На таких людей має опиратися держава

Почну, мабуть, з того, що жодна людина не розкаже про себе стільки, скільки можуть повідати про неї її друзі, колеги, рідні. Саме з такої колективної творчості й народжується портрет людини — реальний, з усіма деталями, без прикрас і умовностей. І відкривається світу душа: настільки глибоко — наскільки зболена; така багата, скільки сердець зуміла запалити. Й озирається розгублено час. Не йме віри, що у 60 можна бути таким енергійним і життєрадісним. Будувати плани на майбутнє й успішно їх втілювати. Так любити життя, не зважаючи на всі його випробування. Можна, — але для цього, мабуть, треба народитись Дмитром Васильовичем Гладуняком.

"Кажуть, що є три найважчих випробування чоловіків на справжність: влада, жінки, гроші... Напевно, ці випробування чи спокуси з перемінним успіхом домінували у життєвій палітрі Дмитра Гладуняка. Та, незважаючи на це ... гідно витримавши всі випробування долі, людське завжди брало в ньому верх", — Ольга Руданець, голова Конгресу української інтелігенції.

"... Нема зараз такої закваски, в якій виховувався Дмитро Гладуняк... На кожному кроці батьки виховували нас: не можна брехати, не можна грішити, не можна людям робити кривду, бо то гріх великий. А ще: шануй батька свого і матір свою, шануй старших, на вулиці привітай стрічного, першим скажи: "Слава Ісусу Христу", не вкради, не обманюй, не ображай... У Дмитра присутні всі ті хороші якості. За це має заслужену повагу від людей. Наші матері недарма вчили нас: дякуй Богові за те, що дає, і за те, що відбирає. Бо людині невідомі Його плани і помисли. Нормальна людина ввечері завжди аналізує, що зробила не так. Дмитро теж шукає. Він не має чого копирсатися в собі — він все робив так. Життя його — для людей. У цьому його суть і цінність", — Михайло Вишиванюк.

"Свого часу у Коломиї набула розголосу історія про те, що жителі Берем’ян на сільському сході вирішили перейменувати своє село у Дмитрівку. Подібної честі у нашому районі (та й області) не випадало нікому... Чомусь вірую, що якби в нинішньому уряді, а тим більше у Верховній Раді, переважали такі люди, як Гладуняк, ми б не мали корупції, тотальної безгосподарності, повальної злочинності, хабарництва і всього отого лихого, що гальмує ходу молодої України", — Віктор Корчинський.

"Ходили у Дмитра корови, мов живі цистерни, а молока давали справді таки найбільше у районі... І люди вилися за ним, як за татом...", — Михайло Наконечний.

"Трудяга, роботяга, справедливий чоловік, з людьми поводився по-людськи. А ще непосидющий, постійно багне щось робити", — Роман Базюк.

"Дмитро виглядав потужно. А кидали його туди, де найгірше було. І він не раз починав спочатку... Інший давно би впав духом, а Гладуняка труднощі лиш гартували. Якби не обвал політичний та несприятливі умови для розвитку села, то Дмитро був би багато досягнув. Він перекрив би багатьох із нас... Гладуняк вроджений для новизни. Це він ще раз довів, ставши керівником важкого району. Його ідеал — щось робити, щоб всі довкола нього працювали і мали з того хосен. Такі люди рухають прогрес. Такі люди творять добро", — Герой України Василь Ткачук.

"Суть його життя — просто робити добро. Щоправда, він перед собою установив доволі високу планку. Він долає її щодень, не зважаючи на те, що в сучасній Українській державі нормальні люди не можуть працювати. Бо сьогодні у славі хіба що одні невігласи, злодії, корупціонери. Дмитро Васильович це все чудово розуміє, як і розуміє те, що скласти руки й чекати з моря погоди — не вихід зі становища", — заслужений журналіст України Роман Андріяшко.

"Дмитро — господар. За його плечима — чимало хороших справ. Хто б до нього не звернувся, постарається допомогти... І ще одне важливо: якщо його господарювання порівняти з ґаздівством тих, хто займає ті посади, які займав Гладуняк, — то це буде небо і земля", — Іван Симотюк.

"... Піклуватися про завтрашній день держави — це не ляпати язиком, як у нас вміє кожен другий, а створювати реальні умови для його настання. Те, що накрив Дмитро — стоїть. Вже скільки років нема його у Косові, а школи, клуби — збереглися. Такі люди, як Гладуняк, навіть у нинішні кризові роки могли б зробити дуже багато для свого села чи міста, для свого краю і країни... Не використати сповна всі його таланти — це великий програш влади... Жаль, що держава не опирається на таких людей", — Михайло Угорський.

