, коли тисячі відважних молодих людей в живий ланцюг взяли невидимого радіаційного звіра, який вийшов з-під контролю. Тоді ще мало хто усвідомлював той ризик, на який наражався. Чоловіки гасили палаючий четвертий реактор, забезпечували порядок на прилеглих територіях і ні хвилини не вагалися, все більше ризикуючи життям з кожною годиною перебування в зоні відчуження. Серед них був і коломиянин Петро Коризма (на фото). Він в той час був слухачем ІІ курсу Київської вищої школи МВС СРСР імені Дзержинського.

– В третій годині ночі 26 квітня нас підняли по тривозі, зібрали в актовому залі, – згадує Петро Коризма. – Через годину до нас прийшов начальник училища, генерал Сніжинський. Він причину тривоги не сказав (а як правило, оголошували проблему). В шостій годині ранку нас посадили в автобуси і ми поїхали в невідомому напрямку. Коли виїхали за межі Києва, то помітили, що в одному напрямку мчать карети швидкої допомоги, пожежники та гелікоптери. Автобус зупинився поблизу Чорнобиля в лісі. Всі вийшли на відпочинок: хто приліг на траву (в той день було дуже тепло), хто думав про щось своє. Несподівано під’їхала чорна "волга", об’явили шикування і чиновник високого рангу нам розповів про аварію та дав завдання евакуювати населення, охороняти важливі об’єкти та майно громадян.

Нас поділили на групи і ми в’їхали в місто Прип’ять. З правої сторони виднілася станція і радіаційний дим клубами здіймався в небо. Евакуація населення не зайняла багато часу, бо вже всі через рідних і знайомих працівників ЧАЕС були повідомлені і з усім найважливішим виїхали з міста. По вісім годин ми охороняли важливі державні об’єкти (банки, магазини, склади) та майно громадян. Ці п’ять днів ми жили в автобусі, відпочивали сидячи на кріслах.

Курсантам не видавали ніяких захисних костюмів і взагалі хлопці не усвідомлювали небезпеки, яка була в повітрі, аж до тих пір, поки деяким товаришам не ставало погано. 30 квітня всіх відвезли назад до Києва, забрали весь одяг і відвезли його у сховище. Вже наступного дня, як нічого не було, вивели курсантів охороняти громадський порядок на святкуванні 1 травня, а швидка лише під’їжджала і підбирала підкошені радіацією тіла молодих героїв.

На сьогодні вже відомий весь масштаб трагедії, але в тіні так і залишаються герої, які в той час жертвуючи власним життям, ліквідовували катастрофу. Цього року Віктор Познік, голова правління Коломийської громадської організації інвалідів "Союз Чорнобиль України", подав кандидатуру Петра Михайловича до отримання нагороди ордена "За мужність" ІІІ ступеня. Дуже швидкою була відповідь першого заступника голови облдержадміністрації Юрія Бородяка у листі: "... Інформація про участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи, яка може бути підставою для нагородження орденом за участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, обмежується зазначенням періоду виконання роботи у зоні відчуження. На даний час в області проживають 3024 учасники ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Для того, щоби кандидатури з їх числа для нагородження державними нагородами були з розумінням прийняті громадськістю, просимо зважено підійти до їх висунення. Нагородні листи на цих осіб повинні містити докладну інформацію про їх участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, яка дає вагомі підстави для відзначення орденом...". Які ще описи потрібні, якщо людина 5 днів пробула в зоні відчуження, ліквідовуючи катастрофу? Цим вчинком державна влада дискредитовує себе. З гіркотою в голосі Петро Коризма констатує, що не так потрібна вже та нагорода, як просто відновлення справедливості, а це риса справжнього героя.

Автор: Оксана РИЖУК, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі