The Guardian: Всесвіт, якому дуже щастить

То це імпульси з майбутнього гальмують дослідження на Великому адронному колайдері? Імовірніше, що це проблема мультивсесвіту.

У відчайдушній спробі пояснити, чому Великий адронний колайдер у CERN зазнав низки невдач, що перешкоджають йому розпочати пошуки невловимого бозону Гіґґса, поважні фізики припустили (начебто цілком серйозно), що природа ненавидить бозон Гіґґса настільки, що імпульси з майбутнього подорожують у минуле, щоб зупинити прискорювач часток, розташований у Швейцарії.

Повідомлення про появу цих теорій відродили роздуми про "Парадокс бабусі", що, як дехто вважає, викриває саму ідею подорожей у часі. За цим сценарієм, мандрівник вирушає в минуле і необережно спричиняє смерть своєї бабусі до того, як народжуються його батьки. Отже, пілігрим ніколи не повернеться в часі назад, бабуся не помре – і так далі. Я маю значно простіше пояснення проблем з колайдером. Його проблеми пов’язані з існуванням інших всесвітів, "паралельних світів", які полюбляють автори наукової фантастики.

Згідно з цією теорією, існує багато – можливо, нескінченно багато – всесвітів, деякі приблизно такі самі, як наш, декотрі зовсім інакші. Це не ідея, притаманна сфері наукової фантастики; це серйозне наукове припущення. Вважають, що такі всесвіти існують у своїх власних поєднаннях вимірів простору і часу і включають світи, де ключові події історії, наприклад, битва біля Гастінгса 1066 року, відбувалися б цілком по-іншому, ніж у нашому. Фізик Г’ю Еверетт довів півстоліття тому, що концепція "багатьох світів" абсолютно сумісна зі всім, що ми знаємо про те, як функціонує світ, і є природною особливістю квантової фізики.

Щоб продемонструвати це, у класичному "експерименті думки" кицьку, відому як кішка Шредінґера або вбиває, або не вбиває "диявольська машина", що діє за принципами квантової фізики. Після "експерименту" (я маю наголосити, що ніхто ніколи насправді не наражав кицьку на небезпеку), згідно з правилами квантової фізики, всесвіт ділиться так, що існує один всесвіт з мертвою твариною і один із живою. Екстраполяція цього на будь-яку подію, яка будь-коли траплялася у всесвіті, означає, що існує багато всесвітів, у яких ставлять експерименти, еквівалентні до того, що проводять у CERN. Але є проблема. Коли Великий адронний колайдер лише задумували, деякі вчені припускали, що він, можливо, знищить всесвіт, у якому ми живемо. Це сталося б, якби порожнеча, яка оточує нас, перебувала б у стані несправжнього вакууму.

Краща аналогія до несправжнього вакууму – велике спокійне озеро, за греблею і високо в горах. Усе спокійно і мирно – але якщо греблю прорве, озеро зникне, тому що вода прямує до нижчого рівня. Ймовірно, якщо всесвіт перебуває у стані несправжнього вакууму, такий колайдер, як, наприклад, у CERN, міг би пробити дірку в тканині простору, як дірку у греблі, й дозволив би всьому всесвіту випасти з несправжнього вакууму та попрямувати до нижчого рівня.

Ми ніколи не дізналися б, чи трапилося це, тому що весь всесвіт, який ми знаємо, зник би за частку секунди. Але можливо, це ставалося – і не раз, а багаторазово, в інших всесвітах. Якщо всесвіт можна знищити успішною активацією прискорювача часток, наприклад, Великим адронним колайдером, єдиними всесвітами, які виживуть, будуть ті, в яких низка аномальних аварій перешкодила колайдеру запрацювати. І от чому ми досі тут, щоб ламати голову над повторною невдачею колайдера. Сусіднім всесвітам не настільки пощастило.

Автор: Джон Ґріббін [John Gribbin]
Назва оригіналу: A very lucky universe
Джерело: The Guardian, 20.10.2009
Зреферував: Омелян Радимський, Західна аналітична група
Обговорити на форумі