М.Ткачик: Речі, які завжди з нами

З усіх боків нас оточують предмети побуту. Вони вторглись у наше життя і на те нема ради, як казав класик. Сьогодні ми не мислимо собі існування без холодильника, газової плити й комфортного дивана.

Й ніхто нікого не переконає, що на бомбетлі сон здоровіший, а прабабина скриня ліпша від шафи-купе. Людина хоче, аби її оточували предмети зручні і гарні, а не лише корисні. Ось і з’явилося таке поняття, як дизайн.

Підприємець Михайло Ткачик вже майже двадцять років виготовляє меблі, донині конкурентноздатні, не зважаючи на кризу. Криза, мовить, лише вказала на баласт, без якого можна обійтися. Хоча, реалізація продукції трохи впала.

Однак, усе по порядку. Після закінчення лісотехнічного інституту пан Михайло працював у колгоспі ім. Ст. Мельничука. (Працював разом з братом, дотепер з братом працюють ув одній упрязі). У 1991-му тодішній голова колгоспу Михайло Вишиванюк відрядив його до Вроцлава, набиратися досвіду з виготовлення м’яких меблів. Так налагодилися виробничі стосунки з тамтешньою меблевою фабрикою й з ініціативи того ж Михайла Вишиванюка було створено спільне українсько-польське підприємство "ТурВац". Розпочало підприємство випуск нової моделі м’яких меблів.

Михайло Ткачик уже добре набив руку, й у 1994-му разом з батьком і братом звільнився з "ТурВацу", відчувши себе в силі працювати самостійно. Була розроблена власна модель меблів. І пішла продукція! Умов для роботи було катма, — збивали меблі на подвір’ї й у гаражі. Спершу продукція не продавалася, — народ звик купувати меблі польського виробництва. Вони виглядали естетичніше від колишніх радянських, та й ціни не надто "кусалися".

— А тут ми розкладаємо на базарі наші дивани, — згадує пан Ткачик, — люди мацають, випробовують на стійкість, визнають, що гарні на вигляд, а купувати остерігаються. Однак, наполегливість, з якою родина Ткачиків штурмувала ринок збуту, дала результати. З’явився свій клієнт.

У 1997 році було зареєстровано підприємство з виготовлення меблів "ТТТ" Покупець не змусив себе довго чекати, бо меблі від "ТТТ" поступалися польським у ціні, але не поступалися ані в якості, ані в дизайні.

Настала необхідність будувати виробничі цехи, розширювати саме виробництво, залучати нові робочі руки. І ось до кінця 2003-го року було закуплено столярний цех. Почали дбати про рекламу, випустили перші каталоги. Налагоджували контакти у Польщі й на вітчизняних ринках, — треба було закуповувати матеріал.

Нинішній рік дався взнаки. У лютому сильно впала реалізація продукції. Світова криза показала свій хижий оскал. Пізніше дещо унормувалося.

Сьогодні на підприємстві працюють близько 40 осіб. Звісно, ціна на м’які меблі залежить від зростання курсу валюти, чимало матеріалу підприємство купує за долари. Але, попри тимчасовий спад, Михайло Ткачик і його родина, котра задіяна на виробництві, у майбутнє дивляться з оптимізмом. Адже ніколи сучасна людина не поміняє комфортний дім зі зручним облаштуванням на печеру. А бомбетлі й прабабу сині скрині отримують нове життя у музеях і магазинах старожитностей.

Автор: Іван ДЖИНДЖУРА, Вільний голос
Обговорити на форумі