Preved-Medved

Звернення російського президента Дмітрія Мєдвєдєва до Віктора Ющенка адресоване не лише найвищої посадової особи України. Це звернення до всіх громадян України, навіть більше до нас, ніж до нашого Президента. Воно написано тою ж мовою понять, що й вимоги Гітлера віддати Судети, чи Горті — ліквідувати незалежність Карпатської України. Україну звинувачують в тому, що вона намагається проводити незалежну політику, а от якби у нас був російський гауляйтер — тоді, очевидно, не було б підстав писати цього листа.

Очевидно, що кожен український політик, який хоче бути помітним в українській політиці, так, чи інакше, коментуватиме російські вимоги. Політикам, і ще більше простим громадянам, перш ніж коментувати, варто відповісти для себе на кілька простих запитань.

Чому Росія повинна нас повчати, як ми повинні влаштовувати стосунки між собою? Чи Росія є тим останнім суддею, який визначає, чи був Голодомор, чи були репресії проти українців, і що це означає для нашого народу? Чи Росія претендує за нас вирішувати, в якому блоку і з ким ми будемо, чи це, все-таки наша власна справа? Чи російські ракети мають їздити нашими дорогами за маршрутними листами, виписаними в Москві, чи, все-таки, перевезення їхньої зброї Україною має бути погоджено з обраною нами владою? Як ви думаєте, чи наша енергетична безпека покращиться, якщо ми віддамо свої газопроводи Росії, і вона сама визначатиме ціну транспортування газу в Європу? Чи Росія повинна диктувати нам, якими повинні бути у нас стосунки Церкви з державою, і до якої саме церкви "правильно" ходити українцям?

Задайте собі ще одне питання — чи український народ має право на власну державу, а якщо має — то яким чином він мав боротися за неї в різних історичних умовах? По суті — право на незалежність, право на боротьбу за неї та відстоювання її, здобутої, базове для відповіді перші з наших запитань. Якщо ви відповідаєте на нього ствердно, тоді немає двозначностей на всі інші питання, які ставить перед нами звернення до нас російського президента. Наша визвольна боротьба стає боротьбою за свободу, а не колаборацією, її провідники стають героями, а не "приспішниками і посіпаками", і ми самі, відстоюючи свободу України від зазіхань, стаємо в один ряд з героями визвольної боротьби.

І тоді ми, знайшовши ясний і зрозумілий ґрунт у своїх стосунках зі своїм народом і своєю державою, можемо так само ясно давати оцінку всім тим, хто коментуватиме звернення Дмітрія Медвєдєва. Це той момент істини, коли не можна відморозитися, і сказати, що "моя хата скраю". Якби хоч із десята частина тих селян, які в 1918-му кинули свої гвинтівки, і пішли орати свій лан біля "хати скраю", залишилися в лавах української армії, була б тоді Україна, і Голодомору би не було. І вони лишилися б живі у 1933-му, а сьогодні Дмітрій Медвєдєв не повчав би нас, як нам розуміти нашу історію. Сьогодні знову Україна потребує нашої ясної позиції і нашої оцінки політиків: хто на стороні України, а хто грає за Медвєдєва.

Лист Медвєдєва не потребує відповіді на словах — він потребує відповіді ділом. Сказав же Дуґін, що це початок нової війни. Якщо так, то істерики — для слабаків. Якщо ні — то це істерика тих, хто бачить, що Україна йде своїм шляхом, і їм нас не спинити. Як і на кожній війні, Україна чекає, що її солдати чесно виконають свій обов’язок. І це найкраще, чим ми можемо відповісти на нову судетську кризу.

Автор: Ярослав СВАТКО
Джерело: Західна аналітична група
Обговорити на форумі