Майстер-клас для "Динамо"

Переграти таку "Барселону" нині нереально. Перемогти – можна спробувати. Але це також дуже проблематично. Варіантів у "Динамо" взагалі-то було не так вже й багато – або поступитися гідно, або програти розгромно.

Кияни, як солідний і шанований колектив, обрали перший варіант. І не прогадали, бо повертаються додому не тільки на щиті, але й із мечем. От лише із днем народження Андрія Миколайовича якось негарно вийшло...

Переграти таку команду нині нереально. Перемогти – можна спробувати. Але це також дуже проблематично. Єдине, на що можна претендувати, особливо на виїзді – зачепитися за нічию. Що "Динамо" й намагалося робити. Проте марно. "Барса" виявилася елементарно сильнішою. Із чим нічого не поробиш. Просто треба сприймати як належне. Як би комусь хотілося іншого. І намагатися принаймні робити висновки із власних помилок та чужих удач.

У той же час, відзначаючи як належне силу "Барселони", не можна не відзначити й "Динамо". За бажання, за намагання, за непоступливість. Тішимося, бо раніше в біло-блакитних строях подібне не проглядалося.

По-перше, кияни не програли до початку матчу. Вважаю, це було видно неозброєним оком навіть прихильникам гранатово-синіх. По-друге, українська команда дійсно намагалася грати в футбол, а не стовбичити із стовідсотковим залученням усього наявного кадрового потенціалу в обороні впродовж усього змагального часу. І, насамкінець, кияни не знітилися, не розвалилися на друзки після достоту швидкого пропущеного м’яча.

Усього цього раніше дуже бракувало багаторазовим чемпіонам України насамперед у матчах континентальних кубкових турнірів. Приємно, що це все є нині.

Проте у той же час ми маємо констатувати, що відроджені ігрові компоненти та характеристики не забезпечують поняття "класність" у повному обсязі, не дають зайвих переваг (якщо взагалі варто вести мову про якусь вищість) у грі проти суперника на кшталт каталонського колективу. Можливо, "Динамо" й вийшло із власної тіні гучних лігочемпіонських невдач останніх років, проте до рівня "Динамо" дванадцятирічної давності нинішнім носіям біло-блакитних футболок – як Шевченку до ідеального стану себе улюбленого. Словом, київський клуб потихеньку одужує після років потиличників та образ, але змагатися на рівних із "Барселоною" йому поки що рано.

Перед грою хіба що ледачий не згадував про знамениті матчі цих двох команд дванадцятирічної давнини. І всі ці, переважно сопливо-слізні спомини – у контексті із поверненням до Києва головного героя тих двох поєдинків – Андрія Шевченка, шлях якого до європейського визнання й розпочався власне із поля "Ноу Камп". Матч наглядно показав статутну, якщо бажаєте – глянцеву різницю між "Динамо" та "Барселоною". Якщо ми живемо спогадами від одного яскравого поєдинку до іншого, то вони живуть миттєвостями фінальних тріумфів. Для них ті невдачі – лише прикрість, коли для нас ті удачі – стеля. Мені здається, не треба зайвий раз без особливого сенсу тривожити тіні незабутих сучасників. Вони вже там, у нашій історії. Ліпшої ж бо поки що немає. Краще жити сьогоденням. Яке хоча й прикріше, але має стати хоча б повчальним.

Тут вже згадувалося про Андрія Миколайовича, про його повернення та колишню грацію. Безглуздо сперечатися про роль та значення цієї персони в нашому футболі. Як і про його нинішнє становище, яке, як на мене, також просте, як логіка Віктора Федоровича.

Із початку Шевченкової новокиївської епопеї я був майже переконаний, що ступити в ту ж воду іменитому, але вже переобтяженому обов’язками, сподіваннями та віком гравцеві буде вкрай складно. Подальший розвиток подій лише підтвердив мої побоювання. Мало того, що Шева автоматично зламав ігрову поставу динамівської команди, так він ще й зайняв чиєсь місце в складі. Певен, що в грі проти "Барселони" Андрія не обов’язково було випускати на поле в стартовому складі. Мабуть, ліпшим був би ще один півоборонець. Перші хвилин п’ятнадцять Андрія ще можна було помітити, а після... У другому таймі навіть здавалося, що Шевченко вже давно пішов відпочивати, настільки він розчинився в загальній біло-блакитній масі.

Це що стосується Шевченка. Хоча, звичайно, цього вечора програв не лише Андрій, якому так і не вдалося зробити подарунок на власний день народження. Не стрибнули вище голови і всі його партнери. У першу чергу тому, що партію першої скрипки виконували підопічні Гвардіоли. Бездоганний контроль м’яча, чудова взаємозамінність та взаємодія, вишукана індивідуальна майстерність – усього цього динамівцям бракувало. "Барсі" не довелося вмикати шалені швидкості, як у фіналі проти "Манчестера". Не знадобилася й обережність, як у матчі проти "Інтера". Каталонці діяли в своєму звичному ключі, себто на радість і собі, і вболівальникам. Власне, вони давали мікрошанси і опонентам, проте тими шансами ще треба було скористатися.

Отже, ламати себе у глобальному сенсі цього поняття чинному володарю Кубка чемпіонів не довелося – звичний ритм, звичний стиль, звична формула. А ти спіймай, якщо зможеш. "Динамо" намагалося. Про що було сказано вище. Але сили виявилися нерівними. Методичне розхитування, тиск, наполегливість господарів зробили свою чорну справу. Після чергового слалому Мессі Шовковський просто не встиг вдало згрупуватися в ближньому куті. І хоча надалі досвідчений динамівський воротар грав майже безпомилково, супернику, за великим рахунком, було цілком комфортно відчувати саме таку свою перевагу – виважену, спокійну. Передумов для форсування подій у "Динамо" не було. Як і в "Барси" – для накручування темпу. Тому й діяв кожен на свій манер: господарі намагалися досягти свого не числом, а винятково умінням, тоді як гості сподівалися залишити чужу територію з піднятою головою.

Власне, кожен залишився при своїх інтересах. Барселонцям вдалося довести свою тотальну перевагу до зовсім комфортних за такого малюнку гри 2:0, тоді як динамівцям вдалося зберегти гідність. Одні не заслужили на більше, тоді як інші – на менше. На тому й розійшлися.

А якщо врахувати, що у другому матчі нашого квартету "Інтер" також втратив очки, то окрім гідності кияни зберігають ще й лідируючі позиції.

От лише в наступних двох (як мінімум) поєдинкам їм будь-що доведеться стрибати вище своєї голови.

Щоб вийти живими із "групи смерті", повідомляє ТСН.

Обговорити на форумі