До 65-ї річниці УГВР: Верховний орган у визвольній боротьбі

Кабінетом Міністрів України видано розпорядження від 7 жовтня 2009 року "Про затвердження плану заходів з підготовки та відзначення у 2009 році 65-ї річниці створення Української Головної Визвольної Ради".

В історії українських національно-визвольних змагань та боротьби українського народу за незалежність у ХХ столітті значну роль відігравала і діяльність Української Головної Визвольної Ради (УГВР) — як органу політичного керівництва революційною боротьбою, який оголосив себе "верховним органом українського народу в його революційно-визвольній боротьбі".

Багато хто нині, апелюючи до своєї пам’яті та знань з історії України, не пригадає: що ж це за утворення — УГВР? Україна взяла курс на поглиблене дослідження та аналіз діяльності Української повстанської армії (УПА) та Об’єднання українських націоналістів (ОУН), адже їх вплив на формування української державності важко переоцінити. Про УГВР інформація дуже обмежена. Якщо УПА була військом, а ОУН — однією з політичних партій, то УГВР являла собою орган, який виступав за консолідацію усіх українських сил для збройної боротьби підпілля проти німців і більшовиків. Крім цього, УГВР виконувала роль законодавчого органу підпілля в роки Другої світової війни.

Метою організаторів УГВР було створення ширшої суспільно-політичної бази для боротьби збройного підпілля проти німців і більшовиків та притягнення до неї кадрів з-поза ОУН, хоч остання залишалася організаційною й ідеологічною базою УГВР.

Установчі збори УГВР відбулися 11-15 липня 1944 року поблизу села Недільна на Самбірщині під охороною відділів УПА. У зборах, якими керував Р.Волошин, взяло участь майже 20 осіб. Було схвалено тимчасовий устрій, платформу та універсал УГВР до українського народу. УГВР ухвалила демократичні засади державно-політичного життя і соціально-економічну програму майбутнього устрою України. До складу президії УГВР входили: президент УГВР- Кирило Іванович Осьмак та віцепрезидент - В.Мудрий; о. І.Гриньох та І.Вовчук, генеральний секретаріат (Роман Шухевич-Чупринка), генеральний суд і генеральний контрольний. В Україні під радянською окупацією УГВР керувала через УПА збройною боротьбою та вела через ОУН політичну і пропагандивну дію проти радянської влади.

Законодавчі акти УГВР

1. Закон України "Про устрій УГВР" від 13.07.1944 р.
2. Закон України "Платформа УГВР" від 14.07.1944 р.
3. Універсал УГВР від 15.07.1944 р.
4. Звернення УГВР

Дипломатична діяльність УГВР і УПА

1. Українсько-угорські переговори Головного Командування УПА (грудень 1943 - лютий 1944)
2. Українсько-польські міждержавні переговори (10.02.1944, 22.05.1944, 02.06.1944, 26.06.1944, Рим 26.06.1945, Рим 16.08.1945, Рим 20.08.1945, Рим 24.08.1945, Лондон 05.06.1946)
3. Українсько-румунські міждержавні переговори (18.03.1944)
4. Міждержавні переговори між урядом України і урядами західних держав (15.01.1945)
5. Меморандум Української Головної Визвольної Ради представлений на Мирну конференцію в Парижі (зареєстрований Секретаріатом конференції 01.09.1946 рр.)

УГВР мала офіційні видання: "Вісник УГВР" (1944-1945), "Бюлетень інформації УГВР" (9 випусків, 1948-1951); видано також 1 випуск часопису "Самостійність" (1946). Бюро інформації очолював кооптований член УГВР, публіцист П.Полтава.

УГВР підтримувала також Українську греко-католицьку церкву проти насильної ліквідації та вела пропаганду серед червоноармійців у Західній Україні. У 1946 р. було проведено бойкот радянських виборів. У жовтні 1949 року УГВР, УПА й ОУН видали "Звернення воюючої України до всієї української еміграції" із закликом активізувати визвольну справу за кордоном. Після смерті Р.Шухевича (1950 р.) генеральний секретаріат очолював Ю.Коваль (В.Кук).

Більшість членів УГВР загинула або була заарештована. Тоді ж практично УГВР в Україні перестала існувати. (Сам Кирило Осьмак помер у Володимирській тюрмі.) Наприкінці 1944 року за кордон виїхала частина членів УГВР, які оформили Закордонне Представництво (ЗП УГВР), головою якого став о. І.Гриньох. При ЗП УГВР діяла Місія УПА. До 1948 року закордонні частини ОУН (С.Бандери) підтримували ЗП УГВР, але незабаром між ними виникли розходження — ідеологічні, тактичні й особисті.

Відомий сучасник історик Станіслав Кульчицький, відповідаючи на запитання про історичну оцінку діяльності УГВР, зазначав: "Українці мало що знають про УГВР, можливо, тому, що цього немає в шкільних підручниках. У вузівських курсах "Історії України" діяльність УГВР теж не простежується. Це наша помилка, викликана станом джерел, які майже не збереглися. Ми повинні протягнути ланцюжок від УНР до УГВР, далі до спроб підпільних організацій в післявоєнній Україні і до вирішальних подій 1989-1991 років…".

Джерело: Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі