Подільськими стежками шляхтичів Чарковських(Фото)

Колись тут був неймовірний рух: цокотіли копитами коні, метушилися люди, а в замку вирішувалося чимало господарських справ. Не обходилося, ймовірно. Й без гучних застіль. Ще б пак, адже благодатна подільська земля так добре зародила виноградом, що й гріх не погуляти та молодим вином не натішитися. Але все в міру, бо ж незабаром треба було подільські вина до Європи відправляти, до столі королівським особам та шляхті.

Про ці благодатні для села Висічки, що на Борщівщині Тернопільської області, часи тут пам’ятають хіба що зі спогадів своїх давно померлих предків. Сьогодні це досить маленьке село. Людей тут також небагато, є школа, магазин, сільрада, пасуться у центрі гуси – ось і вся цивілізація. Але про минулу славу Висічки пам’ятають… діти. Отак без примусу вчителів та нагадувань батьків, самі напрошуються в екскурсоводи до приїжджих. Кажуть, що дуже хочуть, аби повернути колишню славу села. Тоді б люди не виїжджали, школа би побільшала, та й вони у майбутньому мали би роботу. Разом з дев’ятирічними хранителями подільської історії – Влодком Винничуком та Славком Курмеєм – по Висічці мандрувала кореспондент "Кур’єра Галіційського".

Від Давньої Русі до польської шляхти. Прямуємо до сільради, де нас привітно зустрічає голова Володимир Чомко. Чоловік має великі сподівання щодо майбутнього села, яке колись було знаним в Європі центром виноградарства. – Історики кажуть, що наше село дуже давне, – мовить війт. – Колись, за даними археологічних розкопок тут було давньоруське городище, пізніше – містечко. Згодом у Висічці побудували замок, але нині вже достеменно ніхто не досліджує ким він був побудований. Відомо тільки , що у 1672 році село і оборонну споруду захопили турки. А в 1675-ому тут із залогою перебував Ян Собєський. З часом замок був занедбаний і поруйнований, кому він належав аж до австрійських часів, наразі невідомо. В кінці XVIII століття село та й відповідно всі споруди в ньому належали Андрію, а потім Константу Шимановським".

За історичними джерелами, що зараз знаходять у Тернополі, дізнаємося про те, що близько 1800 року Висічка переходить до посла галицького сейму Тадеуша Чарковського гербу Абданк (1754-1825). З цього час починається переплетіння історії села з історією роду шляхтичів Чарковських. Син посла Тадеуша Циріл одружився з Марією-Феліцією з Голейовських. Дітей у подружжя не було, тому вони всиновили хлопчика Тадеуша, якому надали родове прізвище Чарковський (1850-1945).

Про прийомного сина Тадеуша, також Циріла, й досі пам’ятають старожили Висічки. 18 вересня 1939 року його арештували представники радянської влади. Проте у 1937 році пан встиг в переписати Висічку з околицями своєму синові, Цирілу-Марії, ротмістру 14 полку язловецьких уланів. Саме він був останнім власником села. Кажуть, що ротмістр помер в 1988 року в австралійському місті Квінсленд.

Разом із селом Чарковським дістався й замок з оборонними вежами. На сьогодні, на жаль, не збереглося ані згадок, ані малюнків замку станом на 1800-і роки. Спочатку пани Чарковські таки мешкали в старому замку. Згодом Цирілу-батькові такий стан справ став не подобатися і він частково розбирає старі приміщення та добудовує нові. Через століття у вже відносно нових стінах стається пожежа і замок знову перебудовується.

Краса палацу і душ краса. Про уклад життя у замку та панів Чарковських ще добре пам’ятають дві найстарші жительки Висічки: 80-річна Магдалина Каськів та 86-річна Ганна Мельничук. Їхні батьки якраз служили у панів ат й багато чого навчилися і донькам передали. Бабці радіють гостям і охоче поринають у спогади. Звісно, не без сліз. "Там, у палаці, все було, наче в казці, – мовить пані Магдалина Каськів. – В найбільшому залі висіла величезна кришталева люстра, на стінах – мисливські трофеї панів, величезний стіл та чотири великі статуї. Пани казали, що оті фігури з далекої Італії і зображають чотири пори року. Краса неймовірна! Отак би стояла та й дивилася годинами".

Слова поважної пані доповнюють історичні записи, що, окрім оздобленої зали, кожна кімната палацу була своєрідним шедевром архітектури. Так, в бібліотеці висіла італійська дерев'яна і позолочена люстра в стилі бароко, зберігалося кілька тисяч старовинних книжок та манускриптів. Однією з найцінніших книг була енциклопедія французького просвітителя Дені Дідро з XVIII століття. В інших кімнатах милували око кришталеві світильники, каміни з рожевого мармуру, родинні портрети, скульптурні погруддя шляхтичів Чарковських меблі в стилі барокко, чудові гобелени, японські вази, порцелянові та кришталеві сервізи, колекція старовинної вогнепальної мисливської зброї.

Серед усієї цієї краси й багатства шляхтичі не чванилися, а були людьми добрими, поважними. "Пан Циріл мав трьох доньок: Ізабеллу, Інну, Терезу та двох синів Циріла і Далека. Доньки їздили по селу на конях та розкидали цукерки. Ото вже радість для малечі, – згадує пані Ганна Мельничук. – Пан був дуже добрий, ніколи нікому лихого слова не сказав. У нього було повно добра в коморах, яке він давав потребуючим, але з умовою що вони все йому віддадуть. Гадаю, що панові людського добра і не треба було, але так він примушував селян працювати, бо, чого гріха таїти, були серед нас чимало лінивих та охочих заглядати в чарку. А так уже ніхто не байдикував, бо знав, що треба засіяти, урожай зібрати та панові віддати, бо інакше – сором перед селом. Зате дуже бідним та хворим пан допомагав, не вимагаючи повернути ані зерно, ані гроші.

Як старого пана Циріла совіти забирали – все село плакало. А він сів у бричку, помахав нам хустиною і заледве сльози стримував. А в палаці п’яна солдатня навіть цегли видлубувала, тягли хто що міг".

Подільське вино для цісаря. Бабусі розповідають, що Чарковські були добрими господарями. Займалися розведенням коней та виноградарством. Панські виноградники на землях так званого "теплого Поділля", де клімат був подібний до середземноморського, розкинулися не тільки на землях Висічки, але й у сусідніх Верхняківцях, Пищатинцях, Стрілківцях, Волківцях. У пана для виноградарства був агроном-радник з Болгарії. У тих краях добре на винах зналися. Від допомагав Чарковським адаптувати до подільських земель певні сорти, вчив як підживлювати лозу. Отож недаремно вино з Висічки прямувало до цісарського столу та у маєтки знаних в Східній Європі шляхетських родів.

Після кожного сезону пан Циріл закопував у землю бочку з вином, яку через кілька років діставав. Вино застигало та робилося як желе, яке можна було різати ножем. Від маленького шматочка такого хмільного смаколика можна було цілий день п’яним ходити. У сезон збору винограду пани наймали людей. Вистачало для мешканців Висічки й роботи в стайнях. Окрім великих конюшень, було ще 40 корів, гуси, кури, свині. У стайнях за один сезон можна було заробити 16 центнерів хліба. Працювали на пана й польські родини Гараздів та Полянських, які, на відміну від стереотипів, що поляки могли бути тільки панами, обробляли разом з усіма землю.

Безмовні руїни минулого. Після пограбування палацу радянськими військами, там уже ніхто не жив. Будівля стала руйнуватися. Але остаточне знищення маєтку Чарковських відбулося на початку 1990-их. Прикро, що вже в часи незалежності України. У 1991 році на території палацу впав камінь та покалічив одного з місцевих жителів. Цього було достатньо, аби тодішня сільська влада прийняла рішення про остаточне зруйнування палацу. Сказали, що будівля в аварійному стані, і може завдати людям шкоди. Про те, щоби хоч якось підремонтувати колишній палац, на жаль, також не йшлося.

На сьогодні збереглися тільки будівля конюшень. А на узвишшю – руїни однієї з шестигранних двохярусних веж висотою приблизно 10 метрів. Голова сільради Володимир Чомко каже, що ширина однієї сторони понад п’ять метрів, а товщина муру - 1,6 метра. Зараз це улюблене місце ігор сільських дітлахів, які сидячи перед бійницями, придумують різні історії та уявляють себе середньовічними рицарями. Сільська влада не проти, аби хоч якось відновити вежу та зробити тут туристичні місця. Але хіба можливо це із таким маленьким сільським бюджетом. А районні та обласні чиновники, кажуть, що у них вистачає проблем і без відбудови старовинного замку, на яку потрібно мільйони коштів.

І так дивитися на світ поламаними та знищеними стінами колишній славний маєток Чарковських. Можливо чекає на польських благодійників і маленький костел, що неподалік руїн палацу. Розповідали, що храм був родовою усипальницею Чарковських і частиною палацово-паркового ансамблю. Колись біля вівтаря був образ святого Циріла роботи невідомого французького художника. Ікона була неканонічною, бо святий вбраний в білу мантію і з лілією в руці мав… вуса та бакенбарди. Мовили, що це було зображення самого пана Чарковського. Проте зараз у костелі нічого не залишилося. Тільки перемотані дротом двері, аби місцева дітвора сюди не лазила та не покалічилася. Біля святині відкривається чудовий краєвид, але навколо – руїни. Хоча храм таки зберігся. Ймовірно, колись тут таки залунають молитви, заграє орган.

А на старому цвинтарі – порослі бур’янами могили та родинні польські склепи. Кажуть, що тут поховані також якісь Чарковські? Хто саме – прочитати не можна, бо час стер усі написи. В один із склепів просто відкритий. Подейкують, що там ще можна побачити труни. Але зайти всередину не можна через воду та жахливий запах. На жаль, місцеві селяни впорядковувати могли чомусь не хочуть.







Автор: Галина Плугатор, Висічка, "Kurier Galiczjski" для Коломия ВЕБ Порталу
Обговорити на форумі