Смак улюбленого журналу

Світ журналів схожий на солодощі. Ніколи наперед не знаєш, чи вишукане тістечко настільки смачне, яким видається на перший погляд. Потрібно спробувати всі види цукерок, перекуштувати різні сорти печива, з’їсти кілька десятків різноманітних спокусливих тортів і, звичайно, тисячі різновидів шоколаду: чорний, молочний, білий, пористий, з фундуком, родзинками, хрусткими кульками та фруктовими наповнювачами…

Це зовсім нелегка справа. Але воно того вартує: врешті-решт, настає той день, коли з впевненістю можна сказати: це – моє, найкраще і найсмачніше.

Приблизно те саме відбувається з журналами.

Зі своїм першим журналом я познайомилась, коли мені виповнилось 4. "Малятко" був просто неймовірним: веселі малюнки, цікаві віршики Наталі Забіли, Лесі Українки та Олени Пчілки, захоплюючі історії про дівчинку Ясю, яка здавалась схожою на мене саму. Коли я знаходжу старі номери першого журналу, це нагадує мені смак безтурботного дитинства і різнокольорових льодяників.

Наступним був "Соняшник". Саме його сторінки відкрили для мене світ загадок, ребусів, кросвордів. Я навіть виграла дитячу енциклопедію як нагороду за кмітливість. А ще була переконана, що його читають мільйони дітей, тому що в кожному номері – безліч фотографій іменинників-передплатників. Гладенькі сторінки "Соняшника" асоціюються в мене з першою перемогою.

"Однокласник" допомагав вирішувати підліткові проблеми. Я дізнавалась про культуру далеких країн та навчання у найкращих університетах світу. З нетерпінням чекала кожного номера, адже в ньому – продовження моторошного роману про ляльок-вбивць мадам Менділіп. Дуже любила рубрику, де психолог в розважальній формі давав поради хлопцям та дівчатам і майже ніколи не читала історичних ессе, бо на сірому фоні сторінок та ще й в оформленні портретів князів, гетьманів чи козацьких ватажків вони здавались зовсім нецікавими. Але саме "Однокласник" розповів мені, як знайомитись з хлопцями та що годиться говорити на першому побаченні. То був досить революційний в моїй свідомості журнал, який нагадує смак шоколадних цукерок з лікерною начинкою.

У віці 14-15 років дитячі та підліткові журнали стали для мене досить передбачуваними та немодними. Саме тоді шаленою популярністю користувались глянцеві, яскраві, товсті, з красунями-моделями на обкладинках журнали "Наталі" та "Женский". Інтерв’ю з відомими акторами та телеведучими, жіночі історії, новомодні дієти, 100 способів женити на собі мужчину мрії та відверті розмови про секс: ми з подругами просто "з’їдали" ці матеріали та завжди сперечалися про модні тенденції сезону. Сьогодні вважаю їх дещо примітивними, але тоді ці статті здавалися мені безцінними порадами на майбутнє. У свої п’ятнадцять я переймалась проблемами спільного життя зі свекрухою, виконувала серію фітнес-вправ Ані Лорак та прагнула зробити "ідеальний" макіяж.

Жіночі журнали приваблюють своєю універсальністю: поради в них актуальні дуже довгий час. Їх можна переглядати під час відпочинку, проте я вважаю, що в них мало спільного з поняттям "журналістика". Такі видання добре підходять для тих, хто не любить думати. Чимось ці журнали схожі на великий торт, на якому надто багато рожевих троянд з приторно-солодкого масляного крему.

Сьогодні мене цікавлять видання, які можуть запропонувати своїм читачам вчасну і якісну новинну та аналітичну інформацію.

Журнали "Корреспондент" та "Фокус" одразу асоціюються з проведенням рейтингів у різних номінаціях: від десяти значимих справ українських чиновників з 1991 року до сотні найбагатших людей України. Вони приваблюють читача якісними фотографіями великих розмірів. На їхніх сторінках часто можна зустріти зіркові обличчя. Багато "повітря" свідчить про орієнтацію на масового читача.

"Експерт Украина" є цікавим інформаційним джерелом у сфері бізнесу та економіки. Тут можна знайти фахові коментарі економістів, фінансистів, інтерв’ю з успішними людьми у сфері бізнесу. Діаграми, графіки, строгі шрифти та заголовки на чорному фоні свідчать про профільність такого видання: воно не розраховане на масового читача.

"Главред" - тижневик, в якому поряд з політичними новинами та їх аналітикою велика увага приділяється соціальній сфері, культурі та інформації про життя зірок. Соціологічні опитування та карикатури додають журналу легкості у сприйнятті.

Завдання журналістики – не лише інформувати, а і виховувати: формувати смаки, давати людині можливість скласти свою думку завдяки фактам, коментарям експертів та аналітиків. Саме таку високоякісну журналістику пропонує журнал "Український тиждень". Він одразу відрізняється з-поміж інших і своїм зовнішнім виглядом, і наповненням. Це справді український журнал, бо висвітлює теми, які хвилюють багатьох українців і має на меті не лише інформувати чи аналізувати, в нього досить чітка тенденція до просвітництва у галузі історії, культури та політики. Кожен номер має свою тематику, в рамках якої автори доносять свою точку зору, повідомляють контекст подій, що відбуваються в країні. Обкладинка – яскрава, завжди іронічна, виконана в теплих тонах: червоному, жовтому, помаранчевому, несе подвійне смислове навантаження. Чого тільки варті заголовки тижневика: "Телезбочення. Новий сезон на українському ТБ", "Двопартійна служба. Репортаж із майбутнього", "Паніки немає. Є нещасні з депозитними вкладами". Повз таке поєднання заголовка і фото неможливо пройти байдужим. Перша сторінка – вдала карикатура на тему номера. Візуальні зображення тижневика – це окрема тема для розмови. Портретні фотографії ніколи не бувають примітивними, в них завжди авторський підхід до зображення та композиції: людина ніби спіймана у найінтимніший момент роздумів чи емоційної суперечки. Родзинкою кожного номера є мистецькі анонси, рецензії на нові книги, виставки, фільми чи музичні імпрези. "Український тиждень" виховує українця, його погляд на міжнародні чи загальнополітичні події. Досвідчені історики викладають своє бачення конфліктів територіального, регіонального чи ідеологічного характеру. Доречно використані діаграми, графіки, виноси, цитати роблять продукт цікавим та інформаційно насиченим. Тижневик вдало поєднує на своїх сторінках висвітлення і аналіз політичних, міжнародних, мистецьких, культурних подій, соціальну тематику і авторський погляд у рубриках "Особиста думка", "Суб’єктив", "Персональне", "Погляд".

Композиція журналу виконана настільки гармонійно, що кожен номер є ніби самодостатнім витвором журналістського мистецтва.

Британська королева у своїй сумочці завжди має плитку чорного шоколаду. У моїй сумці завжди є свіжий номер "Українського тижня", бо саме він дає можливість насолодитись українським поглядом на події тижня, аналітикою "на часі" та тонким гумором його авторів.

Автор: Христина ЗАНИК для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі