G-20: Підтримка економічного зростання в країнах, що розвиваються

Третім самітом керівників держав та урядів G-20, котрий завершився минулого тижня в Пітсбургу, група з двадцяти індустріально розвинутих та порогових країн остаточно канонізувала себе як постійно діючий форум економічної кооперації. Під знаком кризи доведеться зустрітися ще двічі: у липні 2010-го року в Канаді та в листопаді того ж року в Південній Кореї. Потім цей формат зустрічей перейде до щорічного ритму й таким чином практично розпустить клуб G-8.

У Пітсбургу отримали благословення зміни до інституційної архітектури, які було узгоджено ще на попередньому саміті в Лондоні в квітні 2009-го року. За підтримки великих країн, що розвиваються, було вирішено ще більше посилити міжнародні фінансові інститути за допомогою вже затверджених додаткових коштів для міжнародного Валютного Фонду та підвищення капіталу Світового Банку, а також регіональних банків розвитку.

Ціна, яку довелося заплатити індустріально розвинутим країнам за цю згоду країн, що розвивається, щодо посилення не надто коханих на Півдні інституцій, на перший погляд не є надто високою: вони віддадуть країнам, що розвивається, у МВФ п’ять відсотків та у Світовому банку три відсотки своїх прав під час голосування. Це дуже незначно змінить первинний розподіл влади й відбудеться головним чином за кошт деяких невеликих європейських країн.

То ж доволі дивно, чому країни, що розвиваються, котрі входять до "клубу двадцятки", так швидко погодилися на цю оборудку щодо посилення ролі міжнародних фінансових інституцій. Адже для її проведення була ще одна передумова, вона полягала в тому, що Китай, Бразилія та інші порогові країни нададуть у розпорядження Міжнародного Валютного Фонду ще й додаткові кошти на боротьбу з кризою, зокрема, у Східній Європі. З огляду на це можна сказати, що старий дискурс Північ-Південь вже незабаром належатиме минулому.

У заключній заяві саміту згадано про наближення міжнародної конференції в Копенгагені, присвяченій захисту клімату. Проте, G-20 не висловила якоїсь конкретнішої позиції щодо дотримання норм викидів парникових газів у атмосферу. Замість цього багато слів сказано про політику сталого економічного зростання. Для країн, що розвиваються релевантним є таке: Світовий Банк відіграватиме провідну роль у кліматичній політиці; міністри економіки країн-членів G-20 повинні ще до зустрічі в Копенгагені визначити опції фінансування заходів із захисту клімату; буде пропагуватися програма забезпечення бідних країн відновлювальною енергією і країни-члени "двадцятки" зобов’язуються зменшити субвенції продукування видобувних енергоносіїв, замінюючи їх цільовим соціальним трансфером для людей, що перебувають за межею бідності. Це дуже серйозний виклик для таких країн, як Індія та Індонезія, де більша частина державного бюджету витрачається саме на ці субвенції, переважно на користь міського середнього класу.

Країни, що розвиваються, представлені в G-20, досі доволі добре давали собі раду з кризовими явищами – передовсім Китай – завдяки порівняно правильній економічній політиці ще перед кризою, яка забезпечила їм ігровий простір для запровадження стабілізуючих кон’юнктурних програм. Утім, при цьому було знехтувано інтересами бідніших та менших країн, що розвиваються. Підтримка національних секторів економіки за допомогою програм сприяння кон’юнктурі та низки протекціоністських заходів посилили зростання вітчизняної економіки, проте завдали шкоди іншим країнам, що розвиваються, котрі не мали такого великого ігрового простору для впровадження кон’юнктурних програм.

Протекціонізм проявлявся не стільки в митах, скільки в національних субвенціях та політичних преференціях для вітчизняних виробників. Більшість країн-членів G-20 не дотрималися домовленостей, досягнутих на першій зустрічі на найвищому рівні. На ній йшлося про те, що слід відмовитися від протекціоністських заходів. У Пітсбургу було черговий раз підтверджено мету – довести до завершення переговори в рамках Світової Організації Торгівлі, розпочаті в Дозі. Тож можна сподіватися, що процес зрушить з мертвої точки. Перш за все це стосуватиметься економічних важковаговиків, котрі зобов’язувалися відкрити свої ринки принаймні для бідніших країн, що розвиваються.

У заключній заяві пітсбургського саміту неодноразово підкреслюється, що підтримка економічного зростання в країнах, що розвиваються, є центральним елементом глобального шляху виходу з кризи. Складено цілий список заходів, спрямованих на те, щоб покращити забезпечення країн, що розвиваються, продуктами харчування, енергією та кредитними ресурсами. Також в заяві звучить заклик підтримувати економічне зростання в цих країнах, аби запобігти сповзанню великої групи людей за межу бідності. Багато з цього – вже не нове. Проте, знаменним є те, що в рамках G-20 відбуваються тепер розмови не лише на специфічну обумовлену кризою тематику (бонусні доплати топ-менеджерам та важелі регулювання фінансових інституцій), але й на найвищому рівні обговорюються питання політики розвитку в глобальному контексті.

Цим займалися свого часу й члени Великої вісімки, зокрема на саміті в Ґленіґлесі, де з патерналістськими жестами обіцялося надати більше допомоги країнам, що розвиваються. Те, що тепер великі країни, що розвиваються, самі стали учасниками процесу ухвалення рішень, безумовно є одним з позитивних наслідків фінансової кризи.

Автор: Петер Вольф [Peter Wolff]
Назва оригіналу: Wie G 20 armen Ländern nützt
Джерело: Die Zeit. 30.09.2009
Зреферував Любко Петренко, Західна аналітична група
Обговорити на форумі