Павличко — це ціла епоха

Виступав у своєму рідному Стопчатові Дмитро Павличко. Свідомо не називаю його регалій, бо вони нічого більшого не засвідчать, аніж саме це ім’я і прізвище. Регалії потрібні тим, чиє ім’я-прізвище куці й нікому нічого не говорять. Постарілася епоха, в яку жив Павличко, сам же поет виглядає доволі по-молодецьки, як на свій вік: 28 вересня йому виповниться вісімдесятка.

Так, як Павличко, нині ніхто не пише, крім його епігонів і епігонів епохи, що відійшла. Це не означає, що нині поети пишуть гірше: пишуть навіть краще, але не так. Бо художнє слово сьогодні ускладнилось, як ускладнилося життя особистості на пострадянських територіях.

Старенький Будинок культури у Стопчатові пам’ятає Дмитра Павличка ще хлопчиком, який читав зі сцени "Заповіт" Шевченка. З тих пір проминуло понад 70 років, і напередодні свого 80-річного ювілею поет з тієї самої сцени вдруге прочитав той же "Заповіт".

До клубу посходилося безліч земляків ювіляра, та не менше, либонь, і титулованих гостей — з Києва, Львова, Дрогобича, Івано-Франківська, Коломиї.

Перше славетного земляка і всю публіку поблагословив отець Володимир; Церковний хор заспівав "Отче наш".

Народний депутат Дмитро Шлемко зачитав вітальний адрес від Прем’єр-міністра Юлії Тимошенко з визнанням заслуг майстра пера й громадсько-культурного діяча.

З Надвірної привезли для ювіляра ікону Божої Матері Гошівської.

На сцену вийшли Роман Лубківський, учений Юрій Сливка, академік Микола Жулинський та персональний фотограф усіх українських президентів відомий фотохудожник Василь Пилип’юк. Фотомайстер подарував майстрові пера дві свої роботи. "Я щасливий жити в епоху Павличка", — зізнався фотограф.

Про внесок Павличка в українську культуру і державотворення вів філософську бесіду Павло Мовчан. Зокрема, Мовчан назвав "вертикаллю Павличка" його феноменальну здатність поєднувати минувшину з сьогоденням, при тому не загрузаючи в минулому. У політичній діяльності, — зазначив П. Мовчан, — Павличко ніколи зопалу не рубав вузли, а завше намагався їх розплутати, хоч це довга й марудна робота.

— Ваше слово, ніде правди діти, згиналося, — зачепив болісну для ювіляра тему Микола Жулинський, — падало на коліна, однак ніколи не ламалося.

Іван Драч жартома назвав свого товариша впертюхом, визнавши, що він, Драч, таки ще більший впертюх.

Розкішний букет квітів вручив Павличкові голова Коломийського МРТ "Просвіта" Василь Глаголюк.

Сам винуватець святочного зібрання говорив мало, більше приймав вітання й слухав дифірамби на свою адресу.

— Я таки хочу бути безсмертним, але не в своїм імені, а в імені України, — риторично, але відверто сказав Дмитро Павличко.

Автор: Андрій МАЛАЩУК, Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі