Мово рідна, слово рідне...

Спочатку було Слово, і Слово було у Бога, і Слово було Бог. Слово — це мова, початок всіх початків, основа всіх основ. Мова — не просто засіб спілкування людей, не тільки система символів, знаків, що зрозумілі і доступні представникам однієї нації. Мова — це сам народ, сумативний витвір нації, її найцінніше надбання.

Мова — це форма існування народу, його душа, без мови немає нації. Національна мова творить національну державу. У вільній державі національна мова — це цемент, який скріплює мільйони піщинок у єдиний монолітний блок. Державна мова — це обруч, що не тільки творить посуд, але й утримує в ньому весь його вміст.

Наша мова, як і українська пісня, є одним з найвищих досягнень людського генія, таких, як музика Моцарта і Бетховена, картини Рембрандта і Рафаеля. Це визнала і світова лінгвістична громадськість. У 1934 році, коли страшний голодомор ще скошував свої останні жертви, в Парижі відбувся світовий конкурс мов. Визнані метри своєї справи, враховуючи всі показники якості і досконалості мов, їх багатства і краси, визнали найкращими у світі три мови: французьку, фарсі (перську) та українську. Про це знав світ, не знали тільки ми. І ось таку мову протягом століть хотіли і намагались знищити, зводячи в розряд "деревенского языка", мови пастухів і прислуги, замінити її чужим суржиком чи ерзацем.

Але є ще мова, яка теж зветься російською, мова Петра І і Катерини ІІ, мова Валуєва і Муравйова, мова Брежнєва і Петра Симоненка, російська мова була і є основним знаряддям колоніального розбою, руйнівником нашої культури і духовності. Така російська мова — мова колонізатора, сама силою факту перетворилась у колонізатора й насильника. З її допомогою здійснювалась денаціоналізація українців, обрусіння покірних хохлів і малоросів. Непокірних просто фізично знищували. Таким чином намагались остаточно вирішити українське питання — знищити нас як націю.

"Весь досвід світової історії свідчить — будь-яка національна ентропія, руйнування етнічних цивілізацій, зникнення з лиця Землі народів і держав завжди починалося із втрати мовної культури, з відмови від мовної самостійності, з капітуляції перед лінгвістичною експансією". "...Кожна країна і будь-який народ мають право захищатися від будь-якої експансії, в тому числі й мовної, всіма засобами, які він має. Мова — гарант нашого національного і державного самозбереження. Втративши її, ми втрачаємо батьківщину, а передусім самих себе".

Автор: Наталія ЗУБИЦЬКА
Обговорити на форумі