"Золота лихоманка" Карпат, або Заховані скарби Довбуша

Зіставлення народних переказiв та iсторичних подiй дає пiдстави стверджувати, що скарби легендарного опришка Олекси Довбуша досi зберiгаються у потаємних мiсцях Карпат та Прикарпаття.

Понад сотню років тому Гуцульщина переживала справжню "золоту лихоманку". З усіх куточків Австро-Угорщини до карпатських лісів сходилися авантюристи, які шукали по горах скарби Довбуша. Інтерес до гуцульського благородного розбійника у той час підігрівали опубліковані про опришківський рух розвідки епатажного письменника Леопольда Захер-Мазоха, дядько якого, до речі, обіймав посаду камерального урядника в Калуші.

Пошуки скарбів у той час здебільшого були безрезультатними. Поодинокі знахідки були радше випадковим збігом обставин, ніж результатом продуманої роботи скарбошукачів. Кажуть, що однією з причин, яка не дозволяла мисливцям за Довбушевими скарбами оволодіти омріяною здобиччю, була відсутність у той час належної історичної роботи, яка могла б дати уявлення про справжнє, не казкове життя цього персонажа легенд.

Тепер, завдяки старанням прикарпатського історика, академіка Володимира Грабовецького, Олекса Довбуш з'явився перед нашими сучасниками як цiлком реальна особа, яка жила й дiяла в цілком конкретний час. Працюючи з архiвними документами, зокрема з так званими "чорними книгами", де записанi свiдчення допитуваних на судi опришків, Володимир Грабовецький склав найточнiшу хронологiю та географiю походiв Довбуша 1738-1745 років.

Щоправда, навіть у цій ретельно підготовленій праці немає згадок про пивницi та комори з золотом, якi захованi вiд стороннього ока в карпатських лiсах. Але оскільки народнi перекази часом дивовижно переплітаються зi свідченням iсторикiв, істину про Довбушевi скарби можна знайти десь посерединi мiж легендами та iсторичними фактами.

...10 червня 1895 року газета "Дiло" повiдомила, що якийсь дiдок iз Угорщини пiдмовив селян гуцульського Пiстиня Косiвського повiту шукати Довбушевi скарби, мiсце яких йому, начебто, вiдоме. Заiнтригованi гуцули взялися за лопати i, керуючись вказiвками старого, викопали довгу нору глибиною кiлька сажнiв. Скарбiв, проте, так i не знайшли. Згодом схожа iсторiя трапилася у селi Рожнiв тодiшнього Снятинського повiту. Цi пошуки також закiнчилися безрезультатно.

Таких шукачiв опришкiвського золота у той час було досить багато. Вони мандрували горами і розшукували старих людей, щоб послухати їхні перекази про Довбуша та його скарби. Географія мандрів збирачів легенд не обмежувалася лише територією нинішньої Івано-Франківської області. Розповiдi про скарби можна було почути i на Закарпаттi, i в Сколiвському та Старосамбiрському районах Львiвщини, а одну з легенд було записано у румунському селi Лунка ла Тiса Марамуреського повiту.

Від оповідачів можна було довідатися, що, вiдiбравши золото у багатих, Олекса роздавав частину селянам, а те, що залишалося, ховав. Причому народна уява наділяла Довбуша здатністю розрiзняти праведнi та грiшнi грошi. I коли вiн закопував нечистий скарб, то накладав на нього закляття. Коли ж золото було чистим, то дiстати його мiг кожен нужденний. Зокрема, в селi Верхня Рожанка Сколiвського району iснує переказ, що в урочищi Згари схованi нечистi скарби, а в Кривiм - чистi.

Мiсце сховку в легендах майже завжди пов'язане з якоюсь прикметою ландшафту - оригінальним каменем, старовинною криницею тощо. Зокрема, кажуть, що під відомим Писаним каменем біля Верхнього Ясенова у Верховинському районi захованi Довбушеві скарби. Верховинськi чоловiки якось бралися до пошукiв, але до кiнця справу не довели.

У кожній такій байці могла міститися якась доля істини. Не випадково ж багато легендарних мiсць, де розташованi скарби, збiгаються з опорними пунктами опришкiвських загонiв, якими в рiзний час були околиці Печенiжина, Буковецька полонина, гора Стiг, Ясiня.

Порiвнюючи відомі тепер iсторичнi факти, географiю походiв Олекси Довбуша з тими легендами, якi стосуються опришкiвських скарбiв, можна прийти до цiкавих висновкiв. Скажiмо, розповiдi про захованi скарби на горi Магурi та Вiльсi Сколiвського району пов'язуються iз походом Довбуша у жовтнi 1744 року до Турки, де вiн вимагав вiд шляхтича Калиновського викуп. Знаючи звичку опришкiв ховати лишки скарбiв у лiсових нетрях, цiлком ймовiрно, що якась дещиця залишилася донинi в тамтешніх горах.

Загадковою є доля здобичi, захопленої опришками у Богородчанському замку. Як відомо, влiтку 1744 року вiдбувся найвдалiший похiд загону Олекси Довбуша, внаслiдок якого було здобуто твердиню і, головне, великі скарби. Возний з Галича, який прибув на скаргу Богородчанську економа Шидловського, пiдрахував, що збитки, завданi шляхтi, становили тисячi злотих. У замку тримали свої скарбницi каштелян Подлянський, пан Косановський, пани Романовські. В архiвних документах записано, що опришки заволодiли "самими тилерами бiльш-менш на 2 тисячi злотих".

Як розпорядилися цими скарбами опришки Довбуша, залишається таємницею. Вiдомо лише, що наступну зимiвку Довбуш провiв у Чорногорi, де навiть збудував кам'яну хату. Василь Баюрак, пізніше страчений в Станиславові, з цього приводу сказав на судi: "З Богородчанського розбою ми пiшли тiєї самої ночi назад попри Солотвину та Бабче в полонини". Шлях опришкiв, таким чином, неодмiнно пролягав попри село Старуню та гору Голицю. А саме там, на Хорошiвському полi пiд Прокоп'юковим каменем, як стверджує легенда, є тайник із Довбушевим золотом. Кажуть, десь в шістдесятих роках минулого століття один селянин зi Старунi навіть намагався добутися того скарбу. Але виявилося, що після того, як тут проклали дорогу до бурової, камiнь-орiєнтир привалили землею.

Можна також припустити, що з богородчанським золотом опришки пішли до Журавлевої Кливи неподалiк Гути. За переказами, саме там мав зимівник Олекса Довбуш, а на початку нашого столiття люди бачили в тому мiсцi таємничу кам'яну хату.

Уже у наш час знаменитий фольклорист Степан Пушик записав давній переказ про Довбушів скарб від мешканця села Гаврилiвки Надвiрнянського району. В легенді йдеться про те, що Довбуш проходив через Гаврилiвку у Великодні свята. Коли задзвонили в церквi дзвони, опришки вирiшили далi не йти, спинилися, поскидали сакви. Тодi викопали яму i закопали грошi, якi несли з собою. Оскільки того року Довбуша вбили, то за скарбом ніхто не повернувся.

Згідно з архiвними документами, у травнi 1745 року опришки Довбуша справді були поблизу Надвірної. Ватага поверталася з останнього походу на пiвнiч - попри Рогатин на Шумляни (тепер - Львiвської областi). Вертаючись в гори, перед Надвірною опришки зупинилися табором. Це викликало переполох у мiсцевих багатiїв. До мiста були стягнутi значнi вiйськовi сили, опришки відступили. Видається логiчним, що, уникаючи переслiдування, Довбуш справдi проходив через Гаврилiвку. Найцiкавiше, що в легендi та iсторичнiй хронiцi йдеться про один i той же час.

Iсторичнi джерела не дають пiдтверджень, що опришки були непомiрно багатими людьми. Вiдiбранi у багатiїв харчi, зброя та грошi були потрiбні їм лише для того, щоб проiснувати пiд час лiсової партизанки. Надлишок здобичi, безумовно, заважав маневрувати опришкiвським загонам. Тому обтяжливі лишки або роздавали селянам, або просто закопували в горах до кращих часів.

Скажiмо, опришок Палейчук розказував на судi, що пiсля розгрому шляхетського

двору у Воскресiнцях вони подiлили здобич i кожен поховав свою частку в лiсах. Пiсля нападу на кутських вiрмен з вiдiбраним золотом опришки вчинили так само. Ще один допитаний на суді карпатський розбійник розповів: "В Устерiках забрали грошi, полотно, горiлку, 18 кiс, якi потiм закопали в землю". А побратим Довбуша Василь Баюрак згадував, як пiсля Великодня 1745 року десь на полонинi в Чорногорi Довбуш вiдкопав з потаємного мiсця бербеницю бринзи i бочiвку горiлки - запас, зроблений ранiше.

Скiльки ще таких сховкiв залишили пiсля себе опришки i скiльки їх недоторканими простояло протягом столiть?

Автор: Богдан СКАВРОН
Джерело: Галицький кореспондент
Обговорити на форумі