Фінансовий фронт: Норма банкрутства

Лідери провідних світових держав обговорюють зміни в банківському регулюванні – від виплати бонусів до норм ліквідності. Наскільки складне це завдання?

Зараз глобальні правила регулювання банківського сектору встановлює Банк міжнародних розрахунків (BIS), створений майже 80 років тому, щоб здійснювати репараційні платежі переможеної Німеччини. Платежі давно погашено, але такі організації самі не вмирають: навіть співпраця з німцями під час війни не завадила BIS переродитися в провідний центр ухвалення рішень. 1988 р. на світ з’явилася угода "Базель I", яка прописала просте правило: на кожен долар власного капіталу банк може видати $12,5 кредиту. Якщо напевне, то капітал першого й другого рівнів не повинен бути меншим за 8% від обсягу зважених за ризиками активів. Більшість країн світу оперативно взяли на озброєння цю угоду.

Звідки взялася цифра 8%? За спогадами учасників, це був компроміс. Деякі країни хотіли 4-5%, інші – 10-12%. Зрештою, зупинилися посередині. Однак компроміси в боротьбі з ризиками – це небезпечна затія. По суті, мінімальний рівень капіталу захищає банк від банкрутства позичальників. Але середня ймовірність банкрутства позичальника різниться від країни до країни: одна річ – розвинені країни з високо диверсифікованою економікою, а зовсім інша – зорієнтовані на експорт, залежні від вартості одного-єдиного продукту.

Щоб відійти від усередненої моделі оцінки ризиків, BIS розробив угоду "Базель II", яку вже узяли на озброєння у Європі. Цього разу банкам дозволили видавати кредити та купувати облігації, зважаючи на їхню ризикованість. Тобто на $1 власних коштів можна видати $5 кредиту поганому позичальникові або $20 доброму.

Як оцінити, добрий чи поганий позичальник? Є два способи: або самостійно, базуючись на історичних даних, або на підставі діяльності рейтингових агентств. Обидва методи дуже сумнівні. У першому випадку потрібно вміти оцінювати, наприклад, імовірність одночасного банкрутства великої кількості малих або середніх компаній в окремо взятій країні під час кризи. Але ця складність не настільки наочна, як з рейтинговими агентствами. Згідно з новими правилами, на $1 власних коштів ліміт придбання іпотечних облігацій з рейтингом ААА становить $62,5. Оскільки таких інструментів ніколи не бракує (а може, саме новий попит забезпечив їхню популярність), банки теоретично могли наростити своє плече до 60!

Добре, що криза вибухнула тієї миті, коли "Базель II" лишень набував чинності й не встиг поширитися світом. Станься криза через пару років – завдяки новому регулюванню від фінансової системи взагалі нічого не залишилося б. Сподіваюся, що реформа, яку задумала G20, виявиться менш смертельною.

Автор: Андрєй Панов, редактор відділу фінансів газети "Ведомости", студент бізнес-школи INSEAD
Назва оригіналу: Финансовый фронт: Норма разорения
Джерело: Ведомости, 185 (2455), 01.10.2009
Зреферувала: О.К., Західна аналітична група
Обговорити на форумі