Народні традиції: "Лупійна" толока

Восени у наддністянських селах Івано-Франківщини й досі відбуваються громадські чищення кукурудзи, так звані "лупійні толоки".

...Сполудня на подвір’я Василя та Ганни Онищуків почали сходитися святково одягнені у барвисту народну ношу буківнянці. Перед господою біліли і зеленіли купи нещодавно зірваної кукурудзи, поруч були кілька плетених великих кошиків з лози. "А чому це, вуйку Василю, люди так одягнені, — запитую в господаря толоки, — хіба вони не прийшли працювати? Вони ж усю цю красоту забруднять!". "Не хвилюйся, дитинко, то така традиція, — пояснює мені буківнянський господар. — Нині в мене перша в селі толока, на яку люди приходять в тому, в чому їхні прабабці ходили.

А тим часом зі сміхом і жартами пишні молодички та дівчата посідали на ослінчики і і почали лупити кукурудзу. З великих і зернистих качанів жінки плели довгі коси, які потім господарі повісять у стодолі до наступної весни. "Це на насіння, — розповідає пані Ганна. — А маленькі кукурудзи та ті, що мають нерівні ряди зерен кидають у кошик. Їх також незабаром полущать, змелять на муку, з якої варитимуть кашу для корів та свиней. Ситнішої їжі годі й шукати". Через якоїсь півгодини кошики були наповнені, а навколо "лупійниць" біліли гори шумилиння. Кілька чоловіків збирали його в мішки та носили до стодоли, адже це також неабияка смакота для худоби.

"Колись толоки були дуже поширені в наших селах, — каже один з ініціаторів відродження сільських громадських робіт Роман Рибчин. — А тепер що? Буває, що люди й не знають, як сусіда звати. На щастя, в нашому селі такого зроду-віку не було. Ми живемо дружно, адже село мале, та й без допомоги сусідів не проживеш".

"Бувало, що хтось хотів заплатити учасникам толоки, — каже буківнянський господар Михайло Карпаш, — але брати плату за громадські роботи у нас вважається ледь не гріхом. З таким чоловіком чи жінкою в селі ніхто би й не вітався. Це все добровільно. Хочеш — іди, хочеш — вдома сиди".

Особливо толоки потрібні для допомоги самотнім людям, які не можуть справитися з усім, що привезли з поля. А коли ще й урожай великий, то хоч сядь і плач. Ось так з давніх-давен і виникли громадські роботи, під час яких лущили кукурудзу і квасолю, молотили жито і пшеницю, перебирали картоплю, не говорячи вже про будівництво хат.

Але чомусь особливо привабливим для буківнянців є "лупійні" толоки, після яких для молоді відбувалися танці. Колись кожен господар наймав найкращих музик, щоб до ранку веселив його помічників. Тепер такого немає, але музиканти все одно приходять на толоку, особливо на першу.

Звуки бубна, скрипки та сопілки значно пожвавлюють роботу. Хтось із чоловіків нагадує господарям, що варто би й "щось за драбину перекинути" (поїсти — авт.). Пані Ганна мерщій побігла в хату, звідки доносилися такі запахи, що навіть якби я була дуже ситою, то все одно хотілося би спробувати по шматочку того, що зараз вариться, париться і шкварчить на сковорідці.

А надворі де й з’явився великий дерев’яний стіл з наїдками та сулія 60-градусної "біленької" домашнього виробництва. "Лупійники", завершивши роботу, взялися за частування. Люди говорили згадували минулі часи та нахвалювали вареники Онищучки та домовлялися, в кого лупитимуть кукурудзу наступного дня.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Буківна для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі