"Рабів війни" почують всі

"...То була неволя" – виставка, присвячена долям українських остарбайтерів, відкрилася 2 вересня в Києві. В експозиції – фотографії, спогади, картини та книги, котрі розповідають про поневіряння рабів Другої світової війни. Експозицію розгорнули у меморіальному комплексі, що досі носить назву "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни".

Жительку Лохвицького району Анастасію Рак забрали до Німеччини у 17 років. Дівчина працювала у місті Карлсруе на годинниковому заводі, а у вільні хвилини – малювала краєвиди батьківщини. Її роботи випадково побачив німецький художник Вільгельм Каплер і розпочав всіляко підтримувати талановиту українку. Сьогодні картини Анастасії Рак вже стали візитівкою України, і тепер їх ще можна побачити в експозиції "Українські остарбайтери в літературі, мистецтві, мемуарах, усній історії".

"Німці були різні – і хороші, і погані. Каплер до остарбайтерів дуже добре ставився. Коли побачив мої роботи, зрадів і став мене потроху вчити. Показував свої роботи. Говорив, що раніше вважав українців нетямущими, а тепер упевнений, що всі вони талановиті. Його жінка дбала про мене і постійно підгодовувала", – розповіла Анастасія Рак.

Врешті роботи художниці-остарбайтерки почали купувати німецькі колекціонери. Анастасія Рак вважає, що тоді талант фактично врятував їй життя. Проте доля більшості українських остарбайтерів не така. Частина з них ніколи не повернулася на батьківщину. На експозиції "Українські остарбайтери" представлена машина-дробарка, яка переробила на добрива трупи 60 тисяч українців, померлих у нацистських концентраційних таборах.

Загалом Національний музей історії війни зібрав понад дві тисячі експонатів та документів, пов’язаних із остарбайтерами. Зараз триває кропітка робота зі збору спогадів живих учасників тих подій, повідомила завідувач відділу музею Марина Шевченко.

"Ми робимо це не тому, що остарбайтери – тема нашої роботи, а тому, що це болить, – зазначає пані Шевченко. – Загалом кожен десятий мешканець окупованої території України був вивезений на роботу за кордон".

Видана цього року книга "Гірке слово – остарбайтер" українського журналіста Віктора Педака є одним із найповніших зібрань наукових праць та спогадів про те, як понад два з половиною мільйони українців були примусово вивезені на каторжні роботи до Німеччини.

Автор вважає, що молодь України ще й досі недостатньо знає про трудових рабів Другої світової. А у радянський час тема остарбайтерів взагалі була під забороною, а самі учасники примусових робіт мовчали, живучи у постійному страху, що їх буде репресовано.

"Скільки б не працювали історики, якщо про результати їхньої праці не знає молодь, робота є наполовину марною, – каже Віктор Педак. – Я організую в українських школах уроки, присвячені остарбайтерам. Але парадокс у тому, що в Європі, у тій же Німеччині школярі вивчають цю тему набагато краще, аніж в Україні".

Історію українських остарбайтерів треба знати хоча б тому, що вона містить відповіді на безліч болючих питань сьогодення, вважає академік НАН України Микола Жулинський.

"Чому сьогодні Україна в такому жалюгідному становищі? Бо на останній війні вона втратила декілька мільйонів ефективного, продуктивного населення – молоді, – наголошує академік. – Завдяки цьому потенціалу ми б могли зараз динамічніше розвиватися".

Колишніх "трудових рабів" війни дедалі менше залишається серед живих. Але їхні свідчення є найповнішим і найточнішим джерелом інформації про воєнне лихоліття, вважають історики. Організатори проекту "Українські остарбайтери в літературі, мистецтві, мемуарах, усній історії" мають намір зібрати та опублікувати якнайбільше спогадів остарбайтерів, повідомляє Радіо Свобода.

Обговорити на форумі