Масон – це поняття звучить як міф з далекого минулого, проте...

До цієї таємничої зали стороннім у будь-якому випадку вхід заборонений. А жінки тут і поготів – небажані гості. Вона розмалювана цілковито в синій колір, на вікнах – важкі темні фіранки. У центрі зали, яку брати називають "Храмом", розташований вівтар. За ним – трон Майстра Кафедри – голови масонів. Цього дообіддя Храм пустує.

Можна, підключивши фантазію, лише собі уявити, як тут регулярно розстеляють килим, на якому зображені символи замовчуваного союзу: кутник, васерваґа, повіс, сонце, місяць і Храм царя Соломона. Як тут запалюють свічки, і як нові члени із зав’язаними очима проходять таємничу церемонію прийняття до клубу.

Денне світло діє протверезливо. Храм ложі "Оливкової гілки" [Zum Oelzweig] розташований на першому поверсі однієї віли на межі центральної частини Бремена. Цього дообіддя Клаус Кот [Klaus Kott] стоїть самотньо на блакитному килимі й намагається увімкнути світлову установку зоряного неба, яка створена зі світлових діодів на стелі. "З таємними палатами я не маю нічого спільного", – стверджує 66-літній чоловік.

Верховний масон Німеччини має намір вивести союз із пелени таємничості й надати йому більшої прозорості. За кілька днів має відбутися прем’єра: 29-го жовтня напередодні річниці ухвалення їхнього Конвенту в Берліні масони вперше влаштують інформаційний вечір для громадськості. Назва заходу: "Довіра замість страху". "Страх через невігластво – це головна проблема масонів", – стверджує Кот.

На перший погляд його можна сприйняти за звичайного літнього чоловіка. Його зраджує лише одна деталь, підкреслюючи, що Кот не є пересічним пенсіонером: він носить три важкі золоті перстені. На одному з них дорогоцінними камінцями виписано три літери IDS. Це – латинська абревіатура: in deo spes [на Бога сподіваємося] – гасло його ложі.

Кот – верховний голова однієї з найстаріших і найвпливовіших масонських мереж Німеччини. Його титул – Великий Магістр Об’єднаних Великих Лож. Він має право говорити від імені 14500 "вільних мулярів" у країні, що організовані у 470 різних лож. На офіційних масонських церемоніях він носить традиційне вбрання: темний костюм, масонський фартух, білі рукавички, емблему і циліндр.

Масон – це поняття звучить як міф з далекого минулого. Проте, навіть у часи, коли, як гриби після дощу, зростають соціальні Інтернет-мережі, як то Xing чи Facebook, процвітає і скріплений присягою союз чоловіків, який ще й намагається впливати на економічне життя. Хоча проведення різноманітних бізнесових ґешефтів у межах ложі офіційно заборонено.

"Утім, в дійсності ложі є соціальними мережами, які доволі часто сприяють своїм членам у економічному житі", – стверджує незалежний експерт з питань масонських лож Матіас Пьольман [Matthias Pöhlmann], котрий написав книжку "Масонство – знати істину" [Freimaurerei – Wissen, was stimmt]. "Оскільки масони репрезентують свій союз як братський, то логічно, що вони підтримують один одного", – підкреслює експерт.

Як це функціонує, можна зрозуміти хоча б глянувши на газету їхньої ложі, де масони подають невеличкі оголошення: фірми пропонують угоди одна одній, залучають братів як радників і адвокатів, надають одна одній послуги. Так само, як і в інших мережах, наприклад у Rotary-клубі.

"Звичайно, тих чи інших форм сприяння один одному не уникнути, – визнає Великий Магістр, – я не виключаю, що в деяких фірмах діє масонська протекція. Може бути, що шеф фірми з більшою увагою поставиться до якогось співробітника, оскільки той теж є масоном". Проте, до такої масонської протекції більшість братів ставиться критично. Вони переконані, що значно суттєвішим чинником є професійні риси та мотивація співробітника.

Навколо масонства виникають легенди й упередження. Більшість людей сприймають ложі як таємні спілки, метою яких є досягнення світового панування. Прихильники теорій змов намагаються звернути увагу, наприклад, на те, що "Всевидяче Око Бога" на вершині піраміди, яке намальоване на американській однодоларовій купюрі, є символом, який також використовують у масонстві.

Для націонал-соціалістів, приміром, масонські об’єднання видавалися такими небезпечними, що вони заборонили ложі й частково переслідували деяких їхніх членів. Тема масонства дає ґрунт для створення щоразу нових легенд. Чотири тижні тому автор бестселерів Ден Браун [Dan Brown] опублікував свою нову книжку "Загублений символ" [The Lost Symbol], у якій він знову звернувся до теми масонства. Лише за перший день продажу в Сполучених Штатах було реалізовано понад один мільйон примірників книжки. А саме до відкриття Франкфуртського книжкового ярмарку світ побачила німецька версія книжки – Das verlorene Symbol.

Підставою для творення легенд стало вперте замовчування членами лож своєї до них приналежності. Брати, як самі себе називають члени лож, не бажають, аби комусь стало відомо про їхнє членство, багато з них не відкриваються навіть колегам з об’єднання. Частково вони це роблять, боячись упереджень, частково з любові до всього таємничого. Навіть щодо ритуалів панує закон мовчання. Лишень доволі небагато братів виступає за зняття цієї обітниці мовчання.

Одним з них є Клаус-Юрґен Ґрюн [Klaus-Jürgen Grün]. Ґрюн працює приват-доцентом філософії, є заступником голови Етичного товариства німецької економіки і членом Масонського науково-дослідницького товариства [Freimaurerischen Forschungsgesellschaft]. "Я займаюся масонством у першу чергу зі суто наукового інтересу", – запевняє Ґрюн.

Нещодавно Ґрюнові дозволили записати на камеру таємну церемонію у Франкфуртській масонській ложі. "Вільні мулярі" репрезентували себе в повному обмундируванні. Вперше на таку урочистість до храму змогли потрапити сторонні глядачі. Аби цей спектакль пройшов, принаймні, напіввідкрито, Ґрюн мусив докласти чималих зусиль. "Зрозуміло, що багато братів справедливо побоювалися, що таким чином ложа втратить ауру таємничості", – зазначив він.

У масах легенд про життя масонських лож насправді є лише якась зернина правди. Вони не проводять ні окультних обрядів і не ставлять собі за мету встановити панування над світом. Насправді більшість масонів вбачають свою місію в гуманізації та солідаризації суспільства. У принципі, їм йдеться передовсім за те, щоб створити чоловічі товариства, де панує довіра, і в їхніх рамках працювати над вдосконаленням власної особистості.

Члени товариств називають це "роботою над сірим каменем". Це – натяк на прадавнє коріння масонства – вільних мулярів – котра сягає середньовічних часів будівництва катедральних костелів. Сучасне масонство постало у XVIII столітті в епоху Просвітництва. Жінки (окрім деяких рідкісних винятків) не допускалися до його лав. Обґрунтування звучало так: присутність жінки шкодить динаміці роботи масонської ложі. Іншими словами: лише в своєму колі чоловіки можуть бути самими собою.

Для Великого Магістра Кота таємнича пелена масонства лише створює зайві проблеми. Три роки тому, коли він заступив на свою посаду, ложі розпочали ініціативу виходу на публічний простір. Тепер вони мають власного речника, котрий оприлюднює повідомлення від масонства і відповідає на запитання журналістів. "Як наступний крок, – повідомив Кот, – ми міркуємо над тим, як залучити до наших лав щонайбільше молодих людей, як запалити їх ідеєю братства. Ми намагатимемося проводити ознайомчу роботу прямо в університетах".

Скільки правлінь німецьких концернів "вільні мулярі" тримають під своїм контролем, Кот, за його ж словами, не знає. Він рішуче відкинув інформацію про те, що масони спроможні впливати на німецький біржовий індекс DAX чи на процес поглинання фірм.

В інших країнах масони, очевидно, міцніше закріпилися на владних поверхах. Наприклад, у Франції вплив "вільних мулярів" на банківський ландшафт настільки потужний, що навіть призначений французьким президентом Ніколя Саркозі [Nicolas Sarkozy] радник з фінансових справ Франсуа Пероль [François Pérol] офіційно проголосив одну зі своїх програмних цілей – обмежити владу масонів.

У будь-якому випадку фактом є те, що масонство – це справа елітарна. Офіційно членство в братстві відкрите для представника кожного соціального прошарку. Проте, фактично більшість братів мають чудову освіту й високе положення в суспільстві. "Просто виявляється, що портовий вантажник чи пакувальник меблів рідше ставить собі запитання про глибинну суть життя, – пояснює Клаус Кот, – частіше цим переймаються люди інтелектуальної праці".

"Що дійсно є правдою, то це те, що існують таємні рукостискання, які використовуються інколи під час засідань, бізнес-ланчів чи інших ділових заходів", – розповідає Клаус-Юрґен Ґрюн. Утім, як зазначає Великий Магістр, на щодень це не грає жодної ролі. "Кількість вільних мулярів є настільки малою, що я б мусив перетиснути цілу купу рук, аж поки б знайшов одного брата", – запевняє Кот.

Автор: Анете Довідайт [Anette Dowideit]
Назва оригіналу: : Ein Blick in das Netzwerk der Freimaurer
Джерело: Die Welt. 20.10.2009
Зреферував Любко Петренко, Західна аналітична група
Обговорити на форумі