The Independent: Розпуск НАТО давно на часі

Якщо альянс не може перемогти в Афганістані, який взагалі сенс у подальшому його існуванні?

Зі зростанням числа військових втрат Великобританії і Америки, результатами виборів, які погрузли у скаргах на шахрайство, і адміністрацією Обами, яка все ще переглядає свою стратегію, війна в Афганістані є одночасно у стані кризи і безвиході. Нічого дивного, що прем’єр-міністр повинен був розпочати новий політичний сезон, намагаючись переконати британську громадську думку в тому, що ця операція все ще має мету і, власне, кінець.

Але майбутнє Афганістану, хоча й повинно мати велике геополітичне значення, за будь-яких умов не є поставленим на карту. Позаду наростаючих публічних дебатів на тему, за що ведеться ця війна, і чи ми, британці, повинні воювати, триває трошки інша дискусія: щодо майбутнього або іншої долі НАТО – західного оборонного союзу, що існує останні 60 років.

Там, де зібралися два або три спеціалісти з питань оборони або військових, дискусія буде тривати на тему війни не в сенсі "або пан, або пропав" для Афганістану, а "або пан, або пропав" – для НАТО. Якщо, як стверджують, НАТО, під чиїм командуванням ведеться ця війна, не може перемогти – і що рівною мірою доречно – не може виглядати, як переможець, то який взагалі сенс у подальшому існуванні альянсу?

Поки що станом на сьогодні існують три головні напрямки розвитку цього аргументу, хоча з багатьма проміжними градаціями. Напрямок пораженців стверджує, що альянс пережив власну доцільність. Другий ви можете описати, як напрям реформістів, що вважає, що альянс має майбутнє, але повинен змінитись відповідно до вимог часу. І третій ви можете описати, як ностальгічний: НАТО, так будуть стверджувати його прихильники, чудово виконує свої завдання, і є суттєво необхідним для майбутньої глобальної стабільності та потребує менше змін і більше віри.

Я в жодному разі не вибачаюся за свою приналежність до першого, радше малого табору, який взагалі заледве допущено до участі у дебатах. Моїм твердим переконанням є те, що наприкінці Холодної війни НАТО повинно було оголосити про перемогу і розпуститись. Існує багато причин, чому так не сталось, включаючи значне на той час замішання, зайнятість західних лідерів іншими питаннями, не в останню чергу величезним контроверсійним питанням об’єднання Німеччини і непевності щодо того, як розвиватимуться Росія та інші країни колишнього Варшавського договору.

Але розпуск НАТО став би сигналом – насправді, все ще не почутим у Москві або десь східніше – Холодна війна завершилась. Якщо розформування вважалось надто радикальним кроком, НАТО могло в якості тимчасового заходу дотримуватись ранньої обіцянки Біла Клинтона не розширюватися – як він потім розширився – аж до кордонів із Росією. Проста зміна назви і уточнення місії могли стати першим кроком до союзу, який, можливо, став би основною регіональною військовою силою для ООН. Це б дозволило НАТО скинути свій імідж альянсу, який спрямований виключно проти Росії, і допомогло б розсіяти антагонізм Схід – Захід. Нагоду було втрачено. Відтоді союз перебував у пошуку нової мети.

Один ключовий шанс знайти мету, втрачений і запізніло віднайдений, представляв Афганістан. Коли НАТО після терактів 11 вересня 2001 року задіяло свої відому Статтю 5, США видавались не надто втішеними. Вашингтон вважав, що операція під командуванням НАТО ризикувала загрузнути у сварках щодо вибору цілей, як це було у випадку інтервенції в Косово проти Сербії в 1999-у. Хоча, на добре і на зле, Афганістан був визначений як операція НАТО, ось чому зараз він у небезпеці, і для альянсу цю операцію розглядають як ситуацію "або пан, або пропав".

Після восьми років інтервенції союзники мають змішані почуття один до одного, і вам не потрібно слухати спеціалістів з питань оборони для того, щоб почути гіркі національні образи. На думку Лондона, Британія несе непропорційно важкий тягар, французи і німці не докладають належних зусиль. На думку Парижа чи Берліна, британці є тільки там, де вони є, тому що вони вимагали зробити себе незамінними для США (зберігаючи особливі відносини і все таке). На думку Вашингтона, британці докладають значні зусилля, але настільки жалюгідно екіпіровані, що становлять собою майже перешкоду на передній лінії фронту.

До незгоди в Афганістані додається різниця у поглядах щодо фокусу політики НАТО – чи вона і надалі зосереджуватиметься на Росії, чи переважно на решті світу? І це лежить в основі дискусії, яку якраз розпочав новий генеральний секретар НАТО данець Андерс Фог Расмуссен [Anders Fogh Rasmussen] з метою погодження нової "стратегічної концепції" для союзу. Він призначив раду з 12 радників, які до кінця 2010 року повинні накреслити план.

Взявши до уваги глибину існуючих протиріч, можна тільки побажати успіху групі-12. І він буде їй особливо потрібний, взявши до уваги те, що особливо промовисті та гучні учасники дебатів представлятимуть третій, ностальгічний напрям думки. У раді-12 Британія, представлена колишнім міністром оборони Джефом Гуном [Geoff Hoon], може бути серед них.

Будь-які далекосяжні зміни в альянсі та його пріоритетах, швидше за все, виглядатимуть як загроза "особливим відносинам" Британії і США. Видається, що Обама завжди дотримувався менш романтичного погляду, ніж Лондон; дійсно, розумно було б запитати, чи насправді в глибині душі він вірить, що ці відносини взагалі ще існують. Не обов’язково доброю новиною для Британії є повернення до командних структур НАТО Франції, хіба що ми визнаємо, що так звана європейська "опора" союзу повинна бути посилена. В якості проекту це може потягнути за собою принесення в жертву "особливих відносин" у сфері обміну інформацією і відновлення ракетної програми Трайдент на користь збільшення співробітництва у сфері оборони між Лондоном та Парижем. Як це виглядатиме для уряду на чолі з Девідом Камероном?

Ностальгічне крило НАТО отримало нову підмогу від вступу в союз "нових" європейських держав, які все ще хотіли захисту від Росії. Але тепер, коли, принаймні в Польщі, починає все більше переважати реалізм, менше ідеології і більше прагматизму в США, і менш радикальне і більше зайняте домашніми справами керівництво в Росії, перспективи для реформ НАТО можуть бути більш сприятливими, ніж протягом якогось часу, прискорені страхом провалу в Афганістані. Британія повинна добре подумати, щоб не виявитися третім зайвим.

Автор: Мері Деджевскі [Mary Dejevsky]
Назва оригіналу: Mary Dejevsky: Nato’s dissolution is long overdue
Джерело: The Іndependent, 07.09.2009
Зреферував Михайло Мишкало, Західна аналітична група
Обговорити на форумі