Рятівник приречених

20 серпня минає 125 років від дня народження отця Еміліана Ковча, постать якого зачислена до новомучеників Української Греко-Католицької Церкви, прославлених у сонмі блаженних.

Народився Еміліан Григорович Ковч 20 серпня 1884 року в с. Космач Косівського повіту в сім’ї священика, - розповідає почесний громадянин міста Коломия, відомий краєзнавець Ярослав Полатайчук. - Освіту здобував у Коломийській (1903—1904 рр.) і Львівській гімназіях, відтак навчався в римській Колегії святих Сергія і Вакха. 1911 р прийнявши ієрейські свячення від владики Григорія Комишина, розпочав свою душ пастирську працю. Перший досвід на цій ниві здобув у галицьких парафіях та в Югославії, бо зголосився на місії до українських поселенців. Вони жили убого, переважно на узбіччях гір, тож багато часу священик проводив у дорозі. Майже з кожної поїздки привозив із собою кількох діток, щоб пожили якийсь час у його родині.

У 1919 р. о. Еміліан вступає до Української Галицької Армії — його призначають польовим духівником Бережанського Коша. Разом з іншими вояками УГА потрапив до рук більшовиків. Більшість полонених розстріляли на місці, решту — у вантажних вагонах повезли у безвість. Коли поїзд спинили, щоб "очистити" від померлих, священик попросив вартового випустити його на хвильку. Пояснив, що мусить помолитися за вмираючих і сам гине від спраги й задухи. Вартовий дозволив. То коли о. Еміліан повернувся, той закрив двері перед самісіньким його носом: "Батюшко, а пам’ятай молитися за Луку!" — вигукнув на прощання російський солдат.

Та недовго втішався "батюшка" волею. Був знову більшовицький полон і знову неймовірний порятунок від розстрілу. Далі — польський концтабір, де щодня від епідемії тифу вмирали сотні воїнів УГА. Хвороба не оминула і о. Ковча. Одного дня, коли виконував священичі обов’язки, упав непритомний на землю. Двічі перехворівши тифом, чудом вижив.

У 1922 році відкрилася нова сторінка його священичої праці — о. Еміліан Ковч став парохом Перемишля. Енергійний парох активно береться за відбудову українського життя: знаходить кошти для відновлення храмів, побудови Будинку "Просвіти", кооперативу. Влади польська, а згодом і радянська, о. Ковча не любили. Обшуки в хаті священика стали традицією: лиш за 1925—1934 рр. його "трусили" майже сорок разів, і кожен другий з них завершувався арештом та ув’язненням. Перемишлянський парох мав славу чудового проповідника. Селяни плакали, коли слухали його.

З приходом німців у Перемишлянах починається масове винищення євреїв. Євреї сподіваючись, що прийнявши християнство, врятуються від смерті, просять священика охрестити їх. Душ пастирю нелегко було прийняти рішення. Він їздив до митрополита Андрея Шептицького в цій справі, обговорював її зі знайомими душ пастирями. Нарешті рішення було таки прийнято: провівши попередньо катехизацію, навчишив оглушених Символу Віри, о. Ковч здійснює масове хрещення перемишлянських євреїв.

У грудні 1942 р. о. Ковча заарештувало гестапо. У серпні 1943 р. Еміліана Ковча перевозять у концтабір Майданек, на той час йому ще не було 60-ти. 25 березня 1944 р. (згідно з архівними документами концтабору) о. Ковча не стало. Невдовзі перед смертю він писав: "... Вчора стратили п’ятдесятьох. Якби мене тут не було, хто б допоміг їм переступити цей поріг? Вони б пішли у вічність з всіма своїми гріхами, у глибокому розпачі. Чи ж це не благословення? Чи ж це не найбільше корона, яку Господь міг тільки покласти на мою голову? Не міг би просити Бога про більше. Не хвилюйтеся за мене. Радійте зі мною...".

Автор: Магда НИКОЛИШИН, Коломия ВЕБ Портал
Обговорити на форумі