Публічні медіа у Польщі перебувають на роздоріжжі

Громадянська Платформа знає, що TVP не дає влади. Бажає лише дивитися на те, як конкуренти занурюються в авантюри, і заявляти: це не наш зоопарк. Але така калькуляція – це варварство. Думка, що публічні медіа це лише проблема влади, об’єднує прем’єра Туска із ЗіС та СДЛ.

Відколи я пам’ятаю, публічним телебаченням хотіли керувати політики, що на загал вганяло його в хаос. Першу і останню спробу унезалежнити ТVP [Telewizja Polska S.A – національна телекомпанія Польщі, публічний телемовник. – Z] від примх влади зробив Анджей Дравіч [Andrzej Drawicz] у 1989 р. Проте його принцип, що у публічних медіа може працювати будь-хто, лише б залишив партійне свідоцтво у гардеробі, швидко виявився анахронічним. Коли публічні медіа шляхом законів піддалися – зі створенням Національної Ради з питань радіомовлення і телебачення [Krajowa Rada Radiofonii i Telewizji] – впливу партій і президента, все сильнішим козирем у телевізійній кар’єрі ставали прихильність політиків і декларовані погляди.

Свого голову TVP хотіли мати президент Валенса, СДЛ, "Виборчий альянс «Солідарність»" [Akcja Wyborcza Solidarność, AWS] і нарешті ЗіС. Ну і ми пам’ятаємо ідеологічні коливання голови Валєндзяка [1994-1996 роки. – Z], а також його "памперсів" [так глузливо називали середовище журналістів, зосереджених навколо Валєндзяка, сам він пізніше був членом AWS. – Z], а також прислужливу своїй партії поведінку голови Квятковського [1998-2004 рр., члена СДЛ. – Z].

Але ж ми бачили тільки верхівку айсберга. З різних оповідань відомо, що численні політики, зокрема й місцеві, як тільки входили у шкіру державного службовця, почувалися наче мають право вимагати, що повинно показувати телебачення, а що замовчувати.

Історія ТVP у вільній Польщі це майже 20 років політичних наступів і антидемократичних спокус влади. Навіть ті угрупування, які публічно дотримувалися стандартів демократії, використовували свої впливи на телебачення, наче їх не стосувалися звичаї чи правила демократичної держави.

ТVP не тільки деморалізувала політиків, але й стала також джерелом їхньої великої ілюзії. Це рідкісний випадок, коли реальна установа перетворюється на ілюзію влади: хто здобуде телебачення, той керуватиме довго і щасливо. Так думали різні уряди і неодмінно скомпрометовували себе, б’ючись за контроль над ЗМІ. І навіть маючи телебачення, програвали вибори.

Нікого не навчив нічому навіть найбільш драматичний медійний епізод, коли у 1992 році прем’єр у відставці Ольшевскі закликав через телебачення поляків, аби прийшли під парламент захищати уряд. Ніхто його не послухав, оскільки люди не мали бажання йти на такі авантюри. Але тоді власне виявилося, що сама присутність на телебаченні небагато означає. Звичайно, пропаганда може підсилити сильних, але не допоможе слабким і ненадійним політикам. Найвиразніше цього не знали нинішній голова Пьотр Фарфал і Роман Гєртих, коли хотіли, аби з допомогою ТVP Libertas потрапив до Європейського Парламенту.

Дурна віра в ТVP. Звідки ця безглузда віра у силу телебачення? Це спадок ПНР, коли комуністи неподільно кeрували ЗМІ. Ми пам’ятаємо, що відбувалося, коли ця монополія почала валитися. Телевізійна дискусія Валенси з Мьодовічем, а потім виступи "Солідарності" під час Круглого Столу вказували на слабкість влади. Якщо вже від ТVP стільки залежало і якщо в ПНР роками у зіткненні опозиції з владою визначальною була роль пропаганди телебачення, нічого дивного, що й у вільній Польщі багато політиків бачило в телебаченні інструмент правління надто небезпечний, щоб залишати його без нагляду.

Така сильна асоційованість ТVP з владою спричинила те, що у політичному світі слабло мислення про нього як про справжнє публічне медіа. Зобов’язання перед політикою виграло над зобов’язаннями перед громадянами.

Нині публічні медіа перебувають у руїні. Безпосередню відповідальність за це несе ЗіС, який разом зі спільниками не тільки неподільно оволодів ними, але й розмістив там таких своїх представників, при яких давні зірки брехні та прислужництва здаються добрячками.

Чи потрібно нагадувати вчинки Шабанського і Таргальського на Польському Радіо? Зарозумілість і некомпетентність Вільдштейна і Урбаньського? Порожнечу у вигляді Фарфала? Всі ці панове, незалежно від відмінностей в інтелекті та освіті, поводилися у ЗМІ, наче на окупованій території. Мали силу, щоб звільняти з радіо і телебачення непокоріних, аби лише не "своїх". Але не вистачало їм чесності та характеру, аби підлеглі собі ЗМІ вони трактували інакше, ніж джерело влади і політичних вигод. Це була і є найогидніша кругова порука у ЗМІ від повалення комунізму.

Звичайно, зараз колишні колеги із ЗіС із новими колегами від Чаржастого [представник СДЛ, колишній секретар Національної Ради з питань радіомовлення та телебачення. – Z] викинуть Фарфала. І оголосять, що позбулися неонациста, донедавна свого дорогого товариша. Ясно, мило, але чи хто-небудь вірить, що панове Сівек [Siwek] і Борисюк [Borysiuk] більш компетентні та чесні, ніж Фарфал [Сівек – член ЗіС, номінований на посаду голови TVP неформальною коаліцією СДЛ та ЗіС, Борисюк – журналіст, пов’язаний у минулому із "Самообороною", зблизився тепер із СДЛ, член Національної ради з питань радіомовлення і телебачення. – Z]? Отож, важливіше, чи зацікавлені у зціленні ТVP?

На вбивство публічних медіа Платформа дивиться спокійно. Неначе каже: це не наш зоопарк. Є в цьому доза раціональної калькуляції. ГП першою зрозуміла, що ТVP влади не дає. Бажає придивлятися до того, як конкуренти занурюються в огидні авантюри, і декларувати: у нас чисті руки. Але, треба сказати, така калькуляція – це варварство. Переконання, що публічні медіа – це тільки проблема влади, об’єднує прем’єра Туска і його оточення із ЗіС, СДЛ і різних середовищ, які пруться до телебачення чи радіо.

Антиінтелігентська політика. Я не вірю у теорії змови, яких повно навколо: що ГП хоче прикінчити публічні медіа, оскільки уклала угоду з холдингом ІТІ [якому, зокрема, належить інформаційний канал TVN24. – Z], або що вигідніше для неї було б, якби поляки були дурніші, отже, для чого їй такі ЗМІ. Я не вірю навіть у думку, що ГП, яка зневажає принцип державного меценатства у культурі, не хоче субсидувати загалом жодних ЗМІ, отже вичікує, аж поки вони не збанкрутують. Тому що нині ніхто б на такий вкрай непопулярний план не наважився.

Я побоююся, що пояснення є простішим, хоча необов’язково оптимістичнішим. Про Платформу можна казати різні добрі речі, але якщо порівняти її з колись братерською Унією Свободи, кидається в очі декілька відмінностей. Насамперед, інше розуміння демократії.

Для Туска це дії в рамках закону, а також модернізація економіки і суспільства. Це віддання влади самоврядуванню. Або: керуйте і збагачуйтеся. Такими були також переконання УС, але вони поєднувалися з набагато ширшим мисленням. Для таких політиків, як Мазовєцкі, Куронь, Геремек, будівництво демократії означало також великий культурний та ідейний проект. Виховувати людей, наближати їх до світу, навчати мислення про складний світ, пом’якшувати страхи – така демократична освіта становила частину політичної уяви УС. Звідси бралося переконання тих чи інших політиків цієї партії, що без сильних публічних медіа і установи культури наша демократія буде гіршою.

Але УС поповнювали люди ідеї, інтелектуали, митці, часто злісно звані "варшавським салоном". Дональд Туск неодноразово визначався у контрасті з цим середовищем, будував суперечності: він – чіткий ремісник політики, вони – зарозумні інтелігенти. А коли УС зійшла на маргінес, він визнав, що таких людей не потребує (згадаймо собі хоч би кампанію 2005 р.). Зрештою, митці не підуть із ломами під будинок уряду, не існують також як група в опитуваннях. З точки зору нинішньої політики, є тільки фольклорною перешкодою.

Туск вписався у загальну тенденцію розходження світу культури та ідеї зі світом політики. Радикально антиінтелігентським (за виключенням "своїх" інтелігентів) був завжди ЗіС, подібні настрої у СДЛ допомогли Гжегожу Напєральському взяти владу. Політику здійснюють часто не найкраще освічені професіонали, крім того, загалом ізольовані від культури та ідейних дискусій.

Є відчуття, що польська політика очищена від людей, які розуміли б неполітичну роль публічних медіа. Міністр [культури і національної спадщини] Здроєвскі, який власне створює план реформи цих медіа і хоче порозумітися з творчими середовищами, це майже самотній воїн. Немає, втім, гарантії, що навіть якщо він запропонує розумний план порятунку для медіа, то здобуде підтримку в уряді. Або що прем’єр раптом такий план не завалить, як уже це зробив у питанні фінансування ЗМІ. У цій проблемі брак довіри до влади це прояв реалізму, а не упереджень.

Оскільки те, що Туск не бачить сенсу розмови з цими митцями, які висловлюються про публічні медіа, не є, на жаль, витівкою влади. Це нормальність. А те, що цих митців зустрічають із боку діячів ГП образи та інсинуації замість належної їм розмови, випливає зокрема з того, що у політиці зникає різниця між боротьбою і дискусією. Про існування цієї різниці могли б нагадати добрі публічні медіа, якби вони існували.

Добрі ЗМІ не шкодять. Вони ж необхідні. Сьогодні кожен, хто пише, як ці ЗМІ повинні виглядати, наражається на кумедність здійснення порожнього ритуалу. Скільки вже політиків декларувало добру волю у цій справі, щоб надалі нічого не зробити. Хай прикладом такого святенництва послужить цитата зі старого тексту Рафала Групіньського [в минулому – член УС, зараз ГП, депутат Сейму, державний секретар у канцелярії РМ. – Z], вміщеного на веб-сайті ГП: "Чи не змарнуємо ми всі разом (...) жалісно комерціалізуючи публічні медіа (...) величезного шансу реального прискорення цивілізаційного зростання Польщі? І чи не змарнуємо ми шансу, мабуть найістотнішого, – широкого впливу у сфері популяризації культурно-творчої цивілізаційної поведінки, пропагування з завзятістю дійсно гідної цієї справи позитивної людської поведінки?". Декларації так само патетичні, як і зухвалі нинішні образи міністра щодо митців.

Але ж при добрій волі і мужності політиків це насправді просто. Є зразки і думки. Стабільні у своїй місії публічні медіа є очевидністю у багатьох європейських демократіях, і тамтешнім політикам від того не гірше.

У Польщі, щоб що-небудь вдалося, публічні радіо і телебачення мали би бути слабшими. Ніхто з політиків не сміє цього сказати, але всі знають, що таку розбудовану потвору не можна ані утримувати, ані реформувати. Вистачило б одного загальнопольського телевізійного каналу і декількох тематичних, як ТVP Kultura, які могли б у школах бути інструментом освіти. Радіо також повинно обмежитися до двох чи трьох програм. Першу програму Польського Радіо слухає багато людей, зокрема старших, це для них важливий контакт зі світом. Друга програма – це єдиний популяризатор польської і світової музики, а також виробник сучасних музичних творів. Без неї митці не записували б своїх композицій, а в Польщі та світі ніхто б їх не почув.

Менші ЗМІ вимагали б менше грошей і перш за все послаблювали спокуси політиків, аби їх опанувати. Я не вирішу тут, чи варто зберегти абонплату, чи створити місійний фонд. Варто було б перевірити, яка система краще захистить такі ЗМІ від корупції, про яку, в свою чергу, не бажають пам’ятати митці. Я думаю також, що якщо такий фонд виникне, то більшість грошей повинна йти до публічних медіа. Місія – це не одиничні програми, що тонуть у морі комерції. Це тривала послідовна діяльність, яку комерційні медіа ніколи не вестимуть.

Але найважливішим є те, аби політики допустили до себе думку, що це публічні медіа фінансують фільми, документи, твори і музичні фестивалі, завдяки яким Польщу вважають у світі привабливою з культурного погляду країною. А сьогодні культура будує престиж країни у більшій мірі, ніж політика чи армії. Більше того, без таких ЗМІ Польщі загрожує цивілізаційне розшарування: нечисленні будуть знати багато, а позбавлена доступу до нових явищ у світі, до дискусій, вона стане більш сприятливим ґрунтом для насаджування страхів і фобій.

Порятунок публічних медіа – це для ГП великий тест на довіру до неї та уяву. Наразі Платформа, нехтуючи цими медіа, підтримує ідею Польщі як пустелі, якою керують шакали. Але нехай знає: вас також з’їдять.

Автор: Марек Бейлін [Marek Beylin]
Назва оригіналу: Zniszczycie media, pożrą was szakale
Джерело: Gazeta Wyborcza, 08.08.2009
Зреферував Омелян Радимський, Західна аналітична група
Обговорити на форумі