Це лиш дещиця щирих свідчень про Дмитра Гладуняка, зібраних у художньо-документальній повісті "Барви високої долі", яку член Національної спілки письменників, заслужений працівник культури України Василь Стефак написав якраз до його 60-літнього ювілею. Книжка виходить у видавничо-поліграфічному товаристві "Вік" і стане своєрідною сповіддю-звітом нашого сучасника Дмитра Гладуняка напередодні своїх перших шістдесяти.

... Дмитро Васильович згадує, що змалечку був готовий брати на свої ще дитячі плечі увесь тягар сільського життя. Мама хворіла, тож він дуже хотів допомогти і їй, і татові, бодай трохи полегшити їхні будні. Тож іще школярем ішов працювати на тік, вантажив гній, допомагав трактористам, комбайнерам, не цурався жодної роботи. Йому подобалась праця в сільському господарстві, а голова колгоспу здавався хлопцеві найвищим авторитетом і найбільшим керівником. Тож пішов юний печеніжинець навчатись у Снятинський с/г технікум на техніка-механіка, куди його запросили, до всього, ще й як доброго спортсмена.

Своїм учителем і наставником Дмитро Васильович вважає Романа Базюка, під керівництвом якого почав працювати у Коломийському об’єднанні "Сільгосптехніка". Після армії повернувся туди ж, пройшов фахові щаблі від інженера з ремонту, старшого диспетчера, старшого інженера з технічного обслуговування, начальника механізованого загону — до заступника керуючого. Потім шість років був директором спецбази, опісля очолив "Сільгосптехніку" і став заступником голови РАПО. Десять років керував гвіздецьким радгоспом "Росія", поєднував це кілька років з посадою голови РАПО. Згодом створив і керував агрофірмою "Карпати", куди увійшло два колгоспи, два радгоспи, ПМК-10, коломийські плодокомбінат і консервний завод. Був директором консервного заводу, комбінату хлібопродуктів. Успішному керівнику запропонували посаду першого заступника начальника головного управління сільського господарства Івано-Франківської області. Після чого довірили один із найскладніших районі — Косівський, де Дмитро Гладуняк майже три роки очолював райдержадміністрацію. Згодом активно займався підприємництвом, досі передає свій досвід молодим. Люди багато за що дякують йому, а земляки — зокрема, за створення у Печеніжині млина, пекарні, крамниці, заправки і ринку (Торговиці), завдяки чому відпала потреба їхати на закупівлю до Коломиї.

Усе, написана вище через кому, — це тільки віхи з життя потужного господарника. Поміж ними було багато: злети і падіння, пізнання і розчарування, сімейні радощі, щастя батьківства, втрати, які мусив гідно пережити. Дмитро Васильович усе життя щиро молиться, пам’ятаючи мамину науку, і дякує Богові за все. Його життя — це постійні контакти з людьми, серед яких бували різні. Але ніхто навіть у думках не має нічого лихого стосовно нього. Дмитро Гладуняк каже, що у будь-якій ситуації завжди ставить себе на місце тієї людини, з якою має справу. А це допомагає нікого не скривдити і кожного зрозуміти.

Доля носила його світом, дала можливість подивитись, як живуть і господарюють у Голландії, Німеччині, Австрії, Франції, Фінляндії, Чехії, Польщі та інших країнах. А це ще більше утвердило Дмитра Гладуняка на думці, що він — син рідної землі, що тільки тут, в Україні, може активно працювати і дбати про розвиток рідного краю. Можливо, саме тому його так болять порожні необроблені землі, безгосподарність, тотальна нефаховість, яку спостерігає у багатьох владних структурах. Адже теза "Кадри вирішують усе" залишається актуальною, особливо тепер, у кризовій для України час.

Озираючись, Дмитро Васильович переконаний у тому, що жити треба так, аби було чисте сумління й усвідомлення того, що ти нікого ніколи не скривдив. Що є Божа сила, яка скеровує людину на позитив, — але для цього треба мати внутрішнє переконання в тому, що ми всі ходимо під Богом. На завершення нашої короткої розмови Дмитро Гладуняк зізнався: щасливий, що дожив до такої дати, багато чого пізнав і досягнув у житті. Ювіляр дякує Богові й людям, з якими випало вчитись, працювати, перемагати. А очі його сяють такою спрагою до життя, до підкорення нових вершин, якої не мають набагато молодші за нього люди. З роси і води Вам, шановний Дмитре Васильовичу, нових успіхів та многоліття щиро бажає Вам і "Вільний голос"!

Автор: Валентина БЛИЗНЮК, Вільний голос для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі