Die Zeit: Німецький техно-страх

Доволі часто погляд зі сторони є гострішим, оскільки він зауважує моменти, які у власній країні вже не виглядають суперечливо, тобто не звертають більше на себе уваги. Так нещодавно американський тижневик Newsweek присвятив Німеччині цілу титульну статтю з дражливим заголовком "Технофобія".

Звичайно, Німеччина не є вороже налаштованою до техніки, живими доказами цього є мільйони дітей, котрі в житті не бачили справжніх корів, зате кожен має свій ґаджет [gadget — дотепна технічна новинка у вигляді якогось пристрою або іншого засобу, що поєднує в собі високі технології і цілком реальне застосування], який, зазвичай, спроектовано в Америці, вироблено в Китаї, а тут – придбано для використання. Старших теж зачаровує техніка, коли мова йде про автомобілі й точну механіку – тобто "німецьку високоякісну продукцію".

І в цьому, власне, проблема. Країна любить техніку (по-новонімецьки: технологію), якій довіряє і яка їй видається безпечною. Країна спеціалізується на вдосконалення розвіданого й таким чином є світовим чемпіоном з покращення того, що завойовувало майбутнє ще у ХІХ і ХХ століттях. Атомні, біо-, нано- та інші новітні технології загалом викликають спротив чи навіть переляк. Атом – це "бомба" чи "Чорнобиль", біо – це "втручання у справу Творця", нано – це незвідані маленькі частинки, які можуть спричинити повсюдне спустошення.

Всі ці страхи мають спільний знаменник: "не можна виключати, що.." Тож краще відмовитися від виробництва синтезованого інсуліну, цього новітнього винаходу, й надалі використовувати ліки, здобуті з підшлункових залоз мільйонів зарізаних свиней. Або імпортувати інсулін з Франції. Атомна електростанція в Крюмелі викликає в нас екзистенційний страх, але ми без жодних докорів сумління імпортуємо струм з АЕС сусідніх країн і під закордонним дахом (Areva, Росатом) будуємо атомні станції за межами Німеччини. У цілому світі заплановано збудувати 400 нових атомних станцій, але в нас чинною залишається програма цілковитого виходу з атомної енергетики. Так, нібито, радіоактивні хмаринки поважатимуть державні кордони. Ми вже давно їмо генно-модифіковані продукти, але виганяємо біо-технічні дослідження до Америки. Хоча навіть у молоці тривалого зберігання на нас чатує отрута.

Newsweek вважає це ідеалізмом, котрий полягає в канонізації природи, а також моральним самоутвердженням після часів Гітлера. Це не відповідає дійсності ні в першому, ні в другому аспекті. В першому – бо презирливе ставлення до "всього штучного", до "холодної" науки передається від покоління до покоління як спадок національної свідомості. Згадаймо Фауста, Гегеля, Гердера чи Гайдеґера. В другому – бо повоєнні німці аж до вісімдесятих років свято вірили в техніку, економічне зростання і поступ.

Гостроти ця тема набрала лише згодом. До того часу "антимодернізм" був топосом консерваторів. Лише десь у вісімдесятих роках він помандрував ліворуч – спершу до "зелених", потім до соціал-демократів, котрі досі вважалися par excellence [переважно] прогресивною партією. Німеччина, котра колись була авангардом модерну, впала в страх перед змінами (допоки вони не перетворюються на невід’ємну складову нашого стилю життя, незалежно, чи це далекі подорожі, сексуальні преференції чи найновіші "Макінтоші"). Цей феномен простіше констатувати, ніж витлумачити. Водночас істинним є й таке твердження: ми поки що довіряємо собі менше, ніж ми могли б собі це дозволити.

Автор: Йозеф Кофе [Josef Joffe]
Назва оригіналу: German Techno-Angst
Джерело: Die Zeit, 12.08.2009
Зреферував: Любко Петренко, Західна аналітична група
Обговорити на форумі