Є ще на світі добрі люди

Приміщення обласного онкологічного диспансеру хоча й зразково охайне та відповідно обладнане, все ж таки малоприємне з огляду на ті недуги, котрими страждають хворі. Звісно, це – не санаторій. Доволі часто скальпель хірурга вириває життя з обійм смерті тим, для кого встановлений медиками діагноз – немов вирок.

Але навіть вправні руки ескулапа і його високий професійний рівень не завжди здатні подолати підступну хворобу. Після операції настає ще й складний відновлювальний період, можливо, важчий, аніж оперативне втручання хірурга. Лікарі це чудово розуміють, через що й ставляться до тяжкохворих по-особливому.

- За людськими мірками, мені надзвичайно шкода своїх підопічних, бо чітко усвідомлюю, через які муки їм доводиться переступати, аби вижити, - говорить головний лікар обласного онкодиспансеру, Заслужений лікар України Володимир Романчук. – Ми допомагаємо стражденним, як можемо і чим можемо…

А чим, зрештою, може допомогти цей важливий медичний заклад?

Одних фахових зусиль лікарів тут замало. За державною програмою минулого року онкодиспансер отримав 2 мільйони 400 тисяч гривень на придбання потрібних медикаментів. Цьогоріч програма спромоглася лише на 600 тисяч гривень (учетверо менше!). У той же час ліки подорожчали майже вдвічі.

Та й ці невеликі кошти зависли у повітрі – онкодиспансер їх ще не отримав.

Мовляв, рятуйтеся, як можете. Минулорічні запаси медикаментів тануть на очах. У диспансері на дошці оголошень вивішують список препаратів, які ще залишилися. Їх ніхто не ховає у довгій шухляді. Але перелік постійно скорочується… Допомога спонсорів у час економічної скрути виглядає доволі примарною. До речі, вартість лише однієї ампули ефективних ліків закордонного виробництва сягає кількох тисяч гривень.

А тим часом смертельно небезпечна хвороба не обирає своїх жертв за соціальним статусом і достатком. "Косить" як мільйонерів, так і тих, хто ледь зводить кінці з кінцями. І все ж людина завше плекає надію…

Нещодавно сповнену наснагою до життя 30-річну мешканку Івано-Франківська (з етичних міркувань не називаємо її прізвища, - авт.) спіткала тяжка недуга. Лікарі здіагностували злоякісну пухлину. Сім’ю охопила трагедія. Медики не вважали її непоправною. Нещасна теж не впадала у розпач, боролася за своє життя. Стійко перенесла дві складні операції. Надто дорогі медикаменти спустошили сімейний бюджет. Та сталося так, що хвороба виявила себе… втретє! У батьків опустилися руки. Фахівці дійшли висновку, що для призупинення дії ракової клітини останнім шансом є препарат шведського виробництва. Його вартість для сім’ї була захмарною – майже 20 тисяч гривень за один флакон(?!).

І знову розпач, і знову сльози… Зневіреного у все батька хворої підтримав голова профспілки ДПА в області Володимир Сірецький. Він негайно зконтактувався з депутатом Івано-Франківської обласної ради, заступником голови правління ВАТ "Укрнафта" Богданом Гдичинським. Знав, що ця людина безкорисливо, з чисто християнських спонукань допомогла багатьом, хто опинявся на межі життя і смерті. Навіть тим, кого в очі не бачив, але розумів, що людина у безвиході. Утрьох із головним лікарем обласної клінічної лікарні Остапом Грищуком та головним онкологом управління охорони здоров’я Володимиром Романчуком вони вирішили питання придбання недешевого, але вкрай необхідного препарату. Невдовзі хвора отримала хіміотерапію. Дай Боже, щоб на цьому її страждання закінчилися…

Як би там не було, але серед нас ще є люди, котрі серцем сприймають чуже горе, простягаючи нещасним руку допомоги. Для Остапа Грищука, Володимира Романчука, Богдана Гдичинського і Володимира Сірецького – це лише один з епізодів, про який розповідають із властивою їм скромністю. Зате автору відомо, скількох афганців, інвалідів та інших неімущих людей рятував од смерті головний лікар онкодиспансеру. І все можливе робив "просто так", а не "за так", як це тепер звикли вважати.

Якось у розмові з Богданом Гдичинським довелося почути: "Відвернутися від нещасного – це все одно, що відвернутися від самого себе…". Згадалося його давнє кредо життя: "Поспішай робити добро".

Автор: Олександр РОМАЗАН
Обговорити на форумі