Виповнюється півроку, як загинув Ігор Пелих

Перш ніж стати телезіркою всеукраїнського масштабу, Пелих став справжньою знаменитістю у своєму рідному місті. Але попередньо йому довелось подолати чимало гірких обставин. Його таке коротке життя — яскравий приклад того, що істинний талант і непересічні якості таки дуже важливі в цьому наскрізь меркантильному світі.

Від чобіт до телекамери. Ігор народився 3 лютого 1974 року в Тернополі. Через складні життєві колізії хлопець при живих батьках дуже рано залишився без реальної батьківської опіки та допомоги. Сяк-так закінчив вісім класів і пішов у ПТУ (вибирати не доводилося), де вивчився на майстра з ремонту взуття. Потім навіть попрацював трохи на фабриці, але його творча душа прагнула іншої справи, аніж днями лагодити чужі мешти. Серйозне захоплення музикою привело Ігоря у "культову" вже тепер групу Nameless ("Безіменні"), де він упродовж п’яти років був не тільки бас-гітаристом, а й душею гурту.

Щоб заробити на прожиття, хлопець водночас працював продавцем у кіоску і "крутив" дискотеки в молодіжному центрі. Відтак влаштувався ведучим на одну з приватних телерадіокомпаній, але проіснувала вона недовго. Наступною була робота вже в державній компанії, де він створив і вів молодіжну програму "Веселий Роджер". Однак напрочуд креативний хлопець-неформал явно не вписався у формат зашкарублого на той час провінційного "телерадіо". Тож після організованого протесту проти керівництва Пелиха обізвали "вискочкою і алкоголіком" та звільнили начебто за професійною непридатністю. А потім йому пощастило потрапити в команду найпершої в обласному центрі FM-ки "Радіо "Тернопіль". Там панував зовсім інший дух, й Ігор нарешті здобув можливість реалізувати свій іскрометний талант "заводити" людей і відбувся як самобутній радіоведучий. Як діджей Роджер, він став першим тернопільським діджеєм, хто сам і музику вибирав, і прямий ефір вів, і технічно його забезпечував.

Потім Ігор часто називав "Радіо "Тернопіль" своїм рідним домом. Не раз йому доводилось і заночовувати у приміщенні радіостанції, і снідати чи обідати тим, що принесли колеги. Втім перманентні труднощі аж ніяк не впливали на чудову здатність Ігоря шалено любити життя і заряджати цим життєлюбством усіх оточуючих. Як важко йому не доводилося б — він ніколи не скаржився, ніхто не пригадує його злим, сумним чи роздратованим. Навпаки, він ще й інших умів миттєво виводити з поганого настрою чи песимістичного стану. А ось — кілька більш детальних спогадів.

Зорян Безкоровайний, лідер гурту Nameless:
— У Nameless у 1993–му Ігоря привів я. До цього ми просто приятелювали і навіть трохи займалися політикою. А пішов він із гурту тільки тому, що переїхав до Києва. У 1998–му ми виступали на фестивалі "Рок-Екзистенція". Сталася технічна неполадка, а тисячі людей чекали. Тоді Пелих вийшов до мікрофона і так завів публіку, що відразу після концерту до нього підійшов із пропозицією про роботу представник київського радіо "Столиця". Він відразу погодився і правильно зробив. Адже життя в Тернополі було дуже важким, а він був доволі гордим і амбітним, щоб приймати від когось допомогу.

Звичайно, нам було дуже шкода, що він поїхав. З ним було дуже легко і приємно спілкуватися. У нього завжди було багато цікавих ідей. І може, завдяки Ігорю наш гурт не розпадається ось уже 18 років. Адже саме його виключне вміння спілкуватися навчило нас усіх взаєморозумінню. З початку існування гурту не раз траплялося, що ми дуже сварилися між собою, але коли такі сварки заходили надто далеко, Ігор просто вставав, говорив якусь фразу, і все нараз перетворювалося на жарт. Тоді ми добре засвоїли Ігореві уроки, тож тепер не сваримось ніколи.

Пелих і смерть — взагалі несумісні! І наша пам’ять про нього ніколи не зникне... У нас є пісня, яку ми присвятили Ігорю — "Ліс Карпатський". Вона досить сумна, у ній ідеться про те, що все змінюється, але варто цінувати кожну хвилину життя...

Тетяна Тарасенко, керівник тернопільського прес-клубу, колишній головний редактор "Радіо "Тернопіль":
— Ігор Пелих прийшов у наш, тоді ще зовсім молодий, колектив якраз тоді, коли ми шукали ведучих прямого ефіру. Ми втішилися — адже досвід роботи на радіо у нього вже був. Він швидко "прижився" і щоразу просто закидав нас новими цікавими ідеями. Так із його легкої руки з’явилася програма "Нічна побудка", у якій розігрували тернополян. До речі, одного разу на нічний розіграш Пелиха попалася навіть я!

З його ж ініціативи з’явилися не менш дотепні "Полювання на живця", "Нагодуй ближнього" та інші програми. Всі вони мали величезний успіх. Щоправда, співпраця наша не була абсолютно "білою і пухнастою" — політика радіо вимагала не вживати сленгу і говорити досконалою українською мовою, тож Ігорю довелося попрацювати над собою. Утім він і не "пручався". А згодом, уже працюючи на радіо "Столиця" у Києві, не раз дякував нам за цю науку.

Нам усім було жаль, що Ігор іде з "Радіо "Тернопіль". Переїжджаючи на роботу до столиці, він залишив запис на так званих радійних "дверях пам’яті". Там залишали свої автографи всі відомі люди, які побували на радіо, а Ігор написав приблизно таке: "Рідні мої, я ніколи не забуду того, що ви для мене зробили, і завжди вас пам’ятатиму". Свого слова він дотримав. І жоден із нас теж ніколи його не забуде.

Сергій Притула, телеведучий, колишній тернопільський діджей Сірий:
— Восени 1997-го року я тричі підходив до дверей "Радіо "Тернопіль", будучи на той момент відданим фаном радіостанції і десь потай плекаючи мрію, що колись буду тут працювати. Двічі розвертався, а на третій раз все ж боязко увійшов. Коли зрозумів, що ось зараз за мить побачу самого Пелиха, у мене мало серце не зупинилось. Зі студії вийшов худий і трохи заспаний парубок, окинув мене поглядом і сказав: "Привіт, старий, ось це — "Радіо "Тернопіль". Зірка виявилась безпонтовою і товариською — як мовиться у відомій приказці, до таких тягнуться люди. І коли потім зустрічав Ігоря вже у столиці в статусі зірки всеукраїнського масштабу, було видно, що в принципі зміна прописки його абсолютно не змінила. І в цьому він теж був, є і завжди буде прекрасним прикладом для всіх.

На повній швидкості. Ігоря вже немає. Не стало через певні обставини із минулого року і найпопулярнішого колись в області "Радіо "Тернопіль". Але молоді талановиті люди, які складали колись ядро його команди, домовились щороку 24 серпня зустрічатись і таки відзначати день народження свого радіо. Попри всю свою зайнятість, пообіцяв приїжджати зі столиці й Ігор Пелих. Але навіть на першу зустріч уже не зміг... Після його трагічної загибелі на цих здибанках обов’язково поминатимуть і його. А одна з тернопільських молодіжних громадських організацій звернулась до депутатів міськради з проханням присвоїти ім’я Ігоря Пелиха одній із вулиць Тернополя. З першої подачі не вийшло, але ідея жива, і її намагатимуться втілити знову.

Насамкінець хочу подати слова самого Ігоря, які випадково знайшла в інтерв’ю кількарічної давності в одній із місцевих газет. "Якось я дуже запізнювався на акцію в Полтаві й дозволив собі "летіти" зі швидкістю 180 кілометрів на годину. І ось на концерт "ВІА ГРИ" з Києва до Тернополя домчав за 3 години і 35 хвилин. Зупиняли разів 15. Але все відбувалося за традиційною церемонією: "Як звати? Ага, Петро. Петру автограф". Хоча загалом я намагаюсь не порушувати правил і швидкості, якщо не запізнююсь, не перевищую. Бо після загибелі Олі Бурої треба бути вар’ятом, щоб займатись "лихацтвом". З іншого боку, я — фаталіст і переконаний, що, якщо має трапитись якесь лихо, воно й так трапиться. Навіть якщо їхати помалу і постійно дбати про свою безпеку...", — розповідав Пелих. Може, він якось підсвідомо передчував, що саме на дорозі з ним станеться непоправне?..

До речі: Наприкінці жовтня завершилось слідство у справі загибелі Ігоря Пелиха. За повідомленням Центру громадських зв’язків головного управління МВС у Києві, водієві автомобіля, у якому їхав покійний, Олегу Кирилову висунуто обвинувачення за ст. 286, ч. 3 Кримінального кодексу України. Вона передбачає, що порушення правил безпеки дорожнього руху, які спричинили загибель кількох осіб (у тій аварії загинула ще й молода жінка), караються позбавленням волі від 7 до 12 років із позбавленням права керувати транспортними засобами до трьох років. Раніше обвинувачуваний (колишній друг і партнер Пелиха) стверджував, що аварія сталася через епілептичний напад у нього. Однак експертиза довела, що Кирилов є психічно здоровим. Тож як тільки він і його адвокат ознайомляться з документами слідства, справу буде передано до суду.

Автор: Світлана МИЧКО, "Україна молода"
Обговорити на форумі