Бездомні мають дім, сироти – батьків…

Містечко Милосердя св. Миколая існує в с. Крихівці на околиці Івано-Франківська уже п’ять років. Ним опікуються сестри Воплоченого Слова (ВС). У триповерховому будиночку мешкає 60 мешканців – це монахині, волонтери (майбутні сестри), одинокі матері з немовлятами, тимчасово залишені батьками діти, перестарілі самотні люди.

Настоятелька Містечка Милосердя с. Марія від Святого Духа ВС добре знає, що відчувають ті, кого залишили батьки, або ті, чиї батьки не мають змоги забезпечити дітей усім необхідним.

На той час настоятелькою монастиря Воплоченого Слова була с. Марія Сліз, аргентинка. Її доброта, милосердя, уміння, знання були прикладом для наслідування для багатьох монахинь-українок. Перебравши досвід праці, а найважливіше – повагу, любов до інших сестер, с. Марія від Святого Духа ВС з Божої волі була обрана настоятелькою Дому Милосердя.

Сьогодні Містечко Милосердя св. Миколая – це велика й дружня родина, де кожен її мешканець має права й обов’язки. Тут панують послух, порядок та дисципліна. "Починається день із трьох "Богородице Діво", потім – "Служба Божа", сніданок, а далі кожен виконує свої обов’язки", – розповідає 14-річна Катя, яка мешкає тут від початку.

Катя родом із с. Крихівці, проте її мама не має можливості утримувати дівчинку. Мама працює в Домі Милосердя вихователькою. Тут же на місці діє дитячий садок, яким вона опікується. Діти дошкільного віку, батьки котрих не мають можливості ними опікуватись, є немовби її власними дітьми. Щодня вона їх годує, перебирає, навчає, укладає спати, а ще пестить, цілує, обнімає, заміняє тата й маму.

Нелегка доля й у Валентини. Закінчивши Гвіздецьку школу-інтернат, дівчина опинилась на вокзалі. Жебракувала. Потім доля закинула її у Львів. Було навіть одруження, народження сина Максима. Проте життя не склалось. Чоловік пив, бив її, "копав ногами". Із сином ночувала по під’їздах. Потім було друге одруження. Від цього чоловіка залишився син Едуард та ще більша рана в серці. Сьогодні Валентина щаслива, бо вона та діти мають прекрасну кімнату, добре харчування, мешкають у сприятливому мікрокліматі, добре розвиваються. Жінка планує оформити документи, як матір-одиночка, щоб отримувати на дітей допомогу.

Подібні історії в кожного, хто тут мешкає. Але "таке" життя – це їхнє минуле. Кожен, хто сюди поселився, відчуває не тільки добре ставлення, але й матеріальну підтримку. Катя, Таня та Іванка відвідують уроки музики, Іринка та Оля є вихованцями дитячого центру творчості. Для розвитку дітей є комп’ютерний клас, піаніно. Діють гуртки бісероплітення, малювання, хор дівчаток.

Містечко Милосердя – це й дім, і церква, і школа, і садок одночасно. Тут є дві каплиці для молитви, спальні, їдальня, навчальна та ігрова кімнати, швейна майстерня. На дверях кімнат написані імена – "св. Моніка", "св. Анна", "св. Єлизавета". Це покровителі, до котрих мешканці кімнати моляться. Трьох-чотирьох-п’ятирічні діти створюють особливу атмосферу. Вони галасливо граються. Для них настоятелька пошила білі вельони за те, що брали участь у спільній вервичці.

"Я для Вас готую сюрприз, бо ви були дуже чемні", "Танечко, віднеси курточку Мусі на вішалку", "Катя, які в тебе сьогодні обов’язки?", "Дякую, мені уже сказали, що приходив тато до .... " – це лише кілька фраз, які за короткий час встигає промовити настоятелька до мешканців Дому Милосердя.

А окрім цієї роботи ще треба найменших відвести на огляд до лікаря, бо захворіли, з 15 до 16 години бути на приватній молитві. Від втоми інколи просто серед дня доводиться на кілька хвилин засинати. А далі знову – "ora et labora" (молися і працюй).

На щастя, сьогодні наша влада розуміє, що допомагати треба тим, хто живе й працює не для себе, а для тих, кому немає кому допомагати. Це сироти, самотні, перестарілі й ті монахині (а їх у Домі Милосердя всього шестеро), котрі живуть за рахунок людських пожертв та милосердя.

Кілька франківських родин допомагають сестрам у пранні. Забирають дитячий одяг або постільну білизну додому. Перуть, сушать, прасують і привозять, жертвуючи цю працю для Господа, а в дарунок отримують щедрі Божі ласки. Так збігають дні, місяці, роки. В клопітливій праці, в безустанній молитві, в терпіннях, у відреченні від себе й 85-річна с. Марія-Вероніка ВС, і всі інші сестри служать найменшим братам і сестрам.

Автор: Ольга ЦЕКЛІНСЬКА
Обговорити на форумі