До Дня українського кіно: Мотор!

Ми повинні хвилювати світ і тоді всі захочуть побачити, чим і де живуть українці і що можуть, пише відомий український кінопродюсер Олег Кохан у своїй колонці, присвяченій Дню українського кіно, який цього року відзначається 12 вересня.

Слід визнати, що Україна зараз країна в кінематографічному сенсі - країна не модна. Ми не формуємо тренди і не презентуємо на професійних кіноподіумах нові колекції кіношного pret-a-porter, мало тішимо новими іменами та особами. І хоч українці отримують Оскари за технологічні успіхи, і школа в нас була, і локація унікальна - є і море, і гори, і ліс, і степ. Знімай і радій. Так, але немає - бо цього мало.

Будь-яка крута технологія може рятувати поганий фільм не більше п'яти хвилин. Потім глядачі почнуть нудьгувати і дрімати і, якщо не побачать цікавої історії і хороших характерів, підуть із залу. Чи залишаться, але розкажуть усім, що фільм не вартує витрачених грошей на квиток і часу. Тому кіно має бути якісним. А ще актуальним, яскравим і чесним.

Що ж визначає "хорошість" фільму і ставить дорогоцінний must see (обов'язково до перегляду) на прем'єрному постері у віртуальному органайзері глядачів? Очевидно, що величезні бюджети, "голлівудське походження", і навіть участь мега-зірок світового кінематографа більше не є стовідсотковою гарантією глядацького успіху фільму.

Звичайно ж, фестивальні фільтри і заповітні статуетки на афішах і дисках підвищують інтерес, а громадський і медійний резонанс цей інтерес посилює, щоб підвищити ажіотаж і отримати глядацький голос у вигляді купленого квитка або диска. І нехай рецензії різні, адже всім відомо, що скільки критика не годуй, він все одно норовить вкусити сильніше, але фільм стає подією, подією культурною, а це вже прецедент.

Потрапити ж в конкурс великої кінофестивальної п'ятірки - це значить уявити самодостатню роботу, довести нашу актуальність для Європи та світу, а не сіріти культурною провінцією на узбіччі. І підкорювати муратовською запальною подачею різдвяної історії, тонким психологізмом Балаяна, блискучою грою Ступки. Ми повинні хвилювати світ і тоді всі захочуть побачити, чим і де живуть українці і що можуть. А там і молоді кінематографісти підтягнуться, відточивши перо на короткому метрі, і змінять учасників забігу. Вони почнуть з нуля і зроблять щось нове.

І нехай за фестивальними лаштунками зважують шанси наших фільмів, спираючись на політичні вітри, але жоден серйозний кінофестиваль не дасть приз слабкій картині тільки через політкоректність або навпаки. Але при рівних умовах віддадуть перевагу фільму, який зачепить усіх, викликаючи роздратування і захоплення. Так, зовсім недавно з'явилася мода на азіатське кіно, а потім сформувався тренд румунського і турецького кінематографа.

І українські глядачі, вірніше просунута їх частина, що вимагають від кіно трохи більше, ніж просто розважального дійства, з великим інтересом ставляться до таких фільмів та їх фестивальних успіхів. Адже вони є "маркером" культурного і жанрового розмаїття сучасного кінематографа. Люди втомилися від заштампованого примітивними кліше телебачення. Молодь йде на такі фільми, оскільки в даному випадку кіноперегляд стане не тільки формою проведення часу, а швидше актом культурної атаки, що провокує роздуми. Адже глядачі досі ходять в кіно, щоб розділити одну мрію, поринути в одне сновидіння. Нове покоління вже отримало інше кіновиховання завдяки домашньому відео, DVD і інтернету. У них уже досить багатого глядацького досвіду і вони вимогливо розбірливі. Всього один приклад: за підсумками опитування шести мільйонів користувачів одного зі світових лідерів ринку цифрового відео, найпопулярнішим фільмом виявився Розмова Френсіса Форда Копполи. Дивно? Нічого дивного, адже картина дійсно видатна, хоч і знята була в далекому 1974.

Так, ризиків не уникнути і спрогнозувати попадання твого кіно в програму статусного фестивалю і продажу в інші країни, успішний прокат, а тим більше, любов глядачів, - неможливо. А з іншого боку, як створювати твір мистецтва, не ризикуючи? Це все одно, що заводити дітей, не займаючись сексом, як правильно зазначив великий Коппола.

У світі артхаусу модно скаржитися і пити чорну каву, нарікаючи на приреченість цього незалежного авторського кіно. Тільки навіщо ж оплакувати майбутнє, нібито позбавлене культурних цінностей, насправді просто усереднене орієнтацією на некерованих підлітків, які цікавляться тільки комп'ютерними іграми та спілкуванням Вконтакте? Киньте!

Настало століття нових технологій та пов'язаних з цим безмежних можливостей. Великим студіям все складніше обдурювати глядача, "обгортаючи" в дорогу маркетингову обкладинку низькопробний кінопродукт. Саме завдяки Інтернету та мобільному зв'язку відгуки про новий фільм розлітаються миттєво.

Звичайно, високобюджетним кінохітам, нехай навіть дуже посереднім, погана слава страшна менше. Але ж для інших-то планка злетіла далеко вгору і раніше спокійно рвана історія, яку "проковтнули", з середньою акторською грою могла бути успішною. Сьогодні вона має бути шедевром, щоб претендувати на збори в прокаті. Ми вступили в епоху, де шанс на успіх мають тільки дві категорії фільмів: багатомільйонні блокбастери і малобюджетні, але бездоганні за якістю. Третього не дано.

Тому, наше головне завдання сьогодні правильно розставити пріоритети і визначити орієнтири, щоб краще знімати, презентувати, виглядати, продавати. Набагато краще, ніж раніше і ніж інші. Одним словом, ми повинні присвятити себе фільмам, які дійсно хвилюють нас і будуть цікаві глядачеві, адже сьогодні якісне кіно практично перетворилося на самостійну жанрову форму.

З днем українського кіно, дорогі колеги та глядачі! І хоч ми відзначаємо це свято всього раз на рік, кожен день ми не можемо собі уявити, що "кіна не буде". Адже, як правильно зауважив продюсер Семюел Голдвін, "Кіно не помре, поки в кінотеатрах буде темно", повідомляє Новинар.

Обговорити на форумі