Геополітика на шаховій дошці

200 націй, 64 клітинки. У домівках, як і в офісах, за міжнародними змаганнями з шахів спостерігали з такими ж запалом і пристрастю, що й за Олімпійськими іграми. Будучи зірками планетарного масштабу, оточені таємницею гравці символізували інтелектуальну міць і мистецтво тактики своєї країни. Не таке показове, як у часи холодної війни, це відтворення відносин геополітичних сил все ж таки відбувалось – у рамках шахової дошки. І з новими акторами…

Бонн, 29 жовтня 2008 року. Росіянин Владімір Крамнік та індієць Вішванатан Ананд розігрують одинадцяту з дванадцяти партій, які повинні визначити нового чемпіона у шаховому світі. Після 3 годин гри і лише 23 ходів Крамнік довго вдивляється у шахову дошку: він повинен визнати, що в нього немає жодного шансу на перемогу. Він простягає руку своєму супернику у знак укладення сьомої нічиєї, що для індійця означає здобуття титулу, випереджаючи на 2 очки (3:1). Ананд є першим азіатським гравцем в історії, що здобув вище звання. Знак, що світ змінюється?

На думку Ґаррі Каспарова (народився у Баку, чемпіон світу з 1985 по 2000 рр., часто вважався кращим гравцем усіх часів), чемпіони світу з шахів завжди правдиво відображали свою епоху. Їхнє інтелектуальне протистояння на шаховій арені є відображенням протистояння великих держав, звідки вони родом. Таким чином, Каспаров проводить паралель між першістю італійських та іспанських гросмейстерів епохи Відродження і своїми власними успіхами у 1985 році, які припадають на період перебудови. У подібних аналізах неважко помітити певну поблажливість. Але так, як Франція епохи Просвітництва, Англія в роки промислової революції і Німеччина доби Бісмарка дарували світові найкращих гравців своєї епохи, Каспаров не без підґрунтя наважується ступити на територію геополітичного обговорення шахів.

Для тих, хто розглядає світ як шахову дошку, чорні та білі клітинки, таким чином, будуть метафорою протистояння Сходу і Заходу. Невдовзі після 1945 р. стихають звуки зброї, як тільки ворожнеча між США і Радянським Союзом розділяє світ на два блоки. Починається холодна війна зі своїми двома суперницькими пропагандами: "людина вільних поглядів" проти "людини нових поглядів". Але хто з них розумніший, спритніший, винахідливіший? Москва відповідає шаховою грою.

У 1948 р. великий комуніст Міхаїл Ботвіннік, погляди якого сформувались у розпалі битв 1930-х рр., розпочинає ланку радянських, а згодом і пострадянських чемпіонів світу, яка майже не переривалась аж до успіху індійця Ананда у 2008 р. Майже… тому що у 1972р. під час матчу, найбільше висвітленого ЗМІ за всю історію цієї престижної гри, американець Роберт Фішер (на прізвисько Боббі) переміг чемпіона Боріса Спаського. Образу поглибило те, що кількома днями до зустрічі президент США Ричард Ніксон надіслав претендентові на підтримку телеграму "від імені всіх американців і вільного світу"… Згідно матчу, сповненого дестабілізаційними маневрами, перемога одиночного генія Фішера (згодом Фішер вийде зі змагань і у 1975 р. передасть свій титул Анатолію Карпову) була лише булавкою для шкіри радянського ведмедя.

Від вересня 1945 р. команда Радянського Союзу протистоїть десятьом кращим представникам США, які на той час лідирують у великих міжнародних змаганнях. Радянські гравці, більшість із яких невідомі за межами своєї країни, розбивають своїх суперників із рахунком 15,5:4,5. З 1952 р. по 1990 р. Радянський Союз виграватиме 18 разів на 19 олімпіадах, що організовуються кожні два роки від 1927 р.

Як пояснити це панування? За картиною "радянського стилю" і "радянської школи" з її програмами наукових тренувань, комуністичні лідери зуміли головним чином провести вражаючу політику популяризації гри, ставлячи на те, що з великої кількості аматорів виділяться гравці високого рівня.

