Ліга Європи: З щитом і на щиті

Українські команди вийшли на фінішну пряму до групового турніру Ліги Європи. Деякі почали бадьоро, деякі за здоров'я, а деякі за упокій.

Гарний смак як правило з’являється лише з гірким досвідом. В усякому разі – у нашого футболу, де перемоги, очки та бонуси здобуваються після тривалого періоду поневірянь та розчарувань. Одразу взяти високу ноту, стартувати з місця в кар’єр нашим клубам на континентальній арені ще не вдавалося. І нинішній євросезон лише підтвердить цю формулу.

У стикових матчах Ліги Європи ми поки що маємо чотири клуби. Із яких один – визнаний фаворит, інший – міцний горішок, а решта двоє – темна конячка й відвертий аутсайдер. Власне, доцільність саме такої характеристики, саме такої градації проявилася раціональним зерном як напередодні старту наших повпредів у плей-оф, так і після перших матчів. Тобто, за великим рахунком, ця суб’єктивна оцінка має всі підстави вважатися не тільки закономірною, а й об’єктивною. "Шахтар", команда рівня групового етапу Ліги чемпіонів, через власну недбалість змушена втішатися менш престижним турніром. У якому й опоненти відповідні, себто не рівня донецької команди.

Що таке "Сивасспор" – кожен охочий міг наглядно побачити у грі проти "Андерлехту", якому спантеличені турки влетіли 0:5. Тоді як сам "Андерлехт" недавно відхопив стільки ж від "Ліону". Оце такий справжній рівень турецького віце-чемпіона, для якого гра навіть на такому ерзацовому турнірі – неабияке досягнення й водночас школа життя. Тоді як для "Шахтаря" цей матч – звичайнісінька обов’язковість, місцями навіть повинність перед прогнозованим потраплянням до групового етапу на тлі попереднього розчарування.

"Сівасспор" (Туреччина) – "Шахтар" (Україна) - 0:3. Навіть не збираюся аналізувати гру "Шахтаря" в Сивасі. Це не той випадок. Сильний побив слабкого. Фаворит переміг аутсайдера. Закономірність витіснила сенсацію. Ось і все. Ні про які тактичні, стратегічні чи психологічні нюанси та моменти говорити в цьому сенсі не доводиться. Тому що просто так і має бути. Зазвичай. У "Шахтаря" гіркого досвіду – вагон і немаленький візочок, тоді як турецька команда – немов провінційний затурканий парубок, який злякався ескалатора в метро. Тобто, підстав для того, аби подія вийшла за рамки, не було. По-перше, гірники діяли грамотно на тлі тімішоарського облизня, а футболісти "Сивасспору" не проявили волі та характеру, властивих румунському віце-чемпіону.

Тепер візьмемо схожий приклад. Скажу навіть більше – ідентичний: поєдинок "Бенфіки" і "Ворскли". З одного боку, визнаний фаворит не тільки цієї пари, а й команда із генами переможців, яка входить до вузького кола континентальних грандів. Вона не може за визначенням собі дозволити грати невдало в матчах проти прописних аутсайдерів. Для того, щоб у таких поєдинках осоромитися, треба щоб спрацював єдиний аргумент – аутсайдер виявився впертим і цілеспрямованим. Але це, на жаль, не той випадок. "Ворскла" виявилася таким же вайлувато-переляканим провінціалом, як і "Сивасспор". І якщо проблеми турецького клубу нас не мають хвилювати, то дилеми полтавського хвилюють за визначенням.

"Бенфіка" (Португалія) – "Ворскла" (Україна) - 4:0. Прикро, що команда, яку ми звикли називати (причому справедливо) грозою авторитетів, на дотик виявилася і не грозою, і не авторитетом. Я усвідомлюю всю глибину тієї прірви, що відділяє дворазового володаря Кубка чемпіонів від провінційної команди провінційного чемпіонату, однак все ж таки вважаю, що поразка від поразки має й може відрізнятися. Склалося враження, що, з одного боку, потрапивши під склепіння не баченого досі стадіону, гості розгубилися. Величні трибуни на них тиснули, немов товсті стіни на хворого клаустрофобією.

