Зміни у глобальній господарці вже почалися

Посилаючись на фінансову та економічну кризу, дехто лицемірно заявляє, що справу захисту клімату можна відкласти до кращих часів, не замислюючись над тим, що в результаті це все змусить нас витрачати значно вищі кошті, а може й спричинити розвиток, який буде вже незворотнім.

Про це застерігає нас керівник Програми захисту довкілля ООН Ахім Штайнер. Він залишається оптимістом, попри те, що світ і далі тупцяється на місці в справі ухвалення глобальної угоди щодо захисту клімату. За його словами, поступ у цій справі залежатиме від того, наскільки швидко країнам світу вдасться подолати проблему взаємної недовіри.

Ви вірите в те, що ще вдасться вчасно запровадити так званий "зелений капіталізм", аби вберегтися від кліматичних змін?

Я б не став "зелений" і "капіталізм" конче впихати в одне речення. Але я вірю в те, що зміни в нашій глобальній економіці вже розпочалися. Кліматичні зміни стали для світу серйозним викликом, таким, якого ми ще досі не знали. Ми на своєму досвіді побачили, що на планеті відбуваються щоразу інтенсивніші зміни, які є для нас неприйнятними ні з етичної, ні з екологічної точок зору. Вони також є неакцептабельними в економічному аспекті.

З реального історичного досвіду ми знаємо, що розвиток завжди супроводжується збільшенням викидів двоокису вуглецю в атмосферу. Тепер індустріально розвинуті країни намагаються переконати країни, які розвиваються, в тому, що існує й інший шлях, водночас вони самі не готові ним йти. Чи може така постановка питання заслуговувати на довіру?

Я твердо переконаний, що проблеми довіри можна і треба усувати. Питання в іншому: скільки нам потрібно для цього часу? Найприкрішим у цьому є те, що вже з часу доповіді Ніколаса Стерна [Nicholas Stern – відомий британський економіст, професор Лондонської економічної школи, радник уряду Великої Британії – Z.] ми знаємо, що нам коштуватимуть кліматичні зміни та їхнє подолання, але так нічого й не робимо. Поки що всі лише говорять про кошти, необхідні для захисту клімату. Але чи ми можемо собі дозволити не вживати жодних заходів? Посилаючись на фінансову та економічну кризу, дехто лицемірно заявляє, що можна відкласти серйозні дії до кращих часів. Звичайно, ми можемо це відкласти. Ми можемо також спробувати не зменшувати викиди двоокису вуглецю в атмосферу до 2020-го року. Але в результаті це все змусить нас витрачати значно вищі кошті, а може й спричинити розвиток, який буде вже незворотнім. Наскільки егоїстичним може буде нинішнє покоління щодо прийдешніх ґенерацій, щоб скупитися заплатити на автозаправній станції на п’ять центів більше? Це – етичне питання, на яке теж доведеться відповідати. Це дуже хибний шлях – стверджувати, що необхідні зміни в нашій економіці ми можемо відкласти на завтра. Нам бракує мужності для змін і трохи готовності до ризиків. У Німеччині завдяки "зеленим" технологіям створено сотні тисяч робочих місць. Нещодавно ми разом з Міжнародним інвестиційним фондом подали на розгляд звіт у якому чітко доведено, що кон’юнктурна допомога для "зеленої" галузі утричі, а то й у чотири рази стане кориснішою для забезпечення робочих місць, аніж зниження податків.

Копенгагенська угода [у грудні цього року в Копенгагені відбудеться черговий саміт, присвячений питанням захисту клімату – Z.] повинна містити елемент захисту лісів. З 1992-го року існує Конвенція ООН щодо лісів, яка мала б функціонувати й нині. Які висновки Ви можете з робити з її ефективності?

