Польські Термопіли під Дитятином

Вчора у селі Дитятин Галицького району відбулися українсько-польські урочистості присвячені річниці бою частин польського війська та армії УНР під керівництвом генерала Павленка проти червоних козаків, яким допомагала більшовицька піхота. У святкуванні взяли участь представники Генерального консульства Республіки Польща у Львові.

"Бій під Дитятином — це наша спільна історія, наш спільний біль, наш спільний героїзм. І сьогодні як ніколи нам не потрібно його забувати, — розповідає Коломия ВЕБ Порталу отець Гжегож Цимбала римо-католицький священик з Галича. — Сам бій відбувся 16 вересня 1920 року. Ціною свого життя українці та поляки спільно врятували життя своїм товаришам, стоячи на смерть, обороняючи від підступів більшовиків інші свої частини та утримуючи ворога від наступу на Тернопіль".

За історичними даними, основну оборону втримували восьма польська дивізія піхоти та українська кавалерія. Ще 16 вересня 600 вояків із третього батальйону вирушили на Рудники, аби там долучитися до своєї дивізії. По дорозі, біля села Дитятин на поляків напали більшовики. Але ворожа атака спочатку видавалася незначною та була відбита. Солдати вийшли на невеличкий пагорб, де побачили значно переважаючу у кількості ворожу армію.

Але відступати було нікуди, бо за ними були їхні ж побратими. Отож капітан Ян Габрись віддав наказ приймати знову бій. Від дев’ятої ранку до третьої години пополудня без перерви точився нерівний бій. 600 солдатів та офіцерів стримували кількатисячну армію. За цей час оборону вже тримати було неможливо. Артилеристи заледве могли стріляти із двох вцілілих гаубиць. Але ніхто не впадав у паніку, всі стояли на смерть.

Артилеристи на чолі з капітаном Зайцем вже без звичної для себе зброї кинулися на неприятеля з багнетами. "Поляки сдавайтесь!" "Все равно не уйдете", — долинали крики з боку росіян. Проте поляки та українці вирішили битися до останньої краплі крові. Їх оточили. Капітана Зайця та поручника Вонтробу на очах у солдатів розрубали навпіл шаблями. Факти свідчать, що більшовики знущалися вже навіть на мертвими тілами.

А ті, хто зуміли вижити у цій битві та були поранені, відповзали до кущів. Проте швидко помирали від холоду та втрати крові. Ворог зайняв Дитятин. Місцеві мешканці, які хотіли хоча б поховати за християнським звичаєм убієнних та допомогти пораненим, сиділи по хатах, залякані ворогом. Тільки згодом галичани побачили сотні мертвих тіл та коней. Земля була вся червона від крові. За свій подвиг вояки посмертно отримали відзнаки Хреста Viritati Militari.

Згодом вбитих поховали на цвинтарі у селах Дитятин та Боків. Селяни шанобливо ставилися до могил. Щороку, аж до початку Другої світової війни на місце вічного спочинку українців та поляків приходили галичани, римо та греко-католицький священики спільно відправляли панахиди. Часто приходили й школярі. 21 вересня 1930 року на цвинтарі побудували невеличку капличку, яка разом з могилами була сплюндрована у 1945 році. Сьогодні мало що в Дитятині нагадує про кривавий бій. У 1990-ому році було відновлено хрест. І тепер представники сусідньої країни вирішили вшанувати пам'ять своїх земляків. Планується, що у наступному році, в 90-у річницю бою під Дитятином, на Прикарпаття приїдуть вшанувати пам'ять полеглих чимало мешканців Польщі та представники її уряду.

Автор: Галина ПЛУГАТОР, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі