Явдошині кошелі

Село Космач унікальне тим, що тут виготовляють усі види декоративно-ужиткового мистецтва Гуцульщини. Та, на жаль, на межі зникнення перебуває виготовлення кошелів з ліщини та лози, які використовують для господарських потреб. Але сільський голова Космача, фольклорист Дмитро Пожоджук переконує, що немає підстав для песимізму, адже раніше в селі зникли гуцульська кераміка і ліжникарство, а кілька років тому вони почали успішно відроджуватись.

Але поки що плетінням кошелів з ліщини та лози займається тільки 98-річна Явдоха Дзвінчук. Хоча ще двадцять років тому у селі нараховувалося понад 50 майстрів з цього ремесла. Зараз модними стали плетені вироби з кукурудзи і соломи. Це переважно тарілки, кошики, дитячі іграшки, меблі й навіть хатки для домашніх тварин. Жінка почувається добре, має почуття гумору і досі не полишає свого улюбленого заняття.

Зайшовши зранку до хати Явдохи Дзвінчук, застав її біля вікна за роботою. Вона сиділа на лаві, а навколо неї — купки прутиків. Майстриня витягає по одному прутику, змочує у воді, кладе на коліна і пальцями вправно укладає їх між вертикальними патичками. Наприкінці прив’язує ручку, також з ліщини.

"Я плету цілий день, — признається пані Явдоха. — А чи знаєте, кілько мені років? — знову запитує і посміхається. Потім сама ж відповідає. — Я народилася 14 березня 1911 року. Через два роки мені стукне соточка] Я почала плести, коли мені було 30 років — продовжує Я. Дзвінчук. — Мене чоловік навчив, який постійно то робив, А я вишивала і все, глип, як він зачинає, як далі робить… І так сі навчила. Не було часу сісти і дивитися. Мені треба було заробляти гроші. Виставка на сорочку "за Польщі" коштувала шість злотих, а 25-кілограмова ділетка (дерев’яна гуцульська діжка) борошна вищого ґатунку — 5 злотих, другого сорту — 4 злотих. За вишивку — ділетка борошна. Я постійно не плела, були великі перерви, бо ще їздила на сезонні роботи в Херсонську і Кіровоградську області. Заробила там гроші і купила цю хату. Зараз не вишиваю, бо ледве бачу плести кошелі, та ще й руки трясуться".

Виплітання кошелів починається із заготовляння спеціального матеріалу — ліски (ліщини), рідше використовують лозу. Сировина має терпкуватий запах. Заготовляють сировину у будь-яку пору. Після зрубання кладуть на землю у холодне місце, щоби не потрапляли сонячні промені, бо як висохне — ламається. З ліски вистругують вузенькі світлі стрічечки, акуратно зачищають ножем, і тоді вони мають гладенький вигляд. Стрічки мусять бути однакової товщини, а щоб вони не ламалися, їх змочують водою. Для збереження світлого кольору вимочують у підсоленій воді. Тільки третина заготовок іде на кошелі.

Спочатку виплітати тяжко, а далі робота йде легше. Готові кошелі не всихаються, бо вони туго заплетені і підсушені на печі. Протягом дня пані Явдоха виплітає один кошіль. Буває, що треба розплітати і починати знову. Влітку приходять багато туристів з усіх регіонів, України і близького зарубіжжя. Іноді не вміщаються у хаті й стоять на подвір’ї. Її постійно фотографують, просять, аби заспівала, заколядувала, купують вироби.

За свій вік пані Явдоха зазнала чимало біди. Як сама каже, життя її було "солене-пересолене". У сім"ї було шестеро дітей, а коли Явдосі виповнилося 9 років, померла мама, і вона доглядала молодших братів і сестер. Був холод і голод. Під час війни доводилось їсти бур’яни. Навіть її діти зазнали цієї біди. Разом з чоловіком ходила рубати ліс. А сорок років тому на ногу впало велике дерево — чотири чоловіки з одного боку ледве його підняли. Та після цього навіть не пішла в лікарню, бо треба було дітей пильнувати, заробляти на прожиття, бо чоловік загинув на війні.

Пані Явдоха похвалилася, що в молодості мала міцне здоров’я: "Ото я була колись моцна баба! Могла підняти на руках великого мужчину. Їла багато пресованого цукру, і то мені додавало сил. Ніколи в житті не пила горілки, бо вона кров випікає. Зараз уже не маю здоров’я — скоро треба відходити на той світ".

Крім туристів, виробами Явдохи Дзвінчук користується все село. її кошелі є майже в кожній хаті Космача. Великого розміру кошелі використовують для сіна і городини, а менші — для ягід і грибів, у найменші кладуть кухонний реманент і шиття. Переважно купують вироби відразу у хаті. А ще сімдесятидворічний син Петро продає їх на базарі у Космачі та Верховині. Колись пані Явдоха сама ходила на базар і продавала. Також міняла на картоплю, борошно, сало та інші продукти. А тепер уже не може вийти навіть на подвір’я. Кошелі допомогли майстрині вижити під час війни і в засланні. Прикро, що не хочуть вчитися плести кошелі місцеві люди — встидаються такої роботи. Зате приїжджають студенти і переймають це ремесло. Колись господиня тримала вівці, з їх шерсті плела капчури (теплі зимові шкарпетки). Минулого року була змушена продати кудлату худібку, бо вже не має сили її кутати. Явдоха Дзвінчук каже, що вони снєсі (сняться) мені. Дуже за ними баную (сумую — прим. авт.). Була вовна — були капчури. Навіть туристи їх купували".

Автор: Юрій АТАМАНЮК, "Гуцульський край"
Обговорити на форумі