The Economist: Найкращий зі всіх можливих світів?

Свого часу було демографічним правилом те, що в міру того, як країни стають багатшими, їхнє населення має менше дітей. Це правило більше не діє.

Один із парадоксів людської біології в тому, що багатий світ має менше дітей, ніж бідний світ. У більшості видів очікується, що покращення умов проживання веде до зростання, а не зменшення зусиль, спрямованих на розмноження, а втім, у міру розвитку економічних умов, країна за країною переживають те, що відомо як демографічний перехід: фертильність (яка визначається як кількість дітей, народжених жінкою протягом її життя) падає, з близько 8 до майже півтора. Ця кількість настільки мала, що навіть зі зменшенням дитячої смертності, яка зазвичай супроводжує економічний розвиток, вона не в змозі підтримати кількість населення на тому самому рівні.

Колапс репродуктивної функції особливо хвилює, тому що він настає разом зі збільшенням тривалості життя, що свідчить про те, що до середини століття кількість населення у розвинених країнах не тільки скоротиться (хіба що його підтримають на тому самому рівні історично високі хвилі імміграції), але також що кількість пенсіонерів, яких утримує кожна особа працездатного віку, значно зросте. Проте, якщо Мікко Мірскіла [Mikko Myrskyla] і його колеги з університету Пенсильванії мають рацію, справи можуть бути не настільки поганими. Дослідження, які вони власне оприлюднили в журналі "Nature" свідчать, що в міру того, як продовжується економічний розвиток, демографічний перехід рухається у зворотному напрямку.

Доктор Мірскіла поглянув на світ, яким він був у 1975 році, і яким він є зараз (або принаймні був у 2005 році). Він порівняв дві речі. Перше, це загальний коефіцієнт фертильності (кількість дітей, яка була б народжена від однієї жінки у певній країні протягом її життя, якби вона мала відповідні вікові рівні фертильності, які спостерігаються у цій країні протягом відповідного календарного року). Друга – це індекс людського розвитку (ІЛР). ІЛР – це показник, який використовує ООН, і він має три компоненти: очікувана тривалість життя, середній дохід на особу і рівень освіти. Його максимальною величиною є одиниця.

Цікавіше й цікавіше. У 1970-х рр. жодна країна і близько не наблизилась до одиниці. Зі 107 країн, на які звернули увагу дослідники, найкращою була Канада, з ІЛР 0,89. Проте, станом на 2005 рік, справи значно покращились. Два десятки з 240 країн, які ми маємо нині, мають ІЛР вище 0,9 – і сталося ще дещо значне. У 1975 році графік, який зображає коефіцієнт фертильності поряд із ІЛР, падав у міру того, як ІЛР зростав. Проте станом на 2005 р. графік отримав вигин. У випадку країн із ІЛР 0,9 або й вищим індексом він зріс, створивши криву J-подібної форми (хоча насправді це дзеркальне відображення літери J). Як показує графік, тепер у багатьох країнах зі справді високими рівнями розвитку (близько 0,95) рівень народжуваності наближається до двох дітей на одну жінку. Є винятки, найпомітніші з них Канада і Японія, але тренд є чітким.

Цей результат є одночасно важливим і непоясненим до кінця. Його важливість полягає у зміні припущень, які політики повинні покласти в основу своїх моделей майбутнього. Виявляється, що найнижчою точкою фертильності є 1,3 дитини на жінку. Не кожна країна опускається так низько, перед тим як зробити поворот, але ті, що таки опускаються вниз, щоб залишатись там, внизу, тільки для того, щоб втримувати кількість населення незмінною, кожен рік були б змушені імпортувати іммігрантів у кількості, еквівалентній 1,5% їхнього населення. За найкращих умов абсорбувати так багато іммігрантів буде складно. Проте, дані Мірскіла свідчать, що кінцевим результатом розвитку може бути зовсім не колапс кількості населення, а радше нірвана для захисників довкілля – невимушене нульове зростання кількості населення.

Чому відбулися ці зміни, і насамперед чому відбувається демографічний перехід, є спірним питанням. Існує багато соціальних пояснень того, чому коефіцієнт фертильності падає в міру того, як країни стають багатшими. Зростаюча здатність жінок у розвинутому світі контролювати свою репродуктивну функцію є одним поясненням, як і пов’язаний із цим феномен жінок, які у великих кількостях ідуть працювати. Зростання витрат на виховання дітей у суспільстві з більшим матеріальним надлишком відіграє свою роль. Падіння рівня дитячої смертності теж відіграє велике значення. Відповідно, Мірскіла вважає, що впровадження політики, прихильної до жіночої зайнятості, у більшості розвинених країн дозволяє жінкам мати краще з обох світів, і це може докластись до зростання фертильності.

Без сумніву, всі ці соціальні пояснення є достатньо правдивими, але вони не пояснюють глибше питання: чому людська психологія повинна була розвиватися у спосіб, який змушує людей мати менше дітей, коли вони можуть собі дозволити мати більше. Хоча є ймовірне біологічне пояснення. Воно полягає у тому, що існує в загальному два способи відтворення.

Одним зі способів є штампування потомства у великих кількостях, випускаючи його у непривітний світ, і сподіваючись, що один чи два чогось досягнуть. Інший спосіб продовження роду – це мати декількох нащадків і приділяти їм надмірну увагу, гарантуючи, що вони виростуть зі всіма можливими перевагами для гарантування успіху у боротьбі зі своїми ровесниками за пару для шлюбу і ресурси. Перший характерний для видів, які живуть у нестабільному довкіллі, а другий – для видів, чиї обставини життя можна передбачити.

У порівнянні з більшістю тварин люди живуть у передбачуваному середовищі та з люблячими батьками на кінці шкали, але з людської перспективи ті, хто живе у менш розвинених країнах, є далі від тих, хто живе в багатих. Тоді одна з інтерпретацій демографічного переходу полягає у тому, що достаток, який супроводжує розвиток із самого початку, збільшує інстинкт до щедрої опіки і уваги до небагатьох нащадків. Тільки коли середовище стає надзвичайно сприятливим, батьки можуть дозволити собі мати більше дітей без шкоди для тих дітей, які вже в них є, – і тільки тоді, як Мірскіла тепер роз’яснив, рівень народжуваності дійсно знову починає зростати.

Як довго триватиме цей процес і чи досягне він тих, хто вже серйозно відстає, зокрема Японію і Канаду, буде видно. Дійсно, все це дослідження є попередженням проти ризику екстраполяції на майбутнє теперішніх трендів. Проте, як свідчать теперішні тренди, справи виглядають дійсно обнадійливо.

Назва оригіналу: The best of all possible worlds?
Джерело: The Economist, 06.08.2009
Зреферував Михайло Мишкало, Західна аналітична група
Обговорити на форумі