Дід Василь: Персона нон-грата

Діда Василя знали у всьому районі. Зазвичай односельці поза очі звали його Персона.

Виглядав дід Василь, як для застійних радянських часів, досить незвично. Ходив у доволі потріпаних джинсах, джинсова сорочка завжди була навипуск, сиве волосся сягало пліч, а на його голові завжди знаходилося широке аргентинське сомбреро. Був високого зросту, худорлявим, кремезним. І хоча мав дві вищі освіти, жив з того, що копав могили на сільському цвинтарі та з невеликого городу коло старої хати.

Частіше діда можна було побачити біля невеликого віконця, що виходило на дорогу, за читанням газет. Партійних газет принципово не читав, особливо не сприймав обласну "Прикарпатську правду". Перечитував старі аргентинські, які колись привіз з собою, та художні книги з української класики.

Діда Василя в 1960-ті роки вислали з Аргентини. Був він там сенатором, депутатом аргентинського парламенту і мільйонером. Вислали його на Батьківщину як персону нон-грата за активну комуністичну діяльність.

Дід Василь виїхав в еміграцію зовсім малим разом з батьками ще за Австрії. Поневіряючись світом у пошуках заробітку, родина потрапила до Аргентини. Юнаком свій трудовий стаж Василь разом з батьком починав лісорубом. Валив аргентинські прерії і вчився. Закінчив коледж, згодом економічний і юридичний факультети столичного університету. Розпочавши свою власну справу в готельному бізнесі, досяг успіху, став поважною у суспільстві людиною.

Ще в університеті Василь захопився модним серед молоді тих часів марксизмом, вступив до соціалістичної партії і став її активістом. Як юрист, захищав бідних, займався благочинністю, з часом прийшла популярність політика. Після Другої світової війни був обраним сенатором, став комуністом і підтримував тісні стосунки з радянським посольством. У депутатській залі сенату сидів з червоним радянським прапором і наполягав на необхідності встановлення в Аргентині радянської влади. Заперечень, що в Радянському Союзі життя далеко не таке, як його малюють пропагандисти з посольства СРСР, що в його рідній Україні знову лютує голодомор, слухати не хотів, виступав за перетворення Аргентини в соціалістичну республіку. Не лише агітував, але й організовував політичні акції та фінансував марксистських бойовиків.

Василя умовляли політики, керівники держави, що негоже йому, поважній і відомій особі, вести таку політику в державі, яка забезпечила йому в житті все. Натякали на можливім виселенні на Батьківщину до комуністичного раю. Та Василь не вгомонювався. Посольство СРСР підтримувало і запевняло його, що образити його, міжнародного комуністичного діяча, СРСР не дозволить нікому, що він у Союзі вже є національним героєм і буде забезпечений країною трудящих не гірше, ніж в імперіалістичній Аргентині.

Закордонна політична кар’єра Василя закінчилася раптово. Після чергового мітингу і конфлікту з поліцією його запросили до міністерства закордонних справ, оголосили його подальше перебування в країні небажаним, тобто, персоною нон-грата, і вручили квиток на пароплав з Буенос-Айреса до Одеси. Часу на збори визначили всього три дні. За ці дні він мав вирішити питання і долю власного майна та уладнати всі свої справи в Аргентині.

Василь кинувся за допомогою до радянського посольства. Там відповіли, що окрім дипломатичної заяви, більш нічим допомогти не можуть. Пообіцяли допомогу в Союзі.

Майно довелося продавати "з молотка", за безцінь. Хто ж заплатить дорожче, коли знають, що все одно залишиш і так? З усіх своїх мільйонів виторгував якихось сто тисяч доларів. За порадою радянського посла всі свої гроші перевів на рахунок посольства, обіцяли так їх надійніше зберегти від імперіалістичних зазіхань.

... В Одесі на морському вокзалі грав військовий оркестр, піонери з барабанами били марші і віддавали салют. Стояла купа партійного начальства. Вітали борця з імперіалізмом квітами і згодом, після мітингу, провели до поїзда Одеса—Івано-Франківськ. Радянських карбованців у Василя не було, тож квитка придбали для нього безкоштовно. Безкоштовно відправили й телеграму в рідне село, мовляв, зустрічайте дорогого гостя. Василь радів, ось вона омріяна радянська Батьківщина, зустрічають як героя.

У Коломиї вранці Василя вже ніхто не зустрічав. Навпаки, ловив на собі підозрілі погляди. В касі повідомили, що до Болехова поїзди не ходять. Автобуса теж не було. Знайшов таксі, запропонував за 50 доларів довезти до райцентру. Водій навідріз відмовив, сказав, що ще жити хоче, і до Сибіру його не тягне. Але за запропоновані джинси з задоволенням погодився.

У Болехові на Василя чекав двоюрідний брат Микола. Приїхав на возі. До села було ще з двадцять кілометрів битої сільської дороги. Усівшись на возі, Василь роздивлявся добре призабуті рідні краї. Вони дійсно мало скидалися на красиві кольорові буклети про радянську Україну, які брав і розповсюджував з радянського посольства в Аргентині. Хати в селах старі, під дранкою, тини плетені, майже не змінилися з часів його дитинства.

На третій день перебування в рідному селі Василя покликали до райкому. Їхав знов на братовім возі, іншого транспорту не було. Звідти повезли в обком.

Розмова аргентинського сенатора з першим секретарем обкому партії тривала довго. Виявилося, що вони по-різному підходять до теорії і практики марксизму-ленінізму. Секретар визнав сенатора троцькістом, буржуазним агентом, сподвижником вейсманістів-морганістів і заявив, що з такими ідеологічними шкідниками партія рішуче бореться. Довіри до мільйонера нема і бути не може.

Василя заборонили приймати на роботу, навіть до колгоспу. Валюту, яку він мав на рахунку, визнали такою, що отримана на експлуатації трудящих, тому націоналізували. Колишній мільйонер зостався без засобів до існування.

— В Аргентині емігрантом у молоді літа було легше, — зітхав колишній сенатор, — там держава надавала хоч якусь допомогу. А тут, на рідній землі, щоб вижити, за десятку довелося копати могили на цвинтарі. Інколи його кликали сусіди допомогти по господарству та що-небудь зробити біля хати. Так і жив Василь — Персона у старій батьківській хаті під наглядом КДБ до своїх останніх днів.

Автор: Мирослав МАМЧАК, головний редактор ТРК "Бриз" ВМС ЗС України
Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі