У Мінздоров’я обговорювалися питання Служби крові України

На одній із селекторних нарад Мінздоров’я обговорювалися питання розвитку та реорганізації Служби крові України. Як вважають чиновники МОЗ, необхідність реорганізації служби крові обумовлена розрізненістю спеціалізованих установ та відповідних підрозділів (560 установ і підрозділів на 46 млн населення України), їхньою нерентабельністю, у результаті чого утилізуються великі кількості еритромаси.

За словами заступника міністра В.Лазоришинця, саме це призводить до нераціонального використання мізерних коштів, виділених на службу крові, і це ж таки є причиною поганої якості та недостатньої інфекційної безпеки компонентів крові. Чи це так?

57% крові у країні заготовляють станції переливання крові, 41% — відділення трансфузіології, підрозділи ЛПУ, яких, як вважає заступник міністра, забагато. Саме тут зосереджено золотий запас донорів в Україні — донори-родичі, які заміняють безплатних донорів. МОЗ уявляє собі реорганізацію служби крові як її централізацію, тобто скорочення відділень переливання крові з невеликою заготовкою крові — 1,3 літра на день, із тим, щоб там не заготовляли, а тільки зберігали кров.

Зберігати те, чого немає? Хто надасть у ці відділи кров? Хто прийде в центри крові здавати її, якщо закриють відділення переливання крові, куди хворі приведуть своїх донорів? Чи захочуть їхати донори в центри крові? І де гарантія, що кров повернеться хворому? А яку чергу доведеться вистояти родичам у центрі крові — мінімум кілька годин? Має бути достатньо місць, де донори можуть спокійно і швидко здати кров. У відділеннях переливання крові завжди повинен бути мінімальний запас її компонентів. Планові хворі можуть почекати, доки кров доставлять із центру крові, а на випадок, якщо поступить породілля з кровотечею або постраждалий після ДТП, компоненти крові мають бути на місці. За існуючої логістики, відсутності санавіації, з нашими жахливими дорогами, нестачею машин швидкої допомоги, нескінченними пробками неможливо вчасно доставити хворому кров із центру крові.

Так, щоб прооперувати хворого в Київському міському центрі серця, родичі мають звернутися за кров’ю до Київського міського центру крові, куди треба привезти 10—11 донорів, причому п’ятьох із них із такою самою групою крові (наприклад О(1)Rh-негативний), як у хворого. По-перше, де їх шукати? Як правило, пропонує свої донорські послуги не завжди безпечний контингент. По-друге, майбутні донори виставляють ціни, які кому заманеться (нелегально існує чорний ринок крові).

За останні 15 років кількість донорів в Україні зменшилася вдвічі. Заготовлюється всього близько 9 мл крові (на людину) замість 15 мл, рекомендованих ВООЗ. Люди не поінформовані про те, що таке донорство крові. Далеко не всім відома взагалі фізіологічна роль крові. Про те, що потрібна донорська кров, люди дізнаються тоді, коли лихо постукало в двері — близька людина потрапляє на операційний стіл, у дружини важкі пологи, дитині необхідна гемотрансфузія.

Місяць тому мені вдалося відвідати Бернський кантональний центр крові у Швейцарії. У штаті центру існує посада маркетолога, основна робота якого — пропаганда та заохочення безоплатного донорства.

В Україні 1,39% населення здають кров — в основному за грошову винагороду. У Швейцарії 40% населення — безоплатні донори. Це результат планової, регулярної, контрольованої роботи серед населення із пропаганди донорства. На жаль, система агітації донорства крові в нашій країні відсутня.

Відомо, що понад рік існує зареєстрована Міжнародна громадська організація безкорисливого донорства "ПоКроВа" (Подарую Кров Вам), і тільки відсутність матеріальної бази гальмує її роботу. В Італії, наприклад, міністерство охорони здоров’я допомагає з фінансуванням громадській організації AVIS, наше Мінздоров’я може тільки "рекомендувати розробити заходи…"

У країні відсутнє державне централізоване управління, організація і контроль служби крові. Служба крові повністю занепала. Недарма колишній міністр охорони здоров’я М.Поліщук вирішив узагалі знищити спеціальність "трансфузіологія".

Перебуваючи у складі робочої групи Мінздоров’я, я запропонувала свій проект створення центру управління службою крові в Україні. Його мета — здійснення організаційно-методичного керівництва службою крові України та практичної допомоги лікувальним установам. Централізований контроль за пропагандою донорства, виробництвом компонентів крові, розподілом, витратами, раціональним використанням крові. Держтрансфузагентство повинно постійно мати інформацію про стратегічні запаси крові. Тоді б не утилізувалося до 70% еритромаси в районних лікарнях (по Україні 20%, тоді як у Швейцарії 0,03%), вона б вчасно була спрямована туди, де її не вистачає.

Відомо, що при кровотечі 150 мл/хв. у розпорядженні лікарів залишається не більш як 20 хвилин, при втраті крові 50—100 мл/хв. — не більше години. У випадку масивної кровотечі, якщо гемотрансфузію (переливання крові) проведено пізно, навіть найкраща і найсвіжіша кров виявиться непотрібною, навіть шкідливою. Організм не зможе дихати, настає так званий ДВС-синдром (дисиміноване внутрішньосудинне згортання крові), в якийсь момент кров перестає згортатися, таку кровотечу зупинити неможливо.

Свого часу всі чули про трагічний випадок із депутатом Кушнарьовим. Так, йому було перелито багато крові, але фактор часу був проти нього. До того ж у нього виявилася рідкісна група крові. Як з’ясувалося згодом, такої крові тільки в нашому відділенні трансфузіології Інституту хірургії та трансплантології АМН України на той момент було п’ять літрів.

При централізованому управлінні службою крові багатьох смертей можна було б уникнути.

ВООЗ визначила безпеку крові як проблему охорони здоров’я першочергової ваги і ще в 1999 році почала здійснювати програму "Світове співробітництво в галузі безпеки крові" (Global Collaboration for blood Safety — GCBS). Були запропоновані практичні механізми для вирішення цієї проблеми. Але Україна йде своїм шляхом...

— У зв’язку із загостренням проблеми інфекційної безпеки донорської крові щорічно усувають від донорства 10% донорів, — каже заступник міністра В.Лазоришинець. — Проблема профілактики передачі гемотранс¬місійних інфекцій вимагає свого рішення. А хто, як не МОЗ України, має вирішувати цю проблему?

Про недостатню, м’яко кажучи, якість тестування донорської крові медики говорять давно як у кулуарах, так і в ЗМІ. Згідно з аналізом відгуків з обласних станцій переливання крові, проведеного лідером громадської організації «Донори за безпечну кров» Галиною Раєвською, де використовувалися тест-системи вітчизняного виробника для діагностики ВІЛ-інфекції, констатовано велику кількість хибнопозитивних результатів (тобто наявність ВІЛ, коли насправді його немає), що призводить до утилізації сотень літрів якісної донорської крові і, відповідно, усунення від донорства тисяч здорових донорів. За такої якості тест-систем немає гарантії, що не буде пропущено ВІЛ та інші інфекції. На звернення Галини Раєвської до Верховної Ради України відреагував комітет з питань охорони здоров’я. "Верховна Рада України. Комітет з питань охорони здоров’я розглянув на своєму засіданні звернення громадської організації "Донори за безпечну кров", в якому гостро поставлено питання щодо низької ефективності імуноферментних тест-систем виробництва АТЗТНВК "ДіапрофМед". Комітет рекомендує Міністерству охорони здоров’я створити відповідну комісію для аналізу ситуації, що склалась у службі крові, та визначення подальшої тактики використання імунобіологічного контролю донорської крові. Голова комітету Т.Бахтєєва".

Комісію при МОЗ України було створено в червні 2008 року. На запитання Олександра Акименка (бюро журналістських розслідувань "Свідомо") про результати діяльності комісії відповів директор Інституту патології крові та трансфузійної медицини Василь Новак: "Комісія працює. Висновків ще немає".

Чи перевіряється якість вітчизняних тест-систем для донорської крові в нашій країні перш ніж потрапити в лабораторії, де тестують донорську кров? Повернімося до бюро журналістських розслідувань "Свідомо". Стаття "Кровні пута" Олександра Акименка: "З 2006 року тест-системи по крові не оцінювалися (Держслужба, Лясковський)". До 2006 року ("Кровні пута") — "Охарактеризувати якісні показники тест-систем, які використовуються для скринінгу донорської крові, на наявність гепатитів В, С та сифілісу, неможливо через відсутність верифікаційних та експертних досліджень" (Інститут патології крові та трансфузійної медицини). Можна здогадатися, чому не ведеться статистика з гепатитів у країні, особливо посттрансфузійних?

Обговорити на форумі