Івано-Франківщина: У Дністрі шукають "Тигра"...

Одного гарного серпневого дня жителі села Підвербців Тлумацького району помітили на Дністрі водолазів. Зрештою, о цій порі люди з аквалангами — не дивина. Це могли бути, наприклад, дайвери. Щоправда, частіше водолазів можна побачити на наших ріках з іншої причини: рятувальники шукають тіла загиблих на воді людей.

Цього літа сталося багато таких трагічних випадків. Проте компанія з п’яти осіб, судячи зі слів очевидців, прибула сюди зовсім з іншою метою.

Вони приїхали на білій машині і розбили табір на протилежному від Підвербців березі, що належить до села Луки сусіднього Городенківського району. Чоловіки мали з собою румового човна з двигуном та міношукач. Прибульці перекинули через ріку трос, з допомогою якого страхували свого товариша (бо в тому місці сильна течія), котрий у легкому водолазному костюмі пірнав під воду. В одному місці для чогось виставили буйки. За їхніми діями спостерігав літній сивий чоловік з військовою виправкою. Принаймні було видно, що він звик віддавати накази і розмовляв з людьми дуже культурно.

Одного дня "сивий" переплив на тлумацький берег. Місцеві жителі, котрі звернули увагу на гостей, запитали, що вони там шукають. "Метал", — відповів чоловік і згодом уточнив, що там, у ріці, 60 тонн металу. Він розмовляв російською і сказав, що приїхали вони з Києва. Через три дні "гості" поїхали...

Проте для жителів села Підвербців не було секретом, що можна шукати в Дністрі поблизу їхнього села. Більшість із них переконана, що йдеться про німецький танк часів Другої світової війни. Саме біля їхнього села була переправа через Дністер, а через населений пункт пролягала лінія фронту. Навесні 1944 року тут точилися запеклі бої. У Підвербцях стояли німці, а на протилежному боці — червоні.

Старі люди пам’ятають, що одного дня через село їхав німецький танк. Танкіст спитав у місцевого жителя, де брід через ріку. Всі, з ким я розмовляв, сходяться на тому, що правильної відповіді німець не дістав. Йому відповіли, так би мовити, "назбитки". Мені називали прізвище того чоловіка, але він уже помер. Щоправда, розповідали, що свого часу пан О. (назвемо його так) допомагав переправлятися через Дністер ковпаківцям, тож, можливо, до їх супротивників особливої прихильності не мав.

Зрештою, танкіст міг просто сам помилитися. Річ у тім, що в тому місці ріка доволі зрадлива. Зручний для з’їзду пологий берег виходить до чи не найвужчого місця на Дністрі. Здається, що тут і курка може перейти ріку, не замочивши крила. Та в дійсності це справжня водна пастка більше десяти метрів глибини, дна якої не могли дістати найкращі підвербцівські плавці. Але поряд, де гирло ріки значно ширше, її дійсно можна перейти вбрід. Видається, що механік-водій танка десь схибив і зірвався з підводної скелі у водну прірву. Очевидно, загинув весь екіпаж, інакше б підвербцівський "Сусанін", який вказував німцям шлях, навряд чи дожив би до старості.

До речі, серед жителів села знайшли чоловіка, котрий, як він сам стверджує, особисто бачив, коли той танк проїжджав Підвербцями. Нині 79-річний дідусь тоді був 14-літнім підлітком.

— Але як ви могли те бачити, коли через село проходила лінія фронту і людей звідси евакуювали? — заперечили чоловікові.

— Німці почали наступ з 23 квітня, а нас повивозили 16 травня, — продемонстрував неабияку пам’ять дідусь, адже йдеться про події більш як піввікової давнини, тримаючи в руках вже спорожнілу гальбу з-під пива. Щоправда, він чомусь говорив, що танк був російський, Т-34. Це явно суперечило попереднім відомостям. Хоча дідусь міг просто помилитися. Тим більше, якщо згадати слова киянина про 60 тонн металу на дні, то приблизно такої ваги був німецький "Тигр" — 56,6 тонни.

Є відомості, що бачили його в Дністрі і значно пізніше, десь у 70-х роках минулого століття, коли водолази шукали в ріці тіла трьох дівчаток із сусіднього села, що втопилися. Начебто один із рятувальників і розповів місцевим жителям, що там, на дні, лежить танк дулом гармати донизу.

Надалі внаслідок численних повеней бойову машину просто замулило, і залишилися тільки перекази, про які дізналися далеко за межами Підвербців. інтерес цей не випадковий, якщо згадати про шалену популярність на техніку часів минулих воєн серед колекціонерів як в Україні (багатих людей у нас достатньо), так і за кордоном. Про це, зокрема, свідчать відповідні інтернетівські сайти, де, наприклад, попит на таку бронетехніку значно переважає пропозицію. Можливо, тому лише за те, аби вказати місце, де може бути танк, пропонують до 50 тисяч доларів. До речі, і не тільки в інтернеті. Десь за два тижні до появи на Дністрі "гостей" одному тлумацькому знайомому автора цих рядків, котрий давно збирав відомості про цей танк, пропонували за них 25 тисяч євро в разі підтвердження інформації. Ну а вартість самого, так би мовити, "товару", разів у п’ять-шість вища. Стверджують, що його вигідно продавати навіть на брухт.

Отож на цьому можна зробити неабиякий бізнес. Тим більше що в нашій прикарпатській землі, яка була ареною жорстоких боїв як під час Першої, так і Другої світових воєн, цього "добра" може бути чимало. Скажімо, у тому ж Тлумацькому районі може бути не один, а два танки. Також від місцевих людей чули, що друга бронемашина загрузла в торф’яному болоті в районі села Живачева. Це цілком вірогідно. Адже торф’яники не раз ставали своєрідними могилами для тяжкої бронетехніки, котра, до речі, там доволі добре зберігається. З цієї точки зору може бути цікавим і Рожнятівський район, де, за чутками, був військовий аеродром, куди сідали німецькі бомбардувальники для дозаправки. Зрештою, таких місць в області може бути чимало. інша річ, аби ці знахідки приносили користь для нашого регіону. Саме такий інтерес виявив до об’єкту пошуків "гостей" на Дністрі сільський голова Підвербців Микола Теліщук. Адже ні його, ні колегу по посаді із сусідньої городенківської Луки (обидва села розділяє Дністер) про якісь пошуки в ріці ніхто до відома не ставив. Як з’ясував Микола Миколайович, нічого про це не знали і в районі. Власне, може, про такі речі й не повинні повідомляти місцеву владу, хоча, всі ми знаємо, що ріки є власністю держави і мають приносити їй хосен. У нашому випадку йдеться про село Підвербці, війт якого мріє про кошти, щоби прокласти нормальну дорогу у своєму населеному пункті. і якби справді можна було знайти того "Тигра" та продати його, то ця мрія здійснилася б. Проте де знайти на це гроші?

Зауважимо, що в цьому селі і раніше були унікальні знахідки. Місцевий житель Анатолій Даниленко, наприклад, стверджує, що ще в радянські часи у лісі неподалік від села розкопали козацький скарб. Він показав нам дві глибокі ями, в одній з яких виявили великий казан, очевидно, наповнений коштовностями. Скарб був доволі тяжким, бо, як розповідає Анатолій Данилович, він на власні очі бачив, що його несли (що саме, він конкретно не розгледів) четверо чоловіків на плащ-палатці. А що з ним сталося далі, ніхто не знає. Можливо, як чимало українських раритетів, захований десь у запасниках якогось російського музею.

Зрештою, є в цьому селі і такі скарби, які не викопаєш і з собою не забереш. Йдеться про унікальне джерело, що б’є з-під гори. За словами сільського голови Миколи Теліщука, вода у ньому цілюща і в будь-яку пору року однакової температури, і вона настільки м’яка, що місцеві раздині, хоча давно мають у хатах пральні машини, воліють тут прати одяг та білизну.

— Це свята земля, — пояснює властивості джерела наш тлумацький гід Дмитро Лупипсів, котрий і звернувся до редакції з приводу пошуків танка. — Адже на тій горі сотні, а може, й тисячу років тому молилися монахи.

...Що й казати, унікальна наша земля і чимало таємниць зберігає вона. Але досі залишається проблемою, як зробити, щоби все це служило для добра тим людям, котрі з волі Божої тут живуть, повідомляє Галичина.

Обговорити на форумі