З 20-х рр. ХХ ст. режим фінансує величезні турніри між профспілками, містами і армійськими корпусами. Водночас влада підтримує публікації і переклад спеціалізованої літератури і видань, так само як і випуск радіопередач, які безупинно транслюють останні національні досягнення. Для інтелектуалів шахи на довгий час стануть політично небезпечним заняттям для мислення…

Прийом, приготовлений вірменським (колишнім радянським) гравцям у Єревані, – вдруге поспіль переможцям олімпіади у 2008 р., дозволяє визначити вплив такого рівня популяризації: після їхнього повернення на батьківщину у президентському літаку чемпіонів зустрічали тисячі вболівальників і бурхливо вітали у всьому місті. Досить таки малоймовірний сценарій для французьких гравців – принаймні, із шахів.

Незважаючи на ці дві перемоги Вірменії після України і Росії, колишні радянські республіки конкурують із 2000 р. з двома країнами, що мають невичерпний резерв гравців. Індія спершу скористалася успіхом такого таланту, як Ананд, перш ніж проводити рішучу політику. Сума винагороди, призначеної Хумпі Конеру [Humpy Koneru] становить близько 150 тис. доларів за звання чемпіонки світу серед юніорів; у 22 роки вона мітить на друге місце в чемпіонатній таблиці серед жінок. Але для більшості спостерігачів саме Китай найбільше загрожує першості країн колишнього Радянського Союзу.

Китайці перейняли радянський принцип: командне суперництво. У 2005 р. чемпіонат світу серед команд – змагання між десятьма націями кожні чотири роки – не обходяться без несподіваних поворотів. Китайська команда очевидно лідирує у турнірі, останнього дня у поєдинку з Росією вона навіть може дозволити собі поразку з рахунком 3:1 (Кожна команда складалася з 4 гравців. У випадку поразки 3 до 1 – 3 індивідуальні поразки і 1 перемога, або 2 поразки і 2 нічиї – Китай би нараховував стільки ж колективних перемог, що й Росія, але з більшістю індивідуальних перемог). Молодий Ні Хуа [Ni Hua] за останньою шаховою дошкою повинен зіграти в нічию, щоб забезпечити титул своїм співвітчизникам. Після більше 5 годин протистояння, весь у сльозах, він поступається. Наприкінці, з рахунком 3,5:0,5 росіяни виграють змагання. Але на олімпіаді з шахів 2006 року Китай займе друге місце, випереджаючи США (третє місце) і Росію (шосте місце).

Такі результати гравців (Се Цзюнь [Xie Jun] ставала чотириразовим чемпіоном світу з 1991 по 2000 рр., її наслідували Чжу Чень [Zhu Chen] (2002) і Сюй Юйхуа́ [Xu Yuhua] (2006). У жіночих змаганнях Китай перемагав у 1998 р., 2000 р., 2002 р., 2004 р.) дозволяють оцінити роботу, здійснену в країні, де шахи були заборонені протягом десяти років "культурної революції". На думку Валерія Авескулова, українського гросмейстера, що грає в обох країнах, саме згуртованість китайських гравців відрізняє їх від індійських колег і від решти світу: "У той час, коли індійці складають враження, що вони грають самі за себе, китайці, окрім важкої праці, формують команду з великої літери". Китайські лідери насправді перейняли ключове значення радянської системи: командне суперництво, парадоксальне, як для гри з характером одиночного і конкурентного протистояння. У шахових академіях, які знаходяться у більше ніж 30 китайських містах, навіть знаходяться спальні приміщення, що дозволяє чемпіонам безупинно на протязі багатьох днів занурюватись у свою дисципліну і часто бачитись один із одним. Ці сеанси спільних тренувань якраз готують командних гравців для змагань за кордоном.

Першість в однаковій мірі має значення на культурному та історичному рівнях. Виграти головні міжнародні змагання – це одне, інше – занести свої перемоги до довготривалого списку, що змушує писати або переписувати історію шахів, або, швидше, її легенду.

У 1991 р. Ананд у віці 21 року бере участь в одному зі своїх перших турнірів. Там він зіштовхується зі зневагою до східних гравців. Один із них пояснює йому, що він ніколи не стане чимось більше, ніж гравцем-аматором без допомоги російських тренерів. Ананд не лише здобуває перемогу у турнірі – і обігрує мимохідь Каспарова, – але так само надає значення своїй перемозі, відзначаючи, що саме індійці винайшли шахи. Більшість істориків насправді вважають, що чатуранга, яка з’явилася в Індії наприкінці VI ст., а згодом через Персію і мусульманський світ потрапила і до Європи, де сформувались її сучасні правила, – є попередником гри сьогодення.

Дехто з цим сперечається. Вже у 1961 р., коли двоє з кращих гравців Радянського Союзу пишуть працю про заслугу "радянської школи", вони не обмежуються лише схваленням роботи технічного персоналу режиму. Вони підкреслюють, що археологічні розкопки у центральній Азії – про які не йдеться у жодному іншому історичному джерелі – "доводять", що шахи з’явилися у І ст. н. е. на кордоні Росії.

Ось уже декілька років, як з’явилася нова теорія про… китайське походження шахів. Вона виникає вчасно, щоб зіштовхнути прихильників гри у Китайській імперій, які повинні брати до уваги конкуренцію двох інших стратегічних ігор – сянці [xiangqi] і го. Вони стверджують, що "східні" шахи походять від китайської версії гри, яка з’явилась багато століть до чатуранги. 64 клітинки шахової дошки, так як і чергування чорного і білого, свідчать про вплив "Книги перетворень" (китайський трактат міфічного походження, що описує світ за допомогою 64 шестиграм, які складаються, у свою чергу, з ліній, що символізують інь і янь) на винаходження шахів, а значить, і про схожість цієї гри з "китайським вченням".

Помітно, що Китай нічим не поступається Радянському Союзу. Інший український гросмейстер, Назар Фірман, вважає, що за найкращими сучасними гравцями Китайської імперії стоять напоготові десятки, якщо не сотні, інших гравців. Авескулов зі свого боку вважає, що Китаю залишилось лише дочекатись одного чи двох видатних талантів, щоб встановити свою першість – лише наполегливої праці недостатньо. І, усміхаючись, він підсумовує: "Комунізм має переваги у порівнянні з демократією… принаймні у випадку спорту".

Відтік інтелектуального потенціалу. Покинувши у 1991 р. Радянський Союз, еліта шахових гравців більше не зосереджується в одній країні. За відповідну винагороду численні російські чемпіони (а також українські, югославські, болгарські…) тренують французькі, швейцарські чи північноамериканські команди і готують майбутніх західних чемпіонів. Таким чином, перший номер Франції Етьєн Бакро [Etienne Bacrot] з 1993 р. (у віці 10 років) починає працювати з Йосифом Дорфманом, колишнім тренером Ґаррі Каспарова.

У цьому сенсі саме Ізраїль отримує найбільшу користь від розпаду Радянського Союзу. З десяти кращих сучасних представників давньоєврейської держави, щонайменше вісім є вихідцями колишнього Радянського Союзу. Щодо команди США, яка виграла чемпіонат світу у 1993 р., то до її складу входили Ґата Камскій, Алєксєй Єрмолінскій, Боріс Ґулько, Ґріґорій Кайданов…

На сьогодні до команди Катару приєдналася друга чемпіонка світу, китаянка Чжу Чень. Ще один тренер Каспарова, що певний час займав п’яту позицію у світі, росіянин Міхаїл Ґурєвіч двічі покидав батьківщину: спершу він став чемпіоном Бельгії у 2001 р., згодом у Туреччині він так само здобув титул чемпіона країни у 2006 р.

Автор: Манук Борзакіан [Manouk Borzakian]
Назва оригіналу: La géopolitique en échecs
Джерело: Le Monde diplomatique, серпень 2009
Зреферувала Ірина Кузик, Західна аналітична група
Обговорити на форумі