Різниця між Конвенція ООН щодо лісів та REDD – Програмою зменшення лісових вирубок та нищення лісів під егідою нової кліматичної угоди – полягає в тому, що Конвенція визначила для країн, що розвиваються, лише нові зобов’язання. Яке зацікавлення може виникнути в країн, що розвиваються, до лісової Конвенції, яка їм забороняє використовувати власний ліс лише тому, що решта світу вже понівечила свої ліси? Дискусія ж в рамках кліматичних переговорів відбувається в іншій площині. Вона передбачає створення нових взаємин між користувачами й продуцентами глобальних товарів. Демократична Республіка Конго, Бразилія, Індонезія, Папуа Нова Гвінея чи Камерун є надавачами послуг, якими користується цілий світ. REDD повинна ввести це в економічні рамки, створивши компенсаційну систему. Ліс набув реальної вартості. Це створює зовсім нові основи для співпраці.

Можна прекрасно поєднувати обидві речі: погоджуватися на умови кліматичних конвенцій і водночас надавати концесії на вирубку лісу.

Така небезпека дійсно існує. Але ми саме займаємося тим, щоб розбудувати систему нагляду. Нині з використанням сателітарної техніки виникають значно ширші можливість, ніж ще кілька десятиліть тому. Окрім того, система стимулів повинна стосуватися не лише центральної влади, але стати корисною для населення на місцях. Для нас як людської спільноти вже нині виникає необхідність вкладати свої кошти в екосистему, аби виживати в світі, котрий незабаром налічуватиме дев’ять мільярдів мешканців.

Виходячи з міркувань збереження лісів, чи було б мудрою інвестицією вкладання грошей у відновлення зелених насаджень у таких країнах, як наприклад, Кенія чи Ефіопія, котрі винищили свої ліси під корінь?

Кенія тепер страждає від катастрофічної засухи. Вона на своєму гіркому досвіді переконалася, що це значить, коли у регіонах, до яких підводилася вода, більше немає жодних лісів, коли висихають річки. Тому ця країна поставила собі за мету до 2020-го року виростити приблизно сім мілярдів дерев й підвищити рівень заліснення до десяти відсотків сукупної території країни. Нині ліси вкривають менше двох відсотків загальної площі Кенії. Питання нині ставиться таким чином: залишити Кенію на одинці з цією проблемою чи поміркувати, що це було б корисно не лише для Кенії, а й для глобальної екології, корисно для розвитку, для нас усіх, адже ці ліси дозволили б зменшити викиди двоокису вуглецю в атмосферу. Кенія є дуже цікавим прикладом: у наступні десять років вона може стати позитивним прикладом для сучасної кліматичної політики та політики розвитку. Вона може стати країною, що виробляє струм, не продукуючи CO2. Кенія саме будує найбільшу вітрову електростанцію в Африці, на понад 350 мегават. Вона також віднедавна почала запроваджувати, за німецьким прикладом, новий тариф на електроенергію, який передбачає тверду ціну за струм з відновлювальних джерел. Кенія має свої гідроелектростанції і вже двадцять років використовує тепло Землі. Єдине, чого їй бракує, це – міжнародної політики, яка б підтримала Кенію в цих починаннях. Адже для цього потрібен чималий стартовий капітал. Це було б дуже доречно з точки зору політики розвитку та захисту клімату. Відновлення лісів та екосистем – це другий елемент. Готовність діяти є досить високою, хоча ця тема доволі суперечлива, оскільки тут зачіпаються питання права на землю та права осілості. Аби вирішити ці проблеми нам потрібна рамкова угода, яка б зробила економічно вигідним ведення господарства, що продукує менше двоокису вуглецю. Тоді кожна країна сама переосмислюватиме свою стратегію розвитку.

У випадку Кенії все ж необхідно, щоб до влади прийшов демократично обраний, некорумпований і компетентний уряд…

Політика у цілому світі сповнена суперечностей. Це ж стосується й Німеччини. Тут, наприклад, існує автомобільна індустрія, яка досить таки ускладнила канцлерці та міністру охорони довкілля досягнення їхніх цілей у галузі кліматичної політики. У демократії завжди знайдуться опонуючі сили.

Автор: Ахім Штайнер [Achim Steiner], керівник Програми захисту довкілля ООН
Назва оригіналу: "Der Wandel der Weltwirtschaft hat begonnen"
Джерело: Die Zeit 27.09.2009
Зреферував Любко Петренко, Західна аналітична група
Обговорити на форумі