Покуття: Вістка з минулого Коршева

Землі Покуття, в тому числі Коршева, заселені з незапам’ятних часів. Про це свідчать як археологічні аргументи, так і народна пам’ять.

Ось деякі факти й опосередковані міркування. Як писав польський дослідник Богдан Януш, при будівництві Львівсько-Чернівецької залізниці (1865—1866 рр.) у Коршеві (тоді Коломийського повіту) виявлено мідну сокиру, "декілька глиняних посудин та інші предмети". Сокиру було передано в Археологічний відділ Краківської академії, а решта знайдених речей залишилась у колекції старожитностей коршівського дідича Христова фон Кжечуновича.

На сьогодні ці вартісні свідки далекого минулого, за виключенням сокири, втрачені. Сокира ж зберігається у фондах Краківського археологічного музею. На моє письмове прохання працівник музею Радослав Лівох люб’язно повідомив, що в колекції музею є енеолітична (епоха міді) сокира, імовірно трипільської культури (IV-III тисячоліття до н.е.) з Коршева. Матеріал — мідь, довжина — 36,5 см, ширина — 7,1 см, висота вістря — 5,5 см, діаметр отвору для топорища — 3,8 см, вага — 2,4 кг. Пан Лівох прислав також декілька знімків сокири.

Богдан Януш зазначає також, що на території Коршева є декілька детально не вивчених могил дохристиянської доби. Про них згадує і відомий український археолог Ярослав Пастернак.

Сліди дохристиянських вірувань і побуту, в тому числі стародавні пісні, хороводи, ритуальні дійства тощо, збереглися в тій чи іншій мірі серед населення Покуття до наших часів. Наприклад, ще донедавна була популярна серед молоді і підлітків Коршева гра у "лубок" у домі померлого, нічної пори, напередодні похорону. Детальний опис цієї ритуальної "забави" можна знайти у праці В.Шухевича "Гуцульщина". Згадується "лубок", як "гра при поховальному ритуалі", і в "Етимологічному словнику української мови" (том ІІІ, Київ, 1989). Суть гри у наступному. Одному з її учасників зав’язують очі і хтось із групи гравців ударяє його по виставленій за спиною відкритій долоні. Якщо він не вгадає, хто його вдарив, — гра продовжується у тому ж складі, якщо ж вгадає — його місце займає той, хто вдарив. Про давність цієї, з дозволу сказати, забави свідчить і... Святе Письмо: у Євангелії від Луки (вірш 22.64) читаємо: "Вони, зав’язавши Йому (Ісусові — Г. Д.) очі, били Його в обличчя і запитували Його, кажучи: Пророкуй, хто Тебе вдарив".

Явно дохристиянські корені має обрядовість, пов’язана з так званим днем Маланки з її оригінальним пісенним фольклором і молодечими забавами, які, до речі, не мають нічого спільного з християнством. До цієї ж категорії треба віднести і купальські гуляння з незаперечними ознаками поклоніння вогню, здатного, нібито, очищати людей від всякої скверни.

Автор: Григорій ДОСИН, Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі