Владика Володимир Війтишин: УГКЦ зараз у періоді розквіту

В різних куточках України велично й гучно відзначають 20-річчя легалізації Української Греко-Католицької Церкви, яка на початку 1990-их стала один із духовних символів національного відродження. Незламні священики, монахи і монахині, які відбували покарання, тюремні ув’язнення та заслання, ставали світочами незборимого українського духу, вели за собою народ. Сьогодні це вже історія. Але церква живе й діє.

Про минуле, теперішнє та мрії про майбутнє сьогоднішня наша розмова із правлячим Архієреєм Івано-Франківської єпархії УГКЦ, Владикою Володимиром Війтишином.

- Владико, що для Вас означає святкування 20-річчя легалізації УГКЦ?
- Безперечно, для мене це дуже хвилююче. Але хочу зазначити, що ще у 1987 році, на честь святкування 100-ліття хрещення Руси громада вірних, кілька священиків та нині, на жаль, вже покійний Владика Павло Василик написали заяву про вихід УГКЦ з підпілля. Для Радянського Союзу це був як грім серед ясного неба. Знаємо, що у 1946 році у Львові був скликаний лже-собор та несправедливо ліквідовано нашу церкву.

Отож у тій самій державі за пана Горбачова було прийнято рішення реєструвати греко-католицькі громада. Праця, молитва і терпіння багатьох людей були немарними. Господь показав своє милосердя. Для наших вірян розпочалося відродження. Почали легально служити єпископи, священики, відкрилися монастирі, створилися семінарії, єпархії та інші церковні інституції і структури.

Для мене особисто тоді було удвічі більше духовної праці. Уже вільної. Тоді було не досить лише відслужити Літургію, а щодня доводилося розповідати людям про нашу церкву. Адже десятиліття атеїстичної пропаганди не минули безслідно. Протягом десятиліть мовилося, що наші світочі такі як митрополит Андрей Шептицький, патріарх Йосип Сліпий, багато єпископів, монахів і монахинь ледь не злочинці. Тому праця була непроста, але за все я дякував Богові. Також ми молилися за щойно отриману незалежність України, бо за неї поклали життя мільйони патріотів.

- Чи не було Вам тоді страшно, адже в той час ще не було відомо як може повернутися колесо історії?
- Звісно, що було, адже страх — це природна реакція людини на події, що відбуваються. І хто говорить, що зовсім не має страху, то або каже неправду, або якось неадекватно сприймає світ. Проте інша справа як виходити із таких ситуацій, коли страх цілком опановує розум, тіло й душу. Та ми, молоді священики, у той час мали перед собою добрий приклад — єпископів підпільної Церкви, які, як люди, також, напевно боялися, але сміливо йшли в тюрми, проповідуючи християнство та відстоюючи рідну церкву. В них була ідея, котра стала їхнім життям. У цьому випадку страх та сумніви відступають.

Щодо діяльності у часи атеїстичні, то хочу сказати, що нам багато допомагали люди. І навіть партійні функціонери, які підпільно хрестили дітей, святкували разом з родиною традиційні релігійні свята, але явно вони нічого не могли вдіяти. І мені їх було жаль, бо вони знаходилися в гіршому становищі, аніж ми. Вони були наскрізь пронизані отим страхом, жили подвійним життям. Але після розпаду Союзу багато з них викинуло партійні квитки, стали добрими християнами.

- Чи не є це виправданням комуністів?
- У кожного з нас є своя дорога до Господа. І якщо вони помилялися, то мають право на прощення й каяття. Церква приймає всіх, хто щиро розкаюється в своїх гріхах.

- Через 20 років легальної діяльності УГКЦ, маємо розмови про зменшення впливу церкви і віри, відхід від вічних цінностей, від Господа. Що Ви думаєте з цього приводу?
- Я би сказав, що церква динамічно розвивається. На початку 1990-их було свято, а нинішні роки — це будні. І не завжди людина може святкувати, є час і на працю. Ось і наша церква зараз працює. Часом і святкує, але буднів більше. Погляньмо тільки скільки відбудовано храмів, ми маємо нову генерацію священиків до церкви горнеться молодь. Звісно, що ідеалу в світі важко знайти, але є молитва і віра.

Якщо говорити про Східну Україну, то справа там значно важка, адже не може бути одразу квітучий сад на попелищі. Там роками викорінювали віру голодомором і репресіями, вбивали в голову комуністичні ідеї. А як же бути дітям і внукам цих нещасних людей. Звісно, що фонтану віри від них чекати не слід. Священики не можуть нікого примушувати відвідувати храми чи ставати віруючими. Це має бути особисте бажання кожного зокрема. Хтось приходить до такого рішення в ранньому віці, хтось у глибокій старості. Але кожен із цих людей є дитиною Божою.

- На жаль, маємо багато різних нетрадиційних церков і сект, які багато і можна навіть сказати плідно працюють, "ловлячи собі душі".
- Якщо казати, що у таких сектах є піднесення, то це неправда. Багато людей тоді й справді приходять, але згодом, розчарувавшись, відходять і повертаються до традиційних християнських церков, до вічних цінностей, до релігії предків.

- Окрім того, для сучасної людини віра стала мати менше значення, світ матеріалізується.
- Можливо, проте все в руках Господа. Ось маємо тепер економічну кризу. Люди думали, що вони все можуть, створили великі корпорації, структури, але щось так би мовити не спрацювало. А Господь залишається однаковим: вчора сьогодні і в майбутньому. І до Нього звертаються і жебраки, і президенти. Церква ж допомагає тим, хто шукає Бога. А матеріальні речі, на моє переконання, не є чимось поганим, вони мають допомагати людям, але не ставати їхніми ідолами.

- Яке ваше бачення майбутнього УГКЦ?
- У цьому випадку мені пригадуються часи підпілля, коли покійний єпископ Павло Василик розповідав, як він на етапі в ув’язненні зустрівся з патріархом Йосипом Сліпим ще перед тим, як він виїхав до Риму. Тоді патріарх довго сказав що буде велике переслідування нашої церкви, та воно триватиме недовго. А після важких часів настане час розквіту та тріумфу. Отож хотілося аби цей час тривав і ставало все краще й краще, аби всі люди прямували до Царства Божого.

Гадаю, що попри всі негаразди буде процвітати й Україна, бо ми ж є народом Божим, який витримав у темряві, а тепер може жити і в світлі Божої правди. Нині ми маємо державу, церкву, є рівними серед рівних.

Довідка: Єпископ Володимир Війтишин, народився 9 листопада 1959 року в селі Демидівка Вінницької області. Після закінчення середньої школи навчався у підпільній семінарії, яке змушений був перервати на час служби в армії (1978-1980 роки). У 1982 році закінчив навчання.

26 травня 1982 року отримав ієрейські свячення (святитель Владика Павло Василик). У часи підпілля здійснював душпастирську діяльність у багатьох місцевостях Тернопільської та Івано-Франківської областей.

4 серпня 1987 року, з ініціативи та під проводом Владики Павла Василика, разом з декількома священиками та мирянами підписав Заяву про вихід УГКЦ з підпілля. Цей документ було передано Святійшому Отцеві Іванові Павлові ІІ та Президентові СССР Михайлові Горбачову. 16 травня 1989 року, напередодні з’їзду народних депутатів СРСР, був членом делегації до Москви за легалізацію підпільної УГКЦ (у делегацію також входили єпископи Филимон Курчаба, Павло Василик, Софрон Дмитерко, отці Григорій Сімкайло та Ігор Возняк).

Після виходу Української Греко-Католицької Церкви з підпілля продовжив вивчати богослів’я: спочатку навчався в Івано-Франківському теологічно-катехитичному духовному інституті, відтак – у Люблінському католицькому університеті, де в 2002 році отримав ліцензіат з пасторальної теології.

14 травня 1999 році Блаженнішим Мирославом Іваном Кардиналом Любачівським був відзначений високою церковною нагородою – мітрою. З 1990 року – парох і декан Тлумача, з 1997 року – економ Коломийсько-Чернівецької Єпархії. Протягом цього часу був також судовим вікарієм та членом Колегії консультантів.

13 травня 2003 року Папа Іван Павло ІІ номінував о. мітр. Володимира Війтишина Єпископом-Коад’ютором Коломийсько-Чернівецької Єпархії. Чин Архиєрейської хіротонії 15 червня 2003 року здійснив Глава УГКЦ Блаженніший Любомир Кардинал Гузар. Співсвятителями були Владика Павло Василик та Софрон Мудрий. 11 липня 2005 року було задоволено Святішим Отцем Папою Римським прохання Кир Софрона Мудрого про його емеритуру. 12 липня 2005 року відбулася інтронізація нового Ординарія-Єпарха Кир Володимира Війтишина на місце емеритованого Кир Софрона Мудрого, ЧСВВ.

Розмовляла Галина ПЛУГАТОР, спеціально для Коломия ВЕБ Порталу
Фото з архіву
Обговорити на форумі