Команда програла ще до виходу на поле. Вона не знала, як грати – чи то на відбій, чи то намагаючись протистояти на рівних. У підсумку все було пущене за течією. І отримали те, що отримали. Та що там говорити, коли наш знаний імпульсивний тренер, який і з приводу, й без зазвичай бігає під час зустрічі ледве не до центру поля, демонструючи саме таки чином свою оригінальність і штиб, цього разу винувато вчепірився в бокову стійку лави запасних, час від часу лише поправляючи краватку. Ось де проявляється справжня значущість, істинний рівень, відділяються зерна від полови.

Саме там, а не в Луганську чи навіть Запоріжжі. Не можна виграти, чи бодай не програти, лякаючись власної тіні. Програти можна було більш гідно. Мабуть, "Ворскла" апріорі вважала, що будь-який підсумковий рахунок їхнього вояжу до Лісабону буде в Україні сприйнятий з розумінням.

Хоча, повторюся, дивного нічого не сталося. Як і в попередньому випадку, сильний без проблем однією лівою потовк слабака. Слабак зіщулився в напівпоклоні, мовляв, а що я можу зробити...

Із слабаками загалом зрозуміло. Їм море по коліна. Тому вони й сіли в калюжу.

Складніше із тими, хто вже не аутсайдер, але ще й не фаворит. Тренер "Металіста" Маркевич перед грою зі "Штурмом" зауважив, що його команду влаштує результативна нічия 1:1. У підсумку все вийшло, як на замовлення. Проте якість гри харківської команди відверто розчарувала. "Жовто-сині" наступили на ті ж граблі, що і в Рієці: безлад у обороні, невиразність у атаці. І черговий суддівський ляп на користь "Металіста".

"Штурм" (Грац, Австрія) - "Металіст" (Харків, Україна) - 1:1. Я не знаю, за рахунок чого чи кого харків’яни здобули потрібний результат, хоча я майже упевнений, що вони таки проб’ються через відбіркове сито до групового раунду. Одначе я впевнений, що чванлива доля так же легко може відвернутися від команди, як до цього повернулася та ще й нахилилася під потрібним кутом. Щоб не сталося негараздів, щоб не тікала стрімголов "шара", час уже й самим додавати в грі. Тим більше, що клубний лазарет порожніє, а лава для запасних уже не така коротка, як раніше.

З приводу донецького "Металурга" ситуація має двоякий вигляд. Команда показала, що грати вміє. Тепер треба продемонструвати, що вона зуміє зіграти через "не можу". А чи вийде – великий знак запитання. Раніше донеччанам це не вдавалося. Їхні нетривалі євро кампанії завершувалися ганебним побиттям. Чи то від "Вердера", чи від "Лаціо". Нині суперник простіший. Але в суперника того є історична пам’ять. На відміну від "Аустрії", "Металург" поки що подібним похизуватися не може. Та й, за великим рахунком, чимось особливим хизуватися йому не доводиться ("Інтерблок" не пропонувати). Хоча свою порцію гіркого досвіду він уже отримав...

"Металург" (Донецьк, Україна) - "Аустрія" (Відень, Австрія) 2:2. А далі варто просто кваліфіковано робити свою справу. Навіть "Ворсклі" й "Шахтарю", для яких усе вирішилося в стартовому поєдинку. Перші можуть здобути не лише досвід, а й гідність, тоді як другі – відполірувати свій авторитет, притлумивши бодай містечковістю тімішоарські спогади. "Металіст" і "Металург" передовсім мають зробити правильні висновки. Із своїх же помилок. На своєму ж гіркому досвіді. Іншого шляху, іншої долі у нас немає, повідомляє ТСН.

Обговорити